ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІЙСЬКО
«УКРАЇНСЬКІ СОКОЛИ» ПОВЕРТАЮТЬСЯ?

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ НАПОЛЯГАЄ НА ВІДНОВЛЕННІ АВІАЦІЙНОЇ ГРУПИ, ВІДОМОЇ Й ЗА МЕЖАМИ ДЕРЖАВИ
— Вони певною мірою розвінчували міф про Україну як державу «третього світу»,— говорив, оцінюючи професіоналізм своїх підлеглих, командувач Військово-Повітряних сил генерал-полковник Віктор Стрельников, льотчик-снайпер 1-го класу.— На перших порах іноземці, кажу це без ані найменшого перебільшення, хапалися за голови, коли на їхніх очах наші льотчики творили диво.
Були в житті «Українських соколів» і чорні смуги.
...Під час тренувальних польотів водночас змінилися погодні умови: здійнявся сильний буревій, а злітно-посадкова смуга затягнулася таким густим туманом, що сісти на неї було неможливо. В небі в цей час були три літаки, з яких два встигли благополучно приземлитись. А ось Олександр Дудкін не встиг: серед своїх колег він вважався найдосвідченішим і тому, за неписаними правилами, мав сідати останнім.
Відповідна інструкція зобов’язує керівника польотів у таких випадках відправляти льотчика на запасний аеродром, місцезнаходження якого завчасно повідомляли. Проте з якихось причин Дудкіна на нього не відправили, а він, як потім стверджували його колеги, не попросив на це дозволу. Чому? Можливо, вважав принизливим для себе пошук запасного аеродрому в той час, коли підлеглі приземлились на штатному? Чи хотів довести, що для справжнього професіонала, яким він себе справедливо вважав, поганої погоди не існує? На ці запитання вже ніхто й ніколи не дасть відповіді: за третьої спроби посадити свого залізного птаха той зазнав катастрофи. Льотчик загинув.
— Я віддав військовій авіації 26 років життя і як людина, котра провела в повітрі тисячі годин, скажу так: «Українські соколи» складали гідну конкуренцію своїм колегам зі США, Великої Британії, Франції, які вважаються кращими асами світу,— говорить полковник Олександр Балан.— Більше того, у деяких вправах вони були кращими, що визнавали і їхні колеги з інших країн.
Олександр Борисович має рацію. Кожен, хто хоча б раз спостерігав за «соколами» на зустрічному пілотажі, міг у цьому переконатися. Адже відстань, на якій відбувається розходження, становить не більш ніж 20 метрів. Розділивши її на сумарну швидкість 1500 кілометрів на годину, отримаємо п’ять сотих секунди. Саме стільки часу відділяло їх від можливого зіткнення.
У 1999 році ВПС України очолив згадуваний генерал-полковник Віктор Стрельников. Хоча група, про яку наша розповідь, особливих труднощів і до цього не відчувала, з приходом Віктора Івановича «соколи» почали літати більше. При цьому вони інтенсивно готувались до повторного візиту до Великої Британії. Та не потрапили, ставши розмінною монетою в руках деяких тодішніх політиків. Ті, зокрема, вважали, що «Українські соколи» повинні виступати у Севастополі на святкуванні військово-морського флоту Росії, «зміцнюючи дружбу між народами». Але врешті-решт сталося так, що вони не виступали ні в Севастополі, ні у Великій Британії, де відбувалося шоу, у якому брали участь 40 країн світу.
Після цього випадку в історії групи почалася чорна смуга невезіння, зокрема, скоротився наліт льотчиків. А льотчик, який не літає, швидко втрачає навички. Щоправда, знайшлися спонсори, котрі, розуміючи важливість справи, якою займались наші «соколи», допомагали не лише пальним, а й надавали їм у користування спортивні Як-52. Це, звичайно, були не Міги з їхніми високими льотно-технічними характеристиками, але все ж давали змогу виконувати деякі вправи. Командування ВПС, намагаючись влаштувати виступ «Українських соколів» під час святкування Дня Перемоги в Одесі, звернулося до голів багатьох міст із проханням надати допомогу у придбанні пального. Та з цього нічого не вийшло.
2001 року наші аси виступали в Туреччині на святкуванні 90-річчя ВПС цієї країни, на якому зібралися командувачі військово-повітряними силами майже всіх країн Європи. Побачивши виступ українців, головнокомандувач ВПС Франції, який, до речі, свого часу теж літав у аналогічній французькій групі, настільки був вражений їхньою майстерністю, що запросив до Франції. Свідченням вдалого виступу може слугувати і те, що при поверненні на рідну землю тодішній міністр оборони генерал армії Олександр Кузьмук вручив нашим «соколам» ключі від нових автомобілів.
Незабаром перед ними було поставлене відповідальне завдання: готуватись до повітряного параду над Хрещатиком, де мали пройти урочистості з нагоди 10-ї річниці незалежності України. І вони виступили, викликавши шквал овацій усіх, хто того сонячного дня спостерігав за цим дійством. За кілька місяців зробили демонстраційні польоти в Кременчуці й Полтаві. В жовтні 2001-го свою майстерність демонстрували кримчанам, виконуючи у небі вищі фігури пілотажу. То був останній політ «Українських соколів»: з різних причин, передовсім фінансово-економічних, група перестала літати. Це, на думку багатьох військових льотчиків, з якими я спілкувався з цього приводу, завдало удару по престижу наших Повітряних сил, морально травмувавши і членів прославленої авіаційної групи.
Схоже, справедливість буде відновлено: нещодавно Президент України Віктор Ющенко надіслав Прем’єр-міністру України листа, звернувши увагу Юлії Тимошенко на необхідність відновлення у складі Збройних сил пілотажної групи «Українські соколи». Віктор Ющенко вважає, що діяльність групи, льотчики якої блискуче показували себе на авіашоу по всьому світу, «сприяла підвищенню міжнародного авторитету України, розвитку авіаційної промисловості, зростанню престижу професії військового льотчика, патріотичному вихованню молоді, відпрацюванню нових прийомів і способів ведення повітряного бою та збереженню висококваліфікованого льотного і льотно-випробувального складу».
«Вважаю, що розформування пілотажної групи «Українські соколи» не відповідало інтересам держави та її Збройних сил»,— наголосив Головнокомандувач ЗС України.
Відновлення групи потребує, звичайно, коштів. За попередніми підрахунками, витрати становитимуть понад 240 мільйонів гривень. Зокрема, протягом 2008–2009 років планується відновити та модернізувати п’ять літаків Л-39 і дев'ять Міг-29, підготувати льотний склад. Для цього потрібно 206 мільйонів гривень. На другому етапі слід підготувати пілотів до польотів на Міг-29, для чого необхідно більш ніж 36 мільйонів гривень. Надалі щорічні витрати на утримання «Українських соколів» становитимуть щороку близько 49 мільйонів гривень. Водночас Президент України вважає, що держава мусить створити гідні умови для льотчиків, забезпечивши їх гідним грошовим утриманням і житлом.
Тож сподіватимемось, що невдовзі чорна смуга в існуванні групи «Українські соколи» закінчиться. Вони знову, як мовиться, «стануть на крило».

також у паперовій версії читайте:

• ЛІЦЕЮ В БАТУРИНІ — БУТИ!

назад »»»