ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЛЮДИНА І ПРАВО
ПРАВО НА ЩАСТЯ
Всеукраїнська фундація «Захист прав дітей» презентувала фільм «Право на щастя». Це третя стрічка циклу, у попередніх ішлося про дітей, що перебувають у конфлікті із законом, та про залишених у пологових будинках, тих, що стали сиротами при живих батьках. Право на щастя не задеклароване в жодному законі чи міжнародній конвенції, зазначила керівник фундації, ніким не гарантоване, але його має кожна людська істота.

ВОНО Є НЕВІД’ЄМНИМ ДЛЯ КОЖНОЇ ДИТИНИ, ПОПРИ ТЕ, ЩО НЕ ЗАДЕКЛАРОВАНЕ В ЗАКОНОНДАВСТВІ
«Панове судді, поверніть мені батьків»
Діти київських шкіл, і маленькі інваліди, і популярні серед молоді зірки шоу-бізнесу, відповідаючи на запитання, що таке щастя, говорили не про матеріальні, а духовні, сімейні цінності, доходять висновку творці фільму. Кузьма з гурту «Скрябін» розповів, що в дитинстві був дуже щасливий, бо його «так леліяли», за нього «переживали». Якою є найголовніша проблема, що заступає дорогу до щастя нашим маленьким громадянам? Таке запитання я поставила голові Всеукраїнської фундації «Захист прав дітей» Євгенії Павловій.
— Безпритульність і бездоглядність. Наведу яскравий приклад. Конституційний суд України отримав листа від дитини із західного регіону, батьки якої поїхали працювати за кордон, залишивши сина з дідусем і бабусею. Хлопчик пише: «Прошу повернути мені батьків. Я звертався до Бога, але він мене не чує, тому я звертаюсь до вас, панове судді: мені нічого не треба, тільки, будь ласка, поверніть моїх батьків, бо я дуже скучаю». То чи потрібні коментарі?
Діти страждають від браку уваги до себе. Якщо проаналізувати причини дитячої злочинності, з’ясується, що вони криються не тільки в кризовому стані економічної і соціальної сфери, адже підліткова злочинність вражає і розвинуті держави. Носіями цього лиха стають діти з проблемних родин. Діти емігрантів, не здатних пристосуватися до незвичного для них життя і допомогти своїм нащадкам через власну розгубленість. Діти, батьки яких ведуть антисоціальний спосіб життя, не дбають про своє потомство. Діти з повноцінних сімей також мають проблеми через те, що їм бракує уваги, тепла, родинних стосунків.
— Як це проявляється?
— Дівчинка-киянка з благополучної сім’ї, красуня, відмінниця сильно побила однокласницю. Для всіх це було як грім з ясного неба. Коли психологи почали докопуватися до причин страшного вчинку, з’ясувалося, що порушниця майже не спілкувалася з батьками. Цілком поглинуті бізнесовими справами, будь-яку спробу доньки поговорити з ними зводили до одного: чого тобі не вистачає? Нам ніколи, подивись телевізор, розважся з подружками. Її щоранку привозив до школи на дорогому авто батьків водій. А дівчинка, котру «мажорка» побила, приходила з мамою, і та завжди цілувала її на прощання. Це завдавало школярці із заможної родини страшенного болю, тому що вона відчувала себе обділеною в найголовнішому. Тож розправа з однокласницею в її розумінні була спробою хоч би і в такий дикий спосіб привернути увагу батьків до своєї особи. Жахливий з погляду моралі й закону вчинок мав просте пояснення: маленька істота має право на душевне тепло, якого не може замінити достаток. Таке ж підґрунтя має ще один злочин, скоєний старшокласником. Його батьки так і не зрозуміли, навіщо той вкрав старий мотоцикл, адже на повноліття, до якого лишалося не так уже й багато часу, йому обіцяли подарувати дорогий автомобіль.
Ускладнює виховання і брак позитивних прикладів. Ми просили дітей, що знялися в нашому фільмі: наведіть приклад позитивного героя. Вони називали казкову істоту — Гарі Поттера. Нещодавно нас прикро здивував хлопчик зі звичайної родини, котрий просив: відправте мене на зону, тому що, мовляв, тільки там є справжні чоловіки, справжнє братство. Таке хибне, викривлене уявлення про дійсність сформувалося в підлітка під впливом телевізійних передач.

