ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАОДИНЦІ З ЧОРНОБИЛЕМ
ГІРКА ЦІНА ОДНІЄЇ «НЕУВАЖНОСТІ»
Чорнобильська катастрофа застала зненацька не лише тільки звичайних громадян, а й фахівців з атомної енергетики. На той час вважалося, що радянські реактори — найкращі у світі. Навіть КДБ СРСР не міг передбачити такого лиха.

— Ми виявилися не готовими до організації медичного захисту не лише населення, яке опинилося в зоні зараження, а й самих учасників ліквідації наслідків аварії,— каже член-кореспондент АМНУ, доктор медичних наук, професор Михайло Захараш — начальник військово-медичного управління СБУ України, який у 1986-му очолював медичну службу КДБ України.— Згодом усе ж зрозуміли, що потрібно якось мінімізувати вплив радіації на людей. Насамперед наших колег, з яких чимало — внаслідок покладених на них завдань — опинилося і на самій станції, і на прилеглих територіях, де навіть дозиметри «зашкалювали». Вирішили спільно з фахівцями інститутів — проблем онкології, загальної і неорганічної хімії Академії наук УРСР застосувати — для зниження впливу радіації — ентеро- і гемосорбцію. Вже був певний досвід їхнього використання. Ми вирішили застосувати ентеро- і гемосорбцію одночасно з внутрішньосудинним лазерним опроміненням крові для зниження впливу радіації,— веде далі Михайло Петрович.— Через невеликий проміжок часу ми були приємно здивовані: радіонуклідів в організмі людей, що зазнали опромінення, значно поменшало.
Михайло Захараш та його колеги вважали, що новий метод лікування відразу візьмуть на озброєння. Та сталося інакше: ознайомившись із результатами наукових досліджень і їхнього практичного застосування, маститі московські вчені досить скептично поставились до них, ніяк його не підтримали. Правда, у госпіталі КДБ УРСР, де лікували постраждалих співробітників і який був не підвладний МОЗ СРСР, від нього не стали відмовлятись і далі використовували для їхнього лікування гемосорбцію. Михайло Петрович очолив клінічну групу, яка почала працювати над визначенням спектра радіонуклідів, що потрапили до організму постраждалих. Медики вивчали наявність радіонуклідів у материнському молоці, плацентарній крові пацієнток одного з пологових будинків. Дослідження дали змогу з’ясувати, що, окрім радіоактивного йоду, чималі дозові навантаження люди отримують і завдяки іншим радіоізотопам. Правда, висновки вчених не збігались з вимогами офіційних документів, якими мали керуватися медики, і це гальмувало їхню роботу. А керівники союзного інституту біофізики не підтримували групу. Тож начальникові медичної служби КДБ не залишалося іншого виходу, як звернутися по допомогу до урядової комісії з питань ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Заради справедливості варто сказати, що й тодішнє керівництво КДБ України, зважаючи на масштаби катастрофи, сприяло розв’язанню проблем, про які йдеться. Поступово коло осіб, стосовно яких застосовувалися методи лікування, засновані на гемосорбції, розширювалося, зокрема, з числа військових, які чи не найбільше «вхопили» радіації на ЧАЕС. Результати лікування виявилися досить обнадійливими, але домогтись значного розширення кола осіб, яким би надавалась допомога, не вдалося. Насамперед через обмежені можливості госпіталю. Наприклад, не вистачало ліжок для постраждалих. А ще — через дефіцит самих сорбентів.
— Їх не потрібно було закуповувати за кордоном,— пояснює Михайло Захараш.— Україна мала можливості для того, аби налагодити їхній випуск на власних підприємствах, адже технологія їх виробництва не є надто енергомісткою і потребує величезних коштів. Сто тисяч тонн сорбентів вистачило б для 100 мільйонів людей. Для того щоб налагодити серійне виробництво, потрібно було всього 600 тисяч карбованців. А ще — воля тодішніх керівників. За нашими прогнозами, лікувальний центр можна було б відкрити всього за кілька місяців на базі однієї з установ, де лікування могли б проходити близько тисячі стаціонарних хворих і 20 тисяч амбулаторних. На жаль, до нашої думки тодішні керманичі медицини не прислухались...
Попри всі штучно створені перешкоди, фахівці військово-медичної служби КДБ УРСР обстежували жителів Києва і області, які найбільше постраждали від радіації. Зокрема, провадили дослідження з визначення радіонуклідного спектра крові та інших біологічних середовищ, а також клінічні прояви внутрішнього опромінення внаслідок хронічного отруєння радіонуклідами.
«Саме військово-медична служба КДБ УРСР зуміла сконсолідувати всі суттєві досягнення сучасної науки і практики, а також провела надзвичайно важливу дослідницьку роботу, що дає змогу сформувати принципово новий напрям у радіаційній медицині, покликаний сприяти виведенню радіонуклідів, лікуванню і профілактиці променевих уражень та захворювань на тлі опромінення. На відміну від позиції міністерства охорони здоров’я СРСР та союзних наукових медичних закладів, військово-медична служба КДБ СРСР виявила, що формують дозу внутрішнього опромінення не йод і цезій, а, переважно лантан, барій, церій, цирконій, ніобій, що свідчить про необхідність перерахунку доз в осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Ми хочемо висловити вдячність за принципову громадянську позицію керівників КДБ УРСР у цьому питанні...»
Це — витяг з листа комітету з питань екології і раціонального використання природних ресурсів Верховної Ради СРСР.
На Всесоюзній нараді в 1990 році, на якій розглядалися медико-біологічні наслідки найбільшої у світі техногенної катастрофи, представники Інституту біофізики АН Союзу вибачилися перед медичними фахівцями КДБ України, мовляв, «проявили неуважність до ваших розробок».
— Добре, що вони зрозуміли свої помилки, але водночас гірко усвідомлювати, що через таку «неуважність» чимало людей пішли передчасно з життя,— підсумовує начальник військово-медичного управління СБУ генерал-майор медичної служби Михайло Захараш.— Адже саме ігнорування запропонованих нами методів лікування позбавило їх ефективного лікування.

Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:

• ЗАКОН Є? СКАСУВАТИ!
• ЛІКИ ВІД РАДІАЦІЇ

назад »»»