ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПРОБЛЕМА
ЩО ОБІЦЯЄ «БЛАКИТНА КАРТКА»
Настає час для конкуренції не тільки на ринку товарів та послуг, а й на ринку праці. І це мусять зрозуміти вітчизняні роботодавці. Проблема надалі загострюватиметься, тому слід активніше створювати умови для українців, щоб вони не прагнули вирушати на заробітки за кордон. Який вихід?

Наша держава запропонувала Європейському Союзові створити солідарну систему пенсійного забезпечення для легальних українських мігрантів. За деякими підрахунками, у країнах, що є членами ЄС, нині працює близько 2,7 мільйона українських заробітчан. Переважна більшість з них не має обов’язкового страхового стажу (25 років — для чоловіків і 20 — для жінок), аби претендувати на пенсійні виплати вдома. Суть пропозиції полягає в тому, аби за роки, що пропрацьовано в Україні, відповідні нарахування робив вітчизняний Пенсійний фонд, а за період трудової діяльності за кордоном — пенсійний фонд країни, де оселився мігрант. Схоже на те, що Європейський Союз налаштований на пошук взаємоприйнятного рішення щодо часткового пенсійного забезпечення українських заробітчан. Річ у тому, що Європа відчуває гострий дефіцит якісної робочої сили. З метою її залучення з-за кордону в Євросоюзі мають намір запровадити єдину трудову візу, так звану «блакитну картку», за аналогією з американською «зеленою».
Отримавши «блакитну картку», мігрант на певний час легалізує своє становище на ринку праці тієї чи іншої європейської країни і може без особливих проблем продовжити термін перебування в країні, якщо знайде нового роботодавця або пролонгує договірні відносини з попереднім. До речі, поки що кількість зареєстрованих українських заробітчан, які мають офіційний дозвіл на роботу, не така вже й значна — понад 500 тисяч.
Але європейська «блакитна картка», на відміну від американської «зеленої», не даватиме права на майже автоматичне отримання громадянства тієї чи іншої країни перебування, після чого тільки й можливе цілковите прилучення до відповідної системи соціального захисту, зокрема й до системи пенсійного забезпечення. Нагадаємо, що в деяких європейських країнах право на повну пенсію трудівник отримує, лише маючи страховий стаж — 35-40 років. Легко можна припустити, що може виникнути така ситуація, за якої заробітчанин, пропрацювавши згідно з «блакитною карткою» два чи три терміни й підупавши на силі, не знайде нового роботодавця й буде змушений повернутися додому, де на нього добре оплачувана робота не чекає. За таких обставин йому й має зарадити українсько-європейська солідарна пенсійна система, яку ще належить створити. Втім, процес повернення на батьківщину хворих, особливо ж на недуги хребта заробітчан, уже розпочався.
Залишимо за кадром дискусії про те, чим є масова трудова міграція для України — добром чи злом? