ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПОЛІТИКА
У неЛЮБОВНОМУ ТРИКУТНИКУ
ПРЕЗИДЕНТ ВІКТОР ЮЩЕНКО ЗНОВУ ОПИНИВСЯ МІЖ ДВОХ ВОГНІВ. ІЗ ОБОХ БОКІВ — ЖІНКИ-ПОЛІТИКИ

В Україні люблять святкувати. Наші західні партнери навіть зауважують, що в жодній європейській державі (крім, хіба що, пострадянських) не буває настільки довгого циклу новорічно-різдвяних і травнево-великодніх свят. От і нині стоїмо на порозі завершального відрізку вихідних: завтра 9 травня — День Перемоги.

Вітаючи шановних читачів із цим святом, чомусь вперто хочеться не забути і про сильних світу цього — українську владу. А вся річ у тім, що для неї вихідні — це щось на кшталт перепочинку в тривалих політичних двобоях.
Наприклад, другий рік поспіль температура політичного кипіння чомусь настає напередодні найвеличніших церковних свят — Різдва, Великодня, Трійці... Згадаймо, як торік, за тиждень до Святої Пасхи, Віктор Ющенко вдався до такого сміливого кроку, як розпуск Верховної Ради. Мало хто очікував від нього такого кроку, а от надихнули-таки свята Президента. Не стерпів Віктор Андрійович намагань парламенту на чолі з Олександром Морозом створити антипрезидентську більшість у триста голосів.
Напередодні іншого церковного свята — Трійці — в Україні мало не розгорілися не лише політичні, а й силові баталії. Епіцентр протистояння перемістився до Генеральної прокуратури, яку тодішній міністр внутрішніх справ Василь Цушко брав штурмом. Справи про ті його діяння лише нещодавно завершили розслідувати, а Цушкові було висунуто звинувачення.
Нарешті, ніби тримаючи традицію, цього року Великдень також не обійшовся без протистояння. Нині вже й коаліція нібито демократична, і уряд називає себе виконавцем президентської програми. А віз, як бачимо, й нині там.
Нинішня боротьба між «співвласниками» Печерських пагорбів розгорнулася навколо Фонду державного майна і особисто його голови Валентини Семенюк, яка, до речі, подібно до Мороза та Цушка, також носить у сумочці партквиток СПУ.
Як відомо, Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко напередодні пасхальних свят представила колективу ФДМУ виконуючого обов'язки голови Андрія Портнова. Саме цю людину Юлія Володимирівна давно воліє бачити на місці Валентини Семенюк. На думку більшості експертів, головна причина «битви за Портнова» полягає у прагненні Тимошенко якнайшвидше приватизувати Одеський припортовий завод. Як відомо, прем'єр рішуче налаштована продати його саме у травні. У розпал попередньої серії сварки з главою держави вона навіть розповіла світові про те, що не має наміру звертати уваги на таку «суєту», як президентська заборона на продаж підприємства. «Приватизація Одеського припортового відбудеться у травні, як ми й домовлялися. Крапка»,— різко прокоментувала Тимошенко ситуацію.
Тут варто також зробити невеликий екскурс у більш віддалене минуле. По-перше, ОПЗ є, мабуть, лідером із перенесення продаж. (Конкуренцію йому може скласти хіба що «Укртелеком»). Причому, що характерно, Віктор Ющенко, котрий спершу виступав за якнайшвидшу приватизацію цього підприємства, тепер уже вдруге — категорично проти. Вперше Президент загальмував приватизацію ОПЗ ще за часів прем'єрства Віктора Януковича. Причому останній, попри те, що вважався чи не найбільшим опонентом Віктора Ющенка, особливо й не заперечував, а швидко «узяв під козирьок».
У Юлії Тимошенко позиція не така поступлива. Прем'єр разом зі згадуваним Андрієм Портновим рішуче налаштовані передати завод у приватні руки. За словами міністра Кабінету Міністрів Петра Крупка, скасування Ющенком урядової постанови, якою затверджено умови приватизації підприємства, не є причиною для скасування самого конкурсу. «Проведення приватизації Одеського припортового не вимагає рішення уряду, це є швидше актом політичної підтримки, оскільки остаточні умови конкурсу затверджує комісія з приватизації,— переконує високопосадовець.— Цього достатньо з позиції закону про приватизацію».
Та вже після першої серії нинішнього «вихідного циклу» Валентина Семенюк повідомила, що Фонд держмайна повернув товариству з обмеженою відповідальністю «Азот-Сервіс» гарантійний завдаток, перерахований компанією для участі в конкурсі з продажу пакета акцій ОПЗ. «Сьогодні немає ніяких правових підстав для продовження конкурсу з продажу Одеського припортового. Хіба що можна захопити Фонд держмайна,— каже Семенюк.— Навіть якщо постане питання процедури оголошення конкурсу, зібрання конкурсної комісії,— все це по закону треба починати заново».
Така саме позиція і в президентському Секретаріаті. Більше того, тут ще до скасування главою держави рішення про приватизацію наполягали, аби під приватизацію не підпадав комплекс для перевалки аміаку, контроль над яким впливає на інвестиційну привабливість підприємства.
Водночас в умовах конкурсу, затверджених урядом, цей об'єкт підпадає під приватизацію. Проте у документі закріплена норма щодо вільного доступу до перевалки всіх експортерів аміаку в межах квот, установлених Мінекономіки.
Отже, маємо ще один парадокс, про наявність якого важко було навіть подумати ще з півроку тому. Президент Віктор Ющенко та соціалістка Валентина Семенюк виявилися з одного боку барикад. Так сталося вперше з моменту переходу соціалістів під «юрисдикцію» так званої антикризової коаліції на чолі з Партією регіонів.
