ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЦЕ ЦІКАВО
УГОРСЬКА РАПСОДІЯ
Варто проїхати набережною Дунаю повз імпозантну в неоготичному стилі споруду Парламенту, проминути загадковий замок Вайдахуняд або ж промчати мостом Сечені, як розумієш, що полонився на все життя незрівнянною архітектурною перлиною — Будапештом.

Предметом гордості будапештців є площа Героїв. Напівкруглу колонаду посередині майдану зі статуями видатних діячів угорської історії віншує 36-метровий Монумент тисячоліття в оточенні суворих вершників семи мад’ярських племен, що здолали Карпатські гори в 896 році. Особливо вражає уяву меморіал вечірньої пори: потужні промені вихоплюють з темряви людей на могутніх конях. Здається, вони завмерли на мить, щоб зірватися з місця в галоп.
Площа Героїв лишається позаду. З пітьми виринає залита світлом ковзанка. То — вкрите льодом озеро, яке є частиною паркової зони замку Вайдахуняд,— дарує радість ковзанярам. Минаємо спокусливе місце і потрапляємо до царства архітектурної фантасмагорії та еклектики. Споруди замку зведено в традиційних для Угорщини стилях: романтичному, барокко, готики та ренесансу. Перлиною експозиції, що дала назву всьому комплексу, є замок Вайдахуняд — копія знаменитого трансильванського замку клану Хуньяді. Весь комплекс нагадує Голлівуд. Здається, от-от з якогось вікна вам на голову стрибне Еррол Флінн...

* * *
Щоб відчути красу і неповторність замкового пагорба в південній частині Буди, на якому підноситься величний Королівський палац, кращого променаду, аніж через міст Сечені (він же Ланцюговий, або Левовий) годі й придумати. До палацу наближаєшся неквапом, що дає змогу повною мірою оцінити масштаби споруди, могутність його стін, укріплень, контрфорсів. І от перед нами виростає фантастичної краси білосніжна тереса, мовби вихоплена з казки «Тисяча і одна ніч». Конічні башти, вікна в мавританському стилі, тераси зі старовинними ліхтарями, колони з вишуканою ліпниною — все це Рибальський бастіон. Таку назву він дістав на честь дунайських рибалок, які безстрашно обороняли Будайську фортецю за середньовіччя. А поруч ще один шедевр в неоготичному стилі — церква святого Матіаша з чудовими вітражами, внутрішніми інтер’єрами, що прикрашені поліхромним геометричним орнаментом і фресками. Стіни церкви пам’ятають угорських королів, адже саме тут вони коронувалися.

* * *
Будапештом ліпше пересуватися пішки, тоді одна з найчарівніших столиць світу розкриє всі свої принади. Історичний центр — музей просто неба. Мостів, що з’єднують обидві частини міста — Буду та Пешт, не бракує, до того ж, вони мають довершений естетичний вигляд, не переобтяжені транспортом, привабливі для прогулянок. Різного роду заторів у Будапешті взагалі немає: проїзна частина широка, повсюди шляхові розв’язки. А угорські водії варті окремого рядка. Висока культура керування автівками, повага по пішоходів — піднесені до найвищого ступеню. І не має значення географія доріг — водії однаково ввічливі на вулицях міст, на позаміських трасах.

* * *
Будапешт гордо несе через віки славу «королівства термальних вод». Купальні — на будь-який смак: у відкритих і закритих приміщеннях, з гарячою і холодною водою. І вся ця розкіш — у центрі міста.
Коли «за бортом» мінусова температура і зима трусить сніжком... От-от, саме так, не полишає думка про теплу кімнату. Та про неї цілком забуваєш, коли потрапляєш до купальні. Геть усі сумніви! Переодягаємося в купальні костюми, безстрашно виходимо на мороз — і винагороджуємося за відвагу сповна. У гарячій купелі забуваєш про все на світі. Лише сніжинки, що, танучи, крапельками стікають на обличчя, нагадують про пору року. Тепло гріє не тільки тіло, а й душу. Термальні купальні, а за кілька кроків від них — ковзанки — явище тут звичне.

* * *
Місто скульпторів, художників, народних майстрів — одне слово, угорський Монмарт. Як тільки не називають майже іграшково-ідилічне містечко Сентендре. Його вузенькими, звивистими вуличками з крамничками, де торгують найрізноманітнішим крамом, можна блукати до самозабуття. Відчувати ауру, що її випромінюють стіни майже нереальних будиночків. Ловити на собі погляди привітних городян. Вдихати аромат «ринку з воза» і, пригальмувавши біля одного з місцевих сомельє, зігрітися склянкою запашного глінтвейну. А ще обов’язково зайти на оглядини до музею марципанів, подивуватися з майстерності і фантазії кондитерів. У вітринах — казкові герої та реальні персонажі, святкові торти і багато чого іншого. Словом, справжні витвори мистецтва. Та головне — все це можна їсти.

* * *
Кожне угорське місто має власну «родзинку». Егер — одне з найкрасивіших міст у стилі бароко. От хоча б кілька архітектурних пам’яток: Кафедральний собор (Базиліка), Архієпископський ліцей, у башті якого 1776 року встановлено перископ, що досі не втратив здатності переносити на білий стіл в темній кімнаті «живу панораму міста». Вік практично всіх споруд — сотні років. Як на мене, Егер загалом — перлина на мапі Угорщини. Сучасним новаціям містобудівників тут не місце, їм не дозволяють порушувати гармонії та єдності епох.
Виноград для ексклюзивного молодого вина «Бичача кров» плекають неподалік Егера. Продегустувати? Певна річ. Але найліпше це зробити в Долині прекрасних жінок, де безліч винних підвальчиків і на диво балакучі сомельє. А ще прихопити пляшечку-дві як сувенір додому.

Лариса ЛАРІОНОВА, Київ — Будапешт
також у паперовій версії читайте:

• ПАМ’ЯТНИК САМОГОНОВАРІННЮ
• У ЗАГС ЧИ В КОСТЕЛ?
• БРАВО, ФРАНЦУЗИ!
• ХОЧЕШ ДО ЯПОНІЇ — ВИВЧАЙ МОВУ
• МІНУС П’ЯТЬ З ПОЛОВИНОЮ ХВИЛИН
• ЗНАХІДКИ ІСТОРИЧНОЇ ВАГИ

назад »»»