ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ТОЧКА ЗОРУ
ПОЛІТИКА: МІФИ І РЕАЛІЇ
І.
Центр соціальних досліджень «Софія» провів опитування про ставлення українців до політики. Спектр питань був широким. Щодо поточної політичної ситуації в країні, то, згідно з одержаними даними, вона викликає все більше занепокоєння громадян.

Майже половина респондентів оцінює її як «гостру, конфліктну» (35,7%) або як «вибухонебезпечну» (11,9%). Таким чином, нинішні оцінки наближаються до показників, які були під час політичної кризи навесні 2007 року. Три чверті опитаних (77,7%) певною мірою негативно оцінюють діяльність Верховної Ради, тоді як «позитивно» або «скоріше позитивно» — лише 15,6% (ще 6,7% не визначилися з відповіддю). Більше половини (59%) респондентів «негативно» або «скоріше негативно» характеризують роботу уряду. Певною мірою позитивно оцінюють діяльність Кабінету Міністрів третина (32,1%) опитаних. Серед керівників центральних органів влади найкритичніше характеризується робота Віктора Ющенка на посаді Президента. «Позитивно» або «скоріше позитивно» оцінюють її 35,4% опитаних, а «негативно» або «скоріше негативно» — 59,6%. Діяльність Юлії Тимошенко на посаді Прем’єр-міністра сприймають «позитивно» або «скоріше позитивно» 47,6% респондентів і стільки ж (47,6%) певною мірою негативно. Що цікаво, роботу пані Тимошенко характеризують позитивніше, ніж діяльність очолюваного нею Кабінету Міністрів. Неоднозначно респонденти ставляться також до виплат банківських вкладів часів колишнього СРСР. За статистичними даними Центру «Софія», переважна більшість (60,5%) опитаних схильна вважати, що рішення Прем’єр-міністра почати виплату «заморожених» внесків зумовлене її прагненням заробити собі популярність. Лише третина (31,4%) дотримується думки, що таке рішення продиктоване турботою про громадян, прагненням захистити їхні інтереси. Як засвідчило дослідження, найпопулярнішими українськими політиками є Юлія Тимошенко (відсоток довіри — 48,1%), Віктор Ющенко (38,7), Арсеній Яценюк (38,6), Володимир Литвин (37,2), Віктор Янукович (37,1%).

ІІ.
Поточний період інформатизації практично всіх сфер суспільної діяльності в свою чергу зробив доступнішим і комфортнішим спілкування людей між собою. Водночас глобальна інформатизація значно розширила можливість маніпуляції людською свідомістю. У суспільстві інтенсивно народжуються різні стереотипи й міфи, у тому числі політичні. Не дивно, що у молодому та ще не зрілому (в політичному сенсі) суспільстві соціально-політичне міфотворення свідомістю мас змушують електорат вірити у певні цінності, які насправді є міфами. Інколи такий вплив є небезпечним.
На думку науковців, у наш складний час міфи і реальність часто переплітаються, утворюючи так звані міфоїди — певні квазіпсихологічні принципи, котрі формували думку людей протягом певного періоду та врешті закріпилися у масовій підсвідомості. Заступник директора Інституту соціології НАН України Євген Головаха виокремлює чотири таких міфоїди або ідеологеми, які стали найбільш стійкими: 1) «золотий вік»; 2) рай у ЄС і НАТО; 3) дешеві джерела сировини та ефективна промисловість; 4) «світле» військо на чолі з «прекрасною дамою» та її лицарями, яке рано чи пізно приведе до світлого майбуття. «Останнім часом,— говорить соціолог,— усе більше визнання отримують також ідеологеми авторитарного характеру. Питання не в тому, у що нас змушують вірити, а в тому, чи можна в сучасній Україні створити одну загальнонаціональну ідеологему, що дала б поштовх до подальшого політичного та економічного розвитку?».
Євген Головаха має рацію у тому, що суспільству потрібна національна ідея (або позитивний міфоїд), цінність та ефективність якої визнали б усі соціальні верстви населення в різних регіонах. Але, певно, не варто зводити всіх людей до «маріонеток», котрі керуються лише нав’язаними іззовні міфологемами. Як і в кожному суспільстві, у нас є розумні люди (їх можна віднести до національно-культурної еліти або інтелігенції), що тверезо та об’єктивно оцінюють суспільно-політичні події й мають власну думку. Погано те, що таких людей майже немає з-поміж представників української влади, а якщо вони там з’являються, їм швидко перекривають «кисень».
З приводу сучасних політичних міфів висловився директор компанії «Ukrainian sociology service» Олександр Вишняк. На його думку, в Україні домінують два масові міфи: перший під назвою «проти вступу до НАТО у нас більшість українців». «1999 і 2005 роки — переломні роки в Україні у формуванні суспільної думки про НАТО»,— говорить соціолог.— «З одного боку, була певна політична істерія щодо НАТО, а з іншого, питання НАТО ігнорувалося. У цьому контексті нинішнє блокування парламентської трибуни не підтримало 66% громадян, 26% — схвалило. Деяким нашим політикам слід замислитись над зазначеними цифрами, якщо вони справді хочуть добра Україні. Вважаю неефективним метод референдуму (з приводу НАТО, у тому числі), бо референдум — це маніпулятивна технологія, де результат залежить від тимчасової популярності певних політиків». Другий міф, на думку Олександра Вишняка, це мовне питання, адже менш ніж 50% виступає за надання російській мові статусу державної. «Що ще цікаво,— додає пан Олександр,— 30% осіб, котрі підтримують українську мову, готові проголосувати і за надання російській мові статусу державної».

