ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
«МИСТЕЦТВО НЕ БУВАЄ НЕ САКРАЛЬНИМ...»
Перше, що впадає в око під час спілкування з Олександром Оверчуком, це його душевна гармонія й надзвичайна повага до співрозмовника. Він вважає, що невіруючих людей не буває: може бути лише дискусія стосовно форм віри. А ще він переконаний, що справді віруюча людина має бути більш терпимою до тих, хто перебуває в процесі визначення своєї світоглядної позиції.

Такої ж думки пан Олександр дотримується щодо мистецтва, вважаючи, що воно не сакральним не буває, а його поділ є штучним.
Любов до скульптури Олександр успадкував від батька. Анатолій Оверчук, уродженець Києва, після закінчення столичного художнього інституту за розподілом був направлений до Львова. Крім творчої роботи, в художньому училищі цього міста він викладав рисунок. Олександр із захопленням розповідає, що батько працював у мармурі, базальті, граніті, слоновій кістці. 1946 року він поновився в Київському художньому інституті на факультеті скульптури, де спілкувався з Іваном Кавалерідзе.
«Батько жив на Подолі, а Кавалерідзе — на Червоноармійській,— розповідає пан Олександр.— Одного разу він пішки йшов на консультацію до відомого майстра і ніс липову колоду, з якої різав чоловічий торс. Тоді, у повоєнний час, із транспортом були великі труднощі. На жаль, зараз люди не хочуть мати подвижництво як елемент роботи».
Закінчивши 1988-го Львівський інститут декоративного і прикладного мистецтва, Оверчук обрав стежину художника широкого профілю і скульптора. Він працював художником на Львівському телебаченні, де проектував оформлення передач різної тематики, а також телевізійних вистав. Далі зацікавився сценографією — був головним художником Дрогобицького театру імені Ю. Дрогобича, оформлював вистави у львівських театрах імені Марії Заньковецької та Леся Курбаса, на сценах Луцька, Мукачева, Оренбурга.
У царині сакрального мистецтва він працює з 1984 року. Ця сторінка його свідомої самопосвяти втілена у широкому діапазоні: від вітража, сакрального дизайну, скульптури до архітектури (проект храму Святого Матвія, село Крукеничі Львівської області). «Ця робота в різних храмах Львівщини й Тернопільщини, що триває понад 20 років, збагачує мене духовно і професійно,— говорить митець,— адже маю справу з цікавими стильовими пам'ятками, які належать до різних епох. Мені подобається аналізувати тексти Євангелія очима театрального художника — осмислюю їх у розвитку».
Етапною для Олександра Оверчука стала праця над проектом інтер'єру костелу Останньої вечері в Ростові-на-Дону — з такою пропозицією 2003 року звернувся до скульптора настоятель костелу, отець Михайло Нуцковський. Цей храм, що існував у Ростові з 1860-х років (його прихожанами були чехи, німці, поляки, росіяни), був зруйнований у 1962 р. А в 1992-му з'явилася можливість відбудувати його, тільки вже на іншому місці. Три роки, присвячені створенню головного вівтаря костелу Останньої вечері, супроводжувалися великими фізичними зусиллями, а ще більше акумулювали духовні пошуки.
Виставка сакрального мистецтва Оверчука «Остання вечеря», в експозиції якої презентовані живопис, вітраж, сакральний дизайн і архітектура, наприкінці минулого року експонувалася у Львові, днями відкрилася у київському храмі Святого Олексадра, а незабаром помандрує до Варшави. Олександр Оверчук щиро вдячний Генеральному консульству Республіки Польща у Львові за допомогу в організації виставки (зокрема, виготовленні копій робіт, оригінали яких зберігаються у храмах) і сподівається, що його працю гідно оцінять і на рідній землі.
також у паперовій версії читайте:

• ПОДОРОЖ ДО КИЄВА 1918 РОКУ
• ПЕКТОРАЛЕЙ БУДЕ ЧОТИРНАДЦЯТЬ

назад »»»