ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПОЛІТИКА
ВЕСНЯНА «БИТВА» ЗА КИЇВ
ВЕРХОВНА РАДА ПІДТРИМАЛА ПОСТАНОВУ ПРО ДОСТРОКОВІ ВИБОРИ У СТОЛИЦІ МЕРА ТА МІСЬКРАДИ

Парламентським рішенням про проведення у Києві дострокових виборів мера та міськради завершився перший етап виснажливої боротьби, яку опозиційні до Леоніда Черновецького політичні сили вели упродовж майже двох років. Показово, що до останнього моменту скептики сумнівались, що згадане рішення буде можливим.
А втім, шановні кияни, це — факт. 25 травня нам знову доведеться відміряти відстань від власних під’їздів до місця розташування виборчих дільниць. Адже Леонід Черновецький уже заявив, що навіть не оскаржуватиме парламентське рішення у суді. Хоча, на думку низки спостерігачів, подібні підстави для цього у нього існують.
Нагадаємо, нині діяльність столичної влади перевіряють одразу дві комісії. Перша була створена позаминулого тижня у щойно реанімованій після тривалого «паралічу» Верховній Раді. Про формування другої попіклувався Президент Віктор Ющенко після того, як Кабінет Міністрів ухвалив рішення рекомендувати главі держави звільнити Черновецького з посади керівника столичної міськдержадміністрації.
Обидві комісії ще не закінчили свою роботу. Однак, схоже, за мера взялися серйозно. Чому так сталося? Експерти розходяться в думках. Одні вважають, що столичний градоначальник добряче допік уже всім. Інші схиляються до думки, що він, навпаки, має шанси знову перемогти на виборах і тим самим, подібно до президента Грузії Михаїла Саакашвілі, закріпити за собою владу.
Чесно кажучи, у такий сценарій вірить меншість політологів. Принаймні, з огляду на те, що жодне соціологічне дослідження не показувало Леонідові Михайловичу серйозних рейтингів. Однак повторно до влади його таки справді можуть привести. Причому, як не парадоксально, такого подарунка Черновецький може дочекатися від тих, хто тепер його майже усунув від влади.
Для того щоб не допустити його до крісла вдруге, чинній парламентській коаліції та політикам, котрі їй симпатизують, потрібно обов’язково висувати єдиного кандидата. Бо наразі у столиці немає претендента із популярністю, яку мав Олександр Омельченко, скажімо, у 1999 чи 2002 роках.
Уже тепер експерти називають щонайменше чотирьох претендентів на столичну булаву, які можуть протистояти Черновецькому. Це згадуваний Олександр Омельченко, а також міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, депутат Київради Віталій Кличко та хтось із БЮТ. Погляньмо на них прискіпливіше.
Колись незмінний Сан Санич нині обіймає посаду керівника парламентського комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування. Як він нещодавно заявив сам, ця посада є для нього відповідальнішою за крісло столичного міського голови. До того ж, Омельченко має такий собі статус «несправедливо ображеного». Що б там хто не говорив, а чимало столичних мешканців із числа тих, хто позаторік підтримав Леоніда Черновецького, згодом розкаювалися і визнавали, мовляв, попередній керівник був кращим. Цей статус, можливо, не надто приємний, та все ж... Був би в Омельченка стовідсотковий шанс повернутися, він би ним неодмінно скористався. Але такого шансу у нього, мабуть, немає. Та й вік у Сан Санича не той. У серпні йому, нагадаємо, виповниться 70 років. А українська політика усе більше тримає курс на омолодження.
Виходячи з цього, певні шанси має Юрій Луценко. Цей політик у столиці популярний ще від часів Помаранчевої революції, коли він прославився як польовий командир Майдану. Та й знаменита бійка між Луценком і Черновецьким після засідання Ради нацбезпеки і оборони у відвертих супротивників останнього посилила позитивні емоції до Луценка. Серед більш помірковано налаштованих киян той вчинок міністра внутрішніх справ не викликав захвату. Йти на вибори з таким сумнівним багажем, напевно, не надто розважливо.