ІІІ.
Стосовно НАТО, то нещодавнє дослідження Центру «Софія» засвідчило: 76% наших громадян питання про вступ України до НАТО вважають за потрібне винести на всенародний референдум. Щодо мовного питання, то воно, певно, надумане, бо у людей немає проблем із тим, якою мовою вони хочуть спілкуватися, тож відсутня «мовна» дискримінація. У чому можна цілком погодитись з Олександром Вишняком, так це у тому, що обидві згадані проблеми є зразком політичної масової маніпуляції. Крім того, деякі вітчизняні політики не втомлюються спекулювати на історичних подіях давнини, намагаючись сепаратизувати і так неспокійне наше суспільство. З цим слід закінчувати, якщо Україна бачить себе у майбутньому європейською державою. Хоча нині зазначені явища не розколюють країну, хто знає, що буде завтра?
Вадим Васютинський, завідуючий лабораторією Інституту соціальної та політичної психології висловив таку думку: «Багато хто з українців — виходець із села. Такі люди найсприятливіші для маніпулювання, передовсім соціального та політичного. Проте «міфотворення» як таке — не лише сільське утворення. Саме питання мови, звісно, не зможе призвести до того, що люди «вийдуть на вулицю». Та у поєднанні з іншими проблемами може стати «детонатором» людського невдоволення, на зразок того, що, скажімо, у 2004 році».
— Фокус свідомості суспільства сконцентрувався на персоналіях, а не на принципах розвитку і самоорганізації,— вважає директор Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв.— За роки незалежності суспільство стало більш податливим і уразливим, ніж воно було 20–30 років тому. В сучасному світі зв’язки стають дедалі різноманітнішими, чимало речей спрощується. Страхи й фобії, які нині має суспільство, асоціюються у нього найперше з державою, а не власне із суспільством.
Дослідження, що їх проводять політологи, соціологи, є теж своєрідним «зомбуванням» у тому розумінні, що будь-які дані (навіть коли вони правдиві) нав’язують кожному, хто ознайомлюється з їхніми результатами, свою певну «лінію». Та хай там як, найважливіше це те, щоб людина оцінювала політиків не за результатами соціологічних досліджень чи піар-технологій, а за конкретними справами, котрі мають змінювати країну на краще. Адже маніпулятивні технології теж породжують свій «антипод» або антиманіпулятивні технології, що є своєрідною «протиотрутою» інформаційному «зомбуванню» й «міфотворенню». До цієї технології входять два важливих аспекти — об’єктивний аналіз подій та здоровий глузд.

Юрій СОКОЛ
також у паперовій версії читайте:

• ДАЙОШ ЗАДНІЙ ХІД!
• ЧИ ПОТРІБНІ В УКРАЇНІ ЗАГАЛЬНООСВІТНІ ЗАКЛАДИ ПІД ПАТРОНАТОМ ЦЕРКВИ?

назад »»»