ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІЙСЬКО
ВЛАСНИЙ ДАХ НАД ГОЛОВОЮ — РОЗКІШ?..

Коли ж, нарешті, для захисників Вітчизни житлова проблема перестане бути найактуальнішою? Що для цього робить держава?
На ці та інші не менш злободенні запитання я попросив відповісти полковника запасу Олександра Саська — завідувача відділу захисту прав військовослужбовців, ветеранів та інвалідів секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Адже немає практично дня, щоб пошта не приносила листів, автори яких просять Ніну Карпачову допомогти отримати квартири.
— Українським військовослужбовцям, як свідчать соціологічні опитування, їхні звернення до різних державних інституцій, найбільше дошкуляють житлові проблеми,— каже Олександр Вікторович.— Грошового забезпечення полковника, який служить, скажімо, в Києві і має сім’ю з чотирьох чоловік, не вистачить для того, щоб винайняти трикімнатну квартиру. Словом, людям непереливки.
— Але ж питання, про яке йдеться, обіцяють вирішити ще від дня створення Збройних сил...
— Так, обіцяють, але, як бачимо, далі слів справа не рухається. Хоча заради справедливості треба сказати, що кожен міністр оборони докладав до цього певні зусилля. Проте з різних причин, часто незалежних від відомства, черги безквартирних просуваються надто повільно. Більш того, вперше за останні 10 років спостерігається зростання кількості людей, що перебувають на квартирному обліку в МО, наприклад, на початку січня 2005 року таких було 45787 чоловік, то на початку 2007-го — 51487. А ось станом на перше січня поточного року на житло очікувало 51800 осіб.
Не в кращій ситуації і ті військовослужбовці, які звільнилися в запас чи відставку і перебувають на квартирному обліку в місцевих органах влади: якщо у 2006-му таких було16473 особи, то наприкінці минулого — 18379. Складається враження, що держава забула і про нинішніх своїх захисників, і про вчорашніх, які, віддавши найкращі роки життя служінню їй, на схилі літ опинилися, образно кажучи, біля розбитого корита. До речі, серед «запасників» є тисячі таких, яким виповнилося 60 і більше років і які, згідно з указом Президента України, мають бути забезпечені квартирами позачергово. Та ба! Чимало ветеранів пішли з життя, так і не отримавши власного помешкання...
— А чому ж виникла така ситуація? Усе впирається в кошти, точніше, їхню нестачу?
— Так, коштів бракує, але справа не лише в грошах. Серед основних причин, які стоять на заваді вирішенню житлової проблеми у війську, є недоліки нормативної бази: вона і нестабільна, і недосконала, через що виникають умови для зловживань окремими військовослужбовцями, а також для порушень принципів соціальної справедливості. Наприклад, протягом одного року до інструкції про надання військовослужбовцям ЗС житлових приміщень внесено чотири зміни та доповнення. Нормативно-правові акти, які мали б конкретизувати шляхи реалізації Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», сприяти забезпеченню житлом осіб, звільнених з військової служби, є недосконалими, досить розпливчастими, через що їх можна трактувати двояко.
Торік були змінені механізми фінансування капітального будівництва і придбання житла. Після цього побільшало звернень-скарг військовослужбовців, ветеранів на те, що житло розподіляється з порушеннями чинного законодавства.
Ось нещодавно до Уповноваженого з прав людини звернувся полковник у відставці Володимир Скок. Зі Збройних сил він звільнився ще 1993 року. Відтоді багато води збігло в Дніпрі, а Володимир Іванович, маючи цілий «букет» хвороб, і досі в черзі на отримання помешкання. Цій черзі ні кінця ні краю не видно. Подібних прикладів я міг би навести десятки, якщо не сотні.
— Останнім часом погони — внаслідок організаційно-штатних заходів — зняли тисячі офіцерів Українського війська. Їм, напевно, старші колеги заздрять, оскільки чинне законодавство гарантує отримання квартир протягом трьох років?
— Так, тодішній міністр оборони України Євген Марчук домігся ухвалення закону, згідно з яким військовослужбовці, що потрапили під скорочення, мають чимало пільг. Право на отримання впродовж трьох років житла — одна з них. Та, на жаль, ця пільга залишається здебільшого на папері: я не знаю випадку, коли б хоч один зі скорочених офіцерів отримав помешкання. Причина банальна — немає механізму забезпечення цієї категорії громадян житлом. Для цього, зокрема, потрібна спеціальна програма, яка б фінансувалася окремо, а її немає. Поважні державні мужі, ухвалюючи відповідний закон, обманули багатьох офіцерів: чимало з тих, хто звільнився, міг би ще служити і служити. Але «купившись» на зазначені в законі гарантії, люди написали рапорти про звільнення. І залишились ні з чим. Я особисто знаю таких офіцерів, які сьогодні лікті кусають, згадуючи «не злим тихим словом» тих, хто обіцяв їм золоті гори...
— Якщо один з варіантів розв’язання житлової проблеми в Міністерстві оборони пропонується сформувати фонд службового житла для військовослужбовців, котрі прослужили в армії менш як 20 років. Ваша думка з цього приводу?