Бютівець Микола Томенко виявився першим політиком із табору опонентів Черновецького, котрий припустив можливість свого висунення на посаду мера. Коментуючи парламентське рішення про дострокові вибори, він зауважив: «Якщо я стану єдиним кандидатом від коаліції, то складу повноваження керівника депутатської тимчасової слідчої комісії, котра вивчає діяння столичної влади».
Утім, наступного дня Томенко офіційно заявив, що не балотуватиметься у мери. Річ у тім, що на цю посаду почали активно «сватати» іншого бютівця — першого віце-прем’єра Олександра Турчинова. Ця людина є найбільш наближеною до Юлії Тимошенко і, за великим рахунком, задовольнила б її на цій посаді найбільше.
Є ще один претендент від БЮТ. Це — Михайло Поживанов, колишній мер Маріуполя (1994–1998 рр.) і екс-заступник столичного міського голови Олександра Омельченка. Нині він каже, що консультувався з Омельченком з приводу того, щоб той був довіреною особою кандидата Поживанова.
З одного боку, саме БЮТ на виборах 30 вересня отримав у Києві беззаперечну перемогу — понад 45 відсотків. З іншого, кияни голосували передовсім за блок на чолі із конкретною особистістю — Юлією Тимошенко. І зовсім не факт, що вони так само палко підтримають будь-кого, хто балотуватиметься в мери від цього самого блоку. Тому доречніше говорити про те, що БЮТ може здобути чимало місць у новій Київраді. А от щодо мера такої упевненості поки немає.
Нарешті, Віталій Кличко. Знаменитий український боксер виглядає найімовірнішим претендентом на єдиного кандидата від демсил. По-перше, він у березні позаминулого року, коли відбувалися минулі «мерські» баталії, посів друге місце; по-друге, з політиків, скажемо так, першої столичної величини, він єдиний, хто не відволікався у своїй діяльності на Верховну Раду, Кабінет Міністрів чи інші центральні органи влади. Кличко ось уже два роки є депутатом Київради, очолює фракцію блоку свого імені й постійно веде боротьбу з Черновецьким у муніципальних стінах. Ще одним чинником, котрий може схилити чашу терезів у бік Кличка, є те, що Віталій не настільки ангажований політик, як ті ж таки Томенко чи Луценко. Так, блок Кличка зараз за своїми позиціями значно ближчий до БЮТ, ніж до Президента. Проте за певних обставин можна припустити, що Кличко стане й рівновіддаленим від перших двох осіб держави. А у СП, нагадаємо, найбільше побоюються того, що Юлія Тимошенко завоює київські рубежі так міцно, що вони дадуть їй старт на майбутніх президентських перегонах.
Мабуть, саме тому Віктор Ющенко довго не погоджувався на дострокові вибори, а фракція блоку «Наша Україна — Народна самооборона» під час відповідного голосування дала лише 59 голосів (із 72-х). Якби не підтримка комуністів і частини «литвинівців», про ідею дострокових виборів у Києві можна було б забути. Принаймні поки що.
Ще одне питання, яке може завадити нормальному проведенню голосування, лежить у площині Центрвиборчкому. Нагадаємо, там від початку березня не можуть зареєструвати п’ятнадцятьох бютівців, котрі мають замінити у Київраді виключених міжпартійним з’їздом за зраду. Тепер ЦВК може навмисно саботувати власні засідання, на яких потрібно визначитися щодо процедури виборів мера і міськради. Щоправда, механізм впливу є й тут — також через той самий парламент. Та, нагадаємо, сил коаліції для вирішення «мерських» питань недостатньо. Ще не відомо, чи захочуть ті ж комуністи допомагати Юлії Тимошенко ще й у бажанні провести ротацію Центрвиборчкому?
Одне слово, питань залишається чимало. Відповіді ми отримаємо не раніше наступного дня після виборів. Що ж ви хотіли, «битви» за Київ ніколи не проходили легко.

Руслан ІВАНІВ
також у паперовій версії читайте:

• ВОРОЖІННЯ НА «КАБМІНІВСЬКІЙ ГУЩІ»

назад »»»