ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ДУХОВНІСТЬ
МОВ ПІД КРИЛОМ ЛЕЛЕКИ
У цьогорічних публікаціях «Сад, що квітне в грудні» (1 лютого) і «...Плюс сковородинізація всієї України» (4 квітня) наша газета розповіла про київського кінорежисера Володимира Артеменка, який розпочинає зйомки документального фільму про Григорія Сковороду «Садівник щастя», і про харківського вченого Івана Гришина, який активно втілює ідею сковородинізації всього нашого життя на основі сучасного сталого розвитку.

КІНОЕКСПЕДИЦІЯ «ДЕМОКРАТИЧНОЇ УКРАЇНИ»: НЕВЛОВИМИЙ СКОВОРОДА
Публікації не залишилися непоміченими. Читачі прагнуть допомогти ентузіастам-сковородинцям порадами й пропозиціями, як повніше відтворити образ великого Українця, а його вчення зробити не тільки моральним підмурком, а й технологічною основою нашого суспільства. Зокрема, науковий працівник Чорнухинського літературно-меморіального музею Г. Сковороди Тетяна Гринь збагачує режисерський сценарій фільму маловідомими архівними фактами з життя родини видатного мисленика, прояснює питання, де саме народився Григорій Сковорода: в сотенному містечку Чорнухах чи в сусідньому селі Харсіках, бо ж у харсіцької адреси народин майбутнього філософа й поета також є свої прихильники. Лист нашої читачки — ще один виразний штрих до портрету Григорія Савича.