Звичайно, Віктор Ющенко ніколи не плекав до Валентини Семенюк такої неприязні, як до її партійного боса Олександра Мороза. Та все ж таки Президент не раз і не двічі нещадно критикував діяльність керівника ФДМУ, коли вона ще не носила подвійне прізвище Семенюк-Самсоненко. Скажімо, за приватизацію «Луганськтепловоза». Пригадується, Віктор Ющенко навіть порівнював цю приватизацію із роздачею Катериною ІІ земель своїм фаворитам. Тепер, вочевидь, під подібне звинувачення ризикує потрапити Юлія Тимошенко.
Схоже також, що борючись із прем'єркою, Ющенко та Семенюк переслідують різні цілі. Валентина Петрівна, котра упродовж останніх кількох днів роздала інтерв'ю більше, ніж за всю попередню кар'єру, хоча й виступає головним рупором неможливості приватизації ОПЗ, певніше за все, дбає про те, щоб зберегти за собою нинішню посаду якомога довше. По-перше, так про неї значно частіше згадуватимуть у пресі. А для потенційного кандидата у президенти це, погодьтеся чимало.
По-друге, нині практично ніхто з політиків не ризикує прогнозувати, коли відбудуться наступні парламентські вибори. Скажімо, колишній однопартієць пані Валентини, політик з величезним стажем, міністр транспорту Йосип Вінський у розмові із автором цих рядків зізнався: «Я вперше за 17 років не ризикну робити жодних прогнозів щодо життєздатності Верховної Ради».
Якщо парламенту шостого скликання таки не судилося допрацювати відведені за законом п'ять років, для соціалістів це може бути непоганою можливістю повернутися у велику політику. На останньому з'їзді Соцпартії точилися запеклі баталії щодо того, хто має бути кандидатом на президентських виборах від соціалістів. Це можна розцінювати як внутрішньопартійну боротьбу, можливо, й на заміщення з часом Мороза. Адже усі розуміють: на президентських виборах шанси у кандидата від СПУ ефемерні.
А от стосовно парламентської кампанії, то тут не все так однозначно. Пригадаймо, як торік восени повернувся у велику політику Володимир Литвин. Для цього вистачило простенького гасла і наполегливості Володимира Михайловича у його поїздках регіонами. Хто сказав, що Валентина Семенюк на це не здатна?
Тим паче, що в неї після нинішніх пертурбацій навколо Фонду держмайна з'явився ще додатковий козир — ореол гнаного політика. Надто наполегливо Юлія Тимошенко та її команда намагаються змістити Валентину Петрівну.
До всього сказаного додамо, що із Семенюк може вийти непоганий образ такого собі оборонця «народної власності». Зрозуміло, що власність давно не народна, та все ж... Обороняє ж нібито голова ФДМУ її залишки, хоча сама визнає: цієї самої власності у держави наразі залишилося якихось 29–30 мільярдів гривень — заледве більше, ніж сума, отримана за повторну приватизацію «Криворіжсталі».
Цікаво, що про цей повторний продаж Валентина Семенюк відгукується не надто схвально. (Це при тому, що у жовтні 2005-го, коли відбувався конкурс, Семенюк керувала Фондом держмайна). Валентину Петрівну обурює, що в умовах конкурсу не була прописана обов'язкова норма купівлі «Криворіжсталлю» українського вугілля. «І тепер його завозять як із Польщі, так і з Казахстану»,— констатує вона. А українські шахтарі, мовляв, нерідко сидять без роботи.
Узагалі європейські партнери із певною пересторогою дивляться на українські приватизаційні процеси. Можливо, приклад із «Криворіжсталлю» їх насторожує? Бо, як доводилося чути від одного колеги-журналіста, приватизація по-українському дещо нагадує казку «Ох». Ту саму, де батько продавав сина-чаклуна, коли той перевтілювався у хорта, сокола чи коня, а потім спокійнісінько втікав від нового господаря і був готовий до «перепродажу».
Зрозуміло, що аж таких «чарівників» в українській економіці не існує. Та все ж таки на його роль можуть претендувати деякі політики. Причому кожен зі свого боку. Наприклад, Віктор Ющенко днями заявив: у разі нелегітимної зміни керівника ФДМУ будь-які приватизаційні процеси в Україні можуть бути визнані незаконними. Цікавий хід. З одного боку, Ющенко захищає Валентину Семенюк від нелюбої їм обом Юлії Тимошенко, а з іншого — Президент робить це якось непрямо, ніби з необхідності.
Хоча нині виборець настільки політично «підкований», що такий легкий алгоритм може розкусити. Бо справжня причина «приватизаційної війни» полягає у бажанні Віктора Ющенка максимально знизити рейтинг Юлії Тимошенко. Адже, за словами прем'єрки, гроші від приватизації Одеського припортового заводу Кабмін має намір, зокрема, витратити на повернення знецінених вкладів радянського Ощадбанку. Якщо грошей не буде, то й популярність Тимошенко почне підупадати. Надто просто? Поза всякими сумнівами! Однак у президентському Секретаріаті останнім часом усе більше діють саме в такому напрямі.
До речі, за даними багатьох соціологічних служб, популярність Тимошенко тепер справді дещо знизилась. Серед головних причин цього аналітики називають зростання інфляції та вперте небажання Юлії Володимирівни приборкати свої «київські апетити».
Щоправда, поки не зовсім зрозуміло, чим зниження прем'єрового рейтингу може аж так знадобитися Вікторові Ющенку? Але ця загадка може розкритися найближчого вівторка, коли Президент нарешті вирішив виступити перед Верховною Радою зі щорічним посланням. Що ж то він нам скаже?..

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

назад »»»