ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПОЛІТИКА
НЕ СУДИМІ БУДЕМО?..
ВИБОРИ У КИЄВІ СТАЛИ ТАКИМ СОБІ ПАРАДОМ РОЗЧАРУВАНЬ

Український Конституційний Суд — знову в повному складі. Цього тижня Президент Віктор Ющенко нарешті досяг своєї мети — замінити колишніх протеже свого попередника Леоніда Кучми на своїх. Отже, у КС знову працюють 18 служителів Феміди — по шестеро від Президента, Верховної Ради та з’їзду суддів. Новими суддями стали Сергій Вдовиченко, Юрій Нікітін та Юрій Баулін.
Цікаво, що торік, коли Віктор Ющенко щонайактивніше повів наступ на «кучмівське суддівське тріо» (Станік, Пшеничний, Іващенко), він бачив своїми людьми у мантіях інших працівників. Зокрема, Президент призначав суддями Степана Гавриша та Василя Костецького. Однак нині ситуація змінилася, і, вочевидь, не випадково. Тож саме час проаналізувати: що ж нині відбувається в найсправедливішому суді нашої держави.
Взагалі, вся судова гілка влади в Україні вже не перший рік перебуває ніби у «пасинках» двох інших — законодавчої та виконавчої. У підсумку суди все частіше елементарно «обслуговують» інтереси сильних світу цього. Цього тижня, виступаючи у Верховній Раді, Президент Віктор Ющенко зауважив, що Конституційний Суд почав позбуватися корупції. Себто ця сама корупція тут закріпилася давно.
Та, зрештою, й нині навряд чи можна стовідсотково поділяти оптимізм глави держави, бо будь-яке рішення КС, що не задовольнятиме тих чи інших політиків, викликатиме в них, як і раніше, заперечення, а разом з ним — і звинувачення в корупції. Тільки вже з іншого боку.
Тут доречно нагадати, що, починаючи з жовтня 1996 року, коли перші судді КС приміряли свої мантії, їхня діяльність виносилася на гребінь громадської популярності кілька разів. Уперше це сталося напередодні виборів до Верховної Ради у 1998-му. Тоді, за кілька тижнів до голосування, суд визнав «партійну» частину виборчого закону конституційною, чим, на думку багатьох спостерігачів, не дозволив вибори зірвати.
Удруге перед серйозним іспитом Конституційний Суд постав незабаром після переобрання Леоніда Кучми на другий президентський термін. Згадаймо так званий референдум 16 квітня 2000 року, коли пропонувалося розширити й без того величезні повноваження глави держави. Спершу ініціатори включили до бюлетеня шість питань. Але згодом КС, добре подумавши, два найрезонансніших з них таки викреслив, і право змінювати Конституцію залишилося таки за парламентом. До речі, це актуально й нині, бо ж про конституційні проекти не заявляє хіба що відвертий ледар від політики.
Нарешті, втретє увага всієї держави була прикута до конституційних суддів першої каденції наприкінці 2003 року. Саме тоді розглядалося питання: а скільки ж разів Леонід Кучма перебував на посаді Президента? За всієї очевидності відповіді на це запитання, судді цього разу пішли всупереч здоровому глузду, порахувавши: Кучма керував державою усього один термін. Відтоді довіра до КС у широких масах різко підупала, й анекдоти з приводу «1+1=1» ще й досі ходять в народі.
Однак другому «призову» до Конституційного Суду поталанило ще менше. По-перше, не можна не згадати, як майже рік (від жовтня 2005-го до серпня 2006-го) наша країна взагалі не мала тлумачів Основного закону. Потім ще дев’ять місяців КС, очолюваний Іваном Домбровським, ніяк не міг почати працювати: будь-яке рішення розбивалося об проблему відсутності у КС чиєї б то не було більшості. Тоді, нагадаємо, Президент Віктор Ющенко вів активну правову боротьбу з прем’єром Віктором Януковичем. Саме в той період відчувалося партійне формування найсправедливішого судового органу, ще й як відчувалося...