Як визначають термін для перевиховання?
— Міністр у справах сім’ї, молоді та спорту Юрій Павленко в одному з інтерв’ю розповів, що ефективним засобом подолання бездоглядності є вилучення дітей з кризових сімей до того, як вони втечуть на вулицю, потраплять у халепу чи скоять злочин...
— Не все так просто. Звісно, що таких підлітків треба вилучати, але немає місць, де їх можна було б утримувати. У нас поки що не налагоджений механізм передачі у фостерні (прийомні) родини, як це відбувається за кордоном. Там дитину вилучають, передають у фостерну сім’ю і негайно починають працювати із родиною біологічною. В Україні такі родини залишаються поза увагою.
Спільно з Міністерством освіти і науки наша організація започаткувала унікальну справу. Цей проект стосується дітей, котрі скоїли кримінальні злочини до того, як досягли віку, за яким настає кримінальна відповідальність — 14 років. Їх утримують у школах соціальної реабілітації. Потрапляють туди за вироком суду. Тут виникають запитання. Уявіть собі, дитину відправляють на виправлення і перевиховання терміном на рік, чотири місяці і 21 день. Хто може гарантувати, що цього часу вистачить? Ми запрошували на зустріч суддю Верховного Суду України, щоб дізнатися, чим керується служитель Феміди, коли виносить таку постанову. Потім підліток знову повертається на вулицю, знову коїть злочин і знову — в школу соціальної реабілітації. Як розірвати це замкнене коло?
— Чи буде корисним розширення мережі будинків сімейного типу?
— Останнім часом вони переживають занепад. Щоб розібратися в причинах, ми збирали батьків-вихователів. Це люди вже немолодого віку. Вони себе називають мамонтами, які вимирають. Що заважає їм працювати, що потрібно, аби таких будинків ставало більше? Все залежить від місцевих органів влади. Десь вони підтримують і допомагають, десь так суворо контролюють, що їхня «опіка» шкодить.

Невикористані можливості
— Моніторинг, проведений вашою фундацією, засвідчив: суспільство не готове прийняти дітей, які конфліктують із законом. Чи означає це, що їхнє право мати батьків, які їх розуміють і підтримують, приречене бути нереалізованим?
— У західних країнах, де є система ювенальної юстиції, розрізняють злочини суто кримінальні і злочини, котрі лежать у сімейній площині. Ювенальний суддя із Амстердама розповідав нам, що одну із справ, яку він розглядав, назвав справою дитини, яку ненавиділи. Тобто підліткові було настільки погано вдома, що він вступив у конфлікт із законом. Розібравшись у ситуації, суддя вирішив, що це правопорушення не належить до суто кримінальних і справу слід передати в палату, яка займається проблемами сім’ї. Дитину передали у фостерну родину, яка, згідно із законодавством, може утримувати підлітка протягом будь-якого часу аж до повноліття. Тобто підліток може відмовитися йти до біологічних батьків і залишатися в цій родині. У нас дітей до 18 років так само влаштовують у прийомні сім’ї, але тільки сиріт. Що ж до дітей-правопорушників, то я не знаю людей, які б сказали: я візьму кілька таких підлітків і з ними працюватиму. Цю проблему треба порушувати й обговорювати. Ми переконані, що правопорушення — це проблема не певної дитини, а всього суспільства.
До слова, є дуже багато можливостей вплинути на ситуацію. Чимало законодавчих актів спрямовано на захист прав дитини, але досі нема механізму їхньої реалізації. А інколи у чиновників бракує бажання виконувати свою роботу. Першого червня мене запросили на телемарафон з нагоди Дня захисту дітей. Мене здивувало, що представники державних структур, що брали участь у цій акції, не знали, скажімо, скільки в Україні дитячих виховних установ, скільки дітей там перебуває. А представники громадськості добре із цим обізнані.

Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

• ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
• ВИМОГИ ДО СУДДІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ МАЮТЬ БУТИ ВИЩІ

назад »»»