— Це, звісно, непоганий варіант. Але концепції вирішення зазначеної проблеми в запропонований спосіб немає. Наприклад, досі не визначено оптимального співвідношення житла для постійного проживання, яке можна було б приватизувати, і службового. Одним з суттєвих недоліків є те, що службове житло розподіляється поза чергою чи наявністю у військовиків пільг. А це, погодьтеся, може призвести до корупції, зловживання службовим становищем окремими посадовими особами.
— В Україні є чимало так званих закритих військових містечок у віддалених гарнізонах. Там, мабуть, проблем із житлом немає?
— Якраз навпаки: тисячі офіцерів та прапорщиків, які в них служать, теж не мають власного даху над головами. А все тому, що значна частина квартир зайнята людьми, які тепер ніякого відношення до армії не мають — військовослужбовцями-запасниками. Відповідно до чинного законодавства вони мають право на отримання житла у будь-якому населеному пункті нашої держави, тож переважна більшість перебуває в місцевих органах влади в чергах на нього. Знаю кількох офіцерів, з якими свого часу доводилося служити в одному з таких гарнізонів. Вони вже 20 років перебувають на обліку в одному з обласних центрів, уже й не сподіваються дожити до того дня, коли їм вручать ордери. Чому? А тому, що ніде не ведеться будівництво соціального житла. З цієї причини наприкінці минулого року близько чотирьох тисяч сімей військовослужбовців, які давно втратили зв’язок зі Збройними Силами і потребують відселення з віддалених гарнізонів, залишаються у своїх помешканнях, які отримали ще лейтенантами чи капітанами.
Такі сім’ї змушені жити у містечках навіть на території арсеналів та баз, де зберігаються боєприпаси. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова не раз зверталася до відповідних інстанцій з проханням посприяти у переселенні родин до інших міст, але віз і досі там. До речі, відселяючи сім’ї запасників з віддалених гарнізонів, держава вирішувала б не лише їхні проблеми, а й проблеми нинішніх військовослужбовців, які могли б оселитися в їхніх квартирах.
Ще однією гострою проблемою десятків тисяч військовослужбовців є реалізація їхнього права на отримання житла за місцем дислокації частини. Наприклад, звільнені зі служби таке право втрачають. Нагадаю, що нині, згідно з укладеними командирами частин угодами, лише в Києві в орендованих приміщеннях живе близько тисячі запасників та членів їхніх сімей. Останнім часом до Уповноваженого ВР України з прав людини надходить досить багато звернень від військовослужбовців Київського гарнізону, від їхніх колег, що звільнилися і мешкають у будинках державного підприємства «Екос», з проханням допомогти залишитися в гуртожитках.
Не завжди вдається відстояти їхні інтереси: щодо 89 таких сімей суди ухвалили рішення про примусове виселення.
— Як, на Вашу думку, можна якщо не повністю розв’язати житлову проблему в Збройних силах, то хоча б зменшити соціальну напругу серед безквартирних?
— Питання дуже складне, але відповідати на нього потрібно, оскільки від вирішення цієї проблеми залежить національна безпека нашої держави. Бо ж хіба віддаватиметься офіцер сповна службі, знаючи, що не сьогодні-завтра його сім’ю виселять з невеличкої кімнати, яку вона орендує у того ж «Екоса»? Ні. Він думатиме, де б заробити грошей і винайняти на них житло.
Забезпечення квартирами — складна проблема, але її можна розв’язати. Наприклад, за чинним законодавством військовослужбовці мають право на отримання кредитів на будівництво житла, однак за 16 років жоден з них не скористався нею.
Процес отримання квартир мусить бути прозорим, щоб унеможливити прояви корупції і зловживання з боку посадових осіб, до нього причетних. Свого часу чимало офіцерів, переводячись до інших місць служби, «старі» квартири позалишали своїм дорослим дітям, отримавши при цьому нове житло. Усе відбувалося в межах закону. Парадокс: одні за рахунок Міністерства оборони забезпечили житлом дітей, а дехто й онуків, а інші, відслуживши по 25–30 років, узагалі не отримали квартир, поневіряючись по чужих кутках.
Ну і, звісно, на капітальне будівництво потрібно асигнувати значно більше коштів, ніж тепер. Торік, наприклад, бюджетний запит МО становив 619 мільйонів гривень, а виділено 509 мільйонів. Передбачалося, що зі спеціального фонду військове відомство отримає 240 мільйонів гривень, насправді отримало вдвічі менше. Спеціальний фонд наповнюється завдяки господарській діяльності міністерства. Наприклад, кошти до нього надходять від реалізації військової техніки, іншого надлишкового майна Збройних сил. Але ж за 16 років все, що можна було, продали. То звідкіля візьмуться гроші? Тому й результати інші. До речі, цими днями міністр оборони України Юрій Єхануров заявив про наміри військового відомства напередодні Дня незалежності вручити 625 військовослужбовцям ордери на квартири. Можна лише радіти за офіцерів і прапорщиків. які справлятимуть новосілля.
До речі, міністр оборони вже не раз заявляв про наміри виділити військовим у поточному році вісім тисяч квартир. Оптимізму додає той факт, що в першому кварталі Юрій Іванович обіцяв забезпечити житлом 1600 офіцерів і прапорщиків, тобто майже половину тієї кількості, що отримали помешкання протягом усього 2007-го. І слова свого дотримав.

також у паперовій версії читайте:

• ПОГОНИ — ЛИШЕ ВІЙСЬКОВИМ

назад »»»