Особливо це актуально для тих суддів, яких обрали у Верховній Раді, адже кожного з них висувала та чи інша політична сила. «Свого» судді немає лише БЮТ (який торік був явно не у фаворі в тодішньої влади) та блок Володимира Литвина (котрий відбував політичну «дискваліфікацію»).
От і виходить, що парламентські судді — всуціль «партійні». Петра Стецюка пролобіювали «нашоукраїнці». Марія Маркуш — висуванка Компартії, більше того, вона депутатствувала в парламенті четвертого скликання саме у фракції КПУ. Михайлові Колосу поталанило менше. Він кілька разів балотувався до ВР за списками Соцпартії, але мандата нардепа ніколи не здобував. Утім, судова «компенсація», мабуть, не найгірший варіант.
Регіонали пролобіювали одразу двох. Це В’ячеслав Овчаренко та Анатолій Головін. Причому перший з них свого часу працював суддею на малій батьківщині Віктора Януковича — у Єнакієвому. Шостий суддя «від Верховної Ради» — Павло Ткачук був обраний парламентом ще за «кучмівських» часів.
З’їзд суддів делегував до КС свою «шістку». Чимало спостерігачів наголошують на тому, що вона — традиційно найпрофесійніша. Наприклад, екс-голова КС Іван Домбровський (котрий подав у відставку торік, під час найбільших політичних баталій) тривалий час був суддею Верховного Суду. Крім нього, там-таки працювали Анатолій Дідівський та Ярослава Мачужак. В’ячеслав Джунь — «виходець» з Вищого господарського суду, Василь Бринцев — з Апеляційного суду Харківської області, а нинішній голова КС Андрій Стрижак — Закарпатської. До речі, після того як Стрижак заступив Івана Домбровського, суд почав працювати. Одна з версій чому так сталося, полягає в тому, що він — людина Віктора Балоги.
Склад «президентських» суддів тривалий час був неоднорідним: трьох призначив Віктор Ющенко, ще стількох — його попередник Леонід Кучма. Чинний Президент дав змогу розкритися правничим талантам Дмитра Лилака, Володимира Кампо та Віктора Шишкіна. Найзнаковішою є постать Шишкіна. Віктор Іванович був депутатом другого та третього скликань, активно боровся з «кучмізмом». Є в його біографії й ще одна цікава сторінка: після проголошення незалежності України Шишкін став першим генпрокурором нової держави. Причому доти відповідної практики в нього не було — Шишкін усе життя працював у судах різних інстанцій.
Про «трійку» від Кучми, котру торік розігнав Віктор Ющенко, можна сказати таке. Найодіознішою вважається Сюзанна Станік — колишній міністр юстиції. Володимир Іваненко до призначення в КС працював в адміністрації колишнього глави держави, а Валерій Пшеничний — у КС мало не від початку його функціонування: спершу — в апараті, а з 2003-го до 2007-го — уже як суддя.
Перелічений склад КС відрізняється від того, що ми отримали цього тижня, лише на 1/6. Однак як же то багато! Навіть без Станік, Пшеничного та Іваненка суд не надто йшов у розріз із президентським світоглядом. А тепер, коли до КС прийшли ще троє висуванців Віктора Ющенка, його позиції, вочевидь, зміцняться до невпізнанності. Навіть попри те, що прем’єр Юлія Тимошенко пообіцяла жорстко контролювати роботу нових суддів.
Цікаво, що з трьох новачків КС двоє — професійні криміналісти: Сергій Вдовиченко прийшов із судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва, а Юрій Баулін — з Академії правничих наук України. Третій їхній колега — Юрій Нікітін — колишній суддя апеляційного суду Львівської області.
Отже, не судимі будемо?..

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• «ЗЕМНІ ОРБІТИ» КОАЛІЦІЇ

назад »»»