ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
ЗМІНА КАРАУЛУ В КРЕМЛІ
Сьомого травня виконувати обов’язки президента Російської Федерації почав Дмитро Медведєв. Відразу після інавгурації він подав до Державної думи кандидатуру Володимира Путіна на посаду прем’єр-міністра. Зміна складу уряду, після відставки попереднього президента, обумовлена конституційною вимогою, була наперед визначена, коли Володимир Путін офіційно став головою владної партії «Єдина Росія».

Безумовно, ротація кадрів у Кремлі та уряді є важливою подією в новітній політичній історії Росії: удруге після 2000 року чинний президент мирно передав найвищі владні повноваження обраному наступникові. Отже, можна вести мову про російський варіант узаконеного призначення президента внаслідок своєрідного плебісциту, на який перетворюються вибори. Таким чином була підтверджена певна ефективність російської системи «керованої демократії».
Водночас наявність двох керівників виконавчої влади вже найближчим часом може стати неабияким випробуванням для всієї владної вертикалі Російської Федерації, яка відповідно до положень конституції 1993 року, «замикається» на чинному президентові. Розподіл владних повноважень між Володимиром Путіним у ролі прем’єр-міністра та Дмитром Медведєвим в іпостасі президента найближчим часом становитиме найбільшу інтригу в російському внутрішньополітичному житті.
Відкритим залишається ключове питання — з’ясування стосунків між адміністрацією нового глави держави та апаратом кабінету міністрів на чолі з екс-президентом. Як система керованої «суверенної демократії» витримає фактично двох верховних правителів? Співіснування двох лідерів, починаючи з другого березня і до дня інавгурації навряд чи можна вважати показовим.
Соціологічні опитування, проведені місяць тому «Левада-центром», засвідчили, що майже 41 відсоток росіян вважає: новий президент буде надійним партнером національного лідера Володимира Путіна; 21 відсоток респондентів сподіваються, що Дмитро Медведєв буде більш ліберальним президентом; 11 відсотків переконані, що саме він буде «царем», бо інакше за російської політичної системи не може бути.
Зрештою, рішення в Росії традиційно ухвалюють не в політичний, а в бюрократичний спосіб, який «зав’язаний» на єдиного господаря Кремля. Тепер двом лідерам доведеться узгоджувати кожне важливе рішення. Очоливши «Єдину Росію», Володимир Путін отримав вагомий інструмент контролю за діями президента Дмитра Медведєва. Останній задекларував свою вірність ідеологічним засадам партії «Єдина Росія», до створення якої був причетний, коли очолював адміністрацію глави держави.
Зрозуміло, що справжня передача влади завершиться після того, як Дмитро Медведєв дійсно опанує всіма важелями влади. З огляду на те, що Володимир Путін упродовж майже восьми років вибудовував нинішню владну систему «під себе», перед його наступником стоїть завдання формувати власну дієву команду не лише у федеральному центрі, а й у регіонах. Інакше йому не залишиться нічого іншого, як погодитися зі статусом підпорядкованого політика.
Імовірно, що між Путіним та Медвєдєвим виникне конфронтація ще під час формування команд, адже цей процес відбувається закулісно, поза увагою та демократичним контролем з боку громадськості. Російські політологи, які співпрацюють з опозицією, вважають, що принаймні впродовж першого року президентства Дмитро Медведєв буде цілком лояльним до Володимира Путіна та задовольниться кадровою квотою у найвищих органах влади. Однак практика політичного життя рано чи пізно неминуче загострить стосунки президента та прем’єр-міністра, оскільки доведеться шукати винних за пробуксовування непопулярних ліберальних реформ, насамперед тих, що були задекларовані Дмитром Медведєвим під час виборчої кампанії.
Свою лепту в процес визрівання майбутніх конфліктів, певніше за все, внесуть і працівники апарату президента та прем’єр-міністра. Вірогідно також, що розбіжності виникнуть у процесі реалізації положень партійної програми «Єдиної Росії», яка має назву «Росія-2020». Цим документом передбачено впровадження інновацій, залучення іноземних інвестицій у модернізацію інфраструктури російської економіки. Однак процес ускладнюється внаслідок політичних перешкод на шляху вступу Росії до Світової організації торгівлі. Загалом російська економіка залишається залежною від ціни на енергетичні ресурси. Насправді «енергетична імперія» більше нагадує сировинний придаток розвинутих країн світу. Домогтися рівноправності у міжнародних відносинах неможливо, не наростивши економічного потенціалу. Це розуміють всі російській політики, але вони ніяк не можуть дійти згоди щодо технології досягнення поставленої мети.
Принаймні Дмитро Медведєв офіційно став президентом, коли різко загострилися відносини країни з її близькими та далекими сусідами. Росія обвинуватила Грузію у підготовці агресії проти Абхазії. У відповідь Тбілісі закидає Москві намір силоміць анексувати ці території. Утім, новий російський президент, на якого ліберали покладають великі сподівання, навряд чи наважиться вдатися до силових дій проти сусідів. Тим більше, що Литва заблокувала початок офіційних контактів між Росією та Європейським Союзом з приводу підготовки тексту нової стратегічної угоди про співпрацю. Литовські дипломати наполягають на включенні до мандату переговорів таких питань, як дотримання Росією «Європейської енергетичної хартії» і європейських демократичних цінностей, а також поступок РФ у тому, що стосується «заморожених» конфліктів на пострадянському просторі. До розв’язання цих проблем найближчим часом й доведеться взятися новому президентові Росії.
також у паперовій версії читайте:

• ДЕНЬ ЄВРОПИ В УКРАЇНІ
• ЮВІЛЕЙ ДЕРЖАВИ ІЗРАЇЛЬ

назад »»»