«Двор Пелагеи Сквородыхи, которой сын обретается в певчих»
Життя Сковороди вражає своєю цілісністю. Він лишався самим собою за будь-яких обставин. Жив так, як учив жити інших, а вчив прикладом власного життя. Слово і діло в Сковороди — нерозривні. Тому його напутні слова: «Перш за все батька й матір шануй і служи їм. Вони ж бо видимі портрети тієї невидимої сили, якій ти стільки зобов'язаний». Ці слова засвідчують глибокі родинні стосунки між поколіннями в сім'ї Сковороди. Правда, зустрічі з рідними були нечастими, та довгі перерви, звісно, заповнювалися листами. Гадаю, ці родинні вісточки не позначались таким глибоким філософським змістом, як листи до його учня й друга Михайла Ковалинського, але не бути їх просто не могло. Інше питання, чому вони не збереглися і коли були втрачені? Причин може бути кілька: неоцінені родиною й сучасниками, не збережені, бо близьких родичів після смерті батьків не лишилося. Сподівання прочитати їх що рік, то видаються все більш примарними.
Але збереглися документи й спогади старожилів, які однозначно вказують на благословенне місце, де зародилось нове дивовижне життя, яке, прославившись на весь світ, своїм прізвищем дало другу назву Чорнухинщині — Сковородинівський край. Найраніший з-поміж знайдених досі документів про батька Григорія зберігся в реєстровій книзі «О приходе денежной казны Лубенского полку» за 1733 рік. На аркуші 57 є запис про те, що в Чорнухинській сотні на ярмаркові 19 липня за продаж «вышинкованого вина» було взято різні суми «покуховного с рядовых козаков», у тім числі «с Савы Сковороды чорнуского с пяти ведер пятдесят копеек».
Документальна ниточка тягнеться далі: в ревізькій книзі Чорнух від «августа 29, 1734 года» на аркуші 2 серед малогрунтовних козаків знаходимо ім'я і прізвище — «Савка Сковорода». У ревізькій книзі вже 1745 року під № 49 точно зазначено «двор Пелагеи Сковородыхи, которой сын обретается в певчих». Отже, всі три документи вказують на Чорнухи, як місце проживання сім'ї Сковорід.
За часів Сковороди в Чорнухах жила не одна родина з таким прізвищем. Окрім Сави Сковороди, у «записных книгах приходу денежной казны Лубенского полку» значиться «Федор Сковорода». У відомості про складання присяги Єлизаветі Петрівні студентами Київської академії, датованій 28 квітня 1759 року, серед інших записаний учень класу інфіми «Емелиан Сковорода, полку Лубенского, города Чорнух, сын посполитого, лет от роду имеет 19».
Під найменший сумнів не ставимо і свідчення першого біографа, учня і друга Сковороди Михайла Ковалинського, який у своєму творі «Жизнь Григорія Сковороды», безперечно, зі слів самого філософа, зазначає: «Григорій, сын Савы, Сковорода родился в Малой Россіи, Кіевского наместничества, Лубенской округи, в селе Чернухах в 1722 году».
А що сказати про харсіцький слід у величезній Сковородіані? Справді, були в Харсіках однофамільці Сковороди, як от перший з відомих — Клим Васильович Сковорода, 1730 року народження, але це ще не означає, що він був з чорнуського роду Сковородів. Хоч населені пункти Чорнухи і Харсіки розташовані близько, але нарізно. Село Харсіки не було «підварком», тобто околицею Чорнух.
Повернімося до чорнухинських аргументів. У квітневому випуску часопису «Украинская жизнь» за 1914 рік знаходимо прохання жителів Чорнух до повітового земства: «...порушити клопотання на дозвіл щодо збору пожертвувань для спорудження в Чорнухах, як місці народження українського філософа Г. С. Сковороди, пам'ятника йому». Крім того, жителі Чорнухинської волості звернулися з клопотанням про відкриття всеросійської підписки на спорудження в Чорнухах пам'ятника Сковороді, а батьківський гурток містечка звернувся з проханням надати Чорнухинському народному училищу ім'я Григорія Савича Сковороди.
Не залишались осторонь українського культурно-освітнього процесу й харсічани. Як документально свідчить донесення лохвицького повітового справника помічникові начальника Полтавського губернського жандармського управління за № 206 від 27 лютого 1914 року, «24 і 25 лютого в м. Лохвиці відбулися надзвичайні збори гласних Лохвицького земства, на яких 25 числа було розглянуто питання про клопотання жителів села Харсіки Чорнухинської волості про присвоєння Харсіцькому початковому народному училищу імені Т. Г. Шевченка». Хіба з цього факту не напрошується висновок, що Харсіки не претендували називатися батьківщиною Сковороди? Бо, напевне, не були нею.
У 1922 році Україна широко відзначала 200-ліття від дня народження Григорія Сковороди. Збереглися документи і про ювілейні заходи в Чорнухах. Перед нами фотокопія звернення жителів Лохвиці до Наукового Комітету при Головпрофосвіти від 15 березня 1922 року: «По дорученню Лохвицького Укопису звертаємося до Комітету з таким проханням: «У цьому році минає 200 літ зо дня народження у містечку Чорнухах Лохвицького повіту (на Полтавщині) відомого українського філософа Г. С. Сковороди. Бажано було б, щоби центр зробив ту чи іншу допомогу щодо влаштування у м. Чорнухах належного свята».
Прохання земляків Сковороди було задоволене: «Виконкому Лохвицького повіту Полтавської губернії. Науковий Комітет Головпрофосвіти повідомляє, що днем вшанування пам'яті Г. С. Сковороди з нагоди 200-ліття від дня його народження призначено 24-те грудня 1922 року і що представлений план заходів особливою комісією з організацією на місці в с. Чорнухах цього вшанування схвалений Наркомосвіти». І підпис: голова Наукового Комітету Д. Багалій. Принагідно скажемо: Дмитро Іванович Багалій (1857–1932) — відомий дослідник життя й творчості Сковороди, автор монографії «Український мандрований філософ Григорій Сковорода». В одному з розділів книги він висвітлює життя Сковороди в Чорнухах.
Не менш важливий й наступний витяг з «Протоколу засідання Наукового Комітету Головпрофосвіти від 14 грудня 1922 року. Постановили: Науковий Комітет, схвалюючи виконані вже заходи у відповідності з програмою, затвердженою Раднаркомом і Наркомосвіти, визнав доцільним, замість пропонованих педкурсів, відкрити сільськогосподарського типу школу імені Сковороди. Крім того, Науковий Комітет підтримує клопотання Лохвицької комісії про прийняття на державне постачання згаданої вище сільськогосподарської школи в м. Чорнухах Лохвицького повіту (місце батьківщини Сковороди)». Здавалося б, звичайний чиновницький документ з притаманним йому офіційним стилем. А насправді ще в далекому 1922 році пробивалася ідея сковородинізації нашого життя, яка набуває нині широкого розвитку, і про яку вже докладно писала «Демократична Україна». Ще раз скажемо: документи за підписом академіка Дмитра Багалія, знову ж таки підтверджують чорнухинське походження Григорія Сковороди. І, образно кажучи, народився хлопчик Григорій під затишним крилом лелеки. Бачиться мені на окрайці даху Савиної хати гніздо доброго білого птаха з чорною ознакою.

На прощу до Сковороди
Звісно, можна зрозуміти патріотичне бажання й прагнення харсічан вшанувати пам'ять Сковороди, як уродженця свого села, встановленням в 1994 році меморіальної плити на місці, де начебто стояла хата Сави Сковороди. Але ж документально виявлено, що давні Харсіки за кілометр від «меморіального» місця, між крутосхилами, а земля, вказана як батьківщина філософа, почала заселятися в другій половині ХІХ ст. Про це писав у листі до нашого музею уродженець Чорнух, краєзнавець І. Олексієнко, 1922 року народження, це засвідчує нині і наш авторитетний краєзнавець Трохим Сергійович Зуб, про якого з повагою і любов'ю писала ваша газета.
Ще один самовідданий шанувальник філософа і поширювач його творчості, автор кількох скульптурних образів Сковороди, а також кінострічки «Григорій Сковорода» — талановитий митець Іван Петрович Кавалерідзе. У 1922 році він був присутній на відкритті виконаного ним власноруч погруддя Сковороди й у своїх спогадах документально засвідчив: «Через деякий час у Чорнухах, на тому місці, де колись стояла хата малоземельного козака Чорнухинської сотні Лубенського полку, був поставлений бюст його великого сина».
Поставимо собі запитання: на якому саме місці? Відповідь дають два свідчення. Цитую повідомлення повітової газети «Вісті» за 30 грудня 1922 року: «...Далі вся маса широкими лавами йде до сільськогосподарської школи, перед будинком якої стоїть погруддя Г. С. Сковороди. З балкону школи говорять привітання представник школи, Многолавки, повітнаросвіти. Під час промов одкривається напис про назву школи ім. Г. С. Сковороди і його бюст, на постаменті якого напис: «Г. С. Сковорода, народний філософ-вчитель. 1722–1794».
Наведу ще один цікавий документ, що зберігається у фонді Полтавської обласної редакційної колегії багатотомної «Історії міст і сіл УРСР». У ньому зазначено, що «...погруддя Г. С. Сковороди було встановлено на подвір'ї середньої школи». З цього приводу звернімося до спогадів Олександри Омелянівни Турко (Полтави), з яких дізнаємося, що близько 1936 року сім'ю Полтавів, яка мешкала в будинку, що стояв перед приміщенням нашого музею, з власної оселі відселили, сам будинок знесли. У цьому будинку мешкала ще родина Андріяна Якимовича Полтави, діда Олександри Омелянівни. З розповідей батька дівчини Олександри випливає, що погруддя Сковороди в 1922 році встановили якраз за їхньою хатою, тобто ближче до нинішнього музею. Прізвище Полтави в Чорнухах у сковородинівські часи було відоме. З роду Полтавів був брат матері Сковороди, який у той період перебував на службі при царському дворі в Петербурзі і вже мав зросійщене прізвище Полтавцев. Певно, всі ці люди, тобто Полтави, причетні до сковородинівського роду.
Безумовно, складно з точністю до кількох метрів вказати, де стояла садиба Сави Сковороди, знаємо, серцем відчуваємо, що поряд із сучасною меморіальною садибою нашого музею. А спитайте ще раз про це патріарха полтавського краєзнавства Трохима Сергійовича Зуба, автора книги «Чорнухищина», то він замість довгої розповіді приведе вас до густого бузкового ряду в двох десятках метрів від музею і, вимірявши повільним кроком прямокутник, скаже: «Саме ось тут Сава Сковорода, повернушись із Запоріжжя, і заклав своє родинне гніздо».
Я розумію, зібрані мною відомості, потребують подальшого доповнення, уточнення, нових відкриттів. Але вже зараз хотілося б, щоб вони прислужилися талановитому кінорежисерові Володимирові Артеменку при створенні документального фільму про Сковороду «Садівник щастя». Бажаємо йому мистецького успіху! Доброї удачі зичимо і його спільнику, харківському ентузіастові Івану Гришину, авторові Великого проекту «Григорій Сковорода-300», який поєднує сучасний сталий розвиток із сковородинізацією всього нашого життя. Віримо в їхній подвійний успіх!

Тетяна ГРИНЬ, науковий працівник Чорнухинського літературно-меморіального музею Г. С. Сковороди

Від редакції
Доповнимо публікацію зверненням кінорежисера Володимира Артеменка до чорнухинської громади, керівників району сприяти створенню документального фільму про їхнього славетного земляка і, на наш погляд, слушною пропозицією науковця Івана Гришина про закладення на Чорнухинщині «Сковородинівського поля». На цьому родючому і красивому полі група Великого проекту «Сковорода-300» за засадами сталого розвитку готова відпрацьовувати новітні сільськогосподарські технології й проводити перспективні агротехнічні експерименти. І головне: «Сковородинівське поле» разом з парком «Сад божественних пісень», який буде закладений при меморіальній садибі в Чорнухах, стануть окрасою заходів із вшанування великого Українця Григорія Сковороди і метою велелюдного туристичного потоку з усієї України. Отже, на прощу до Сковороди!
також у паперовій версії читайте:

назад »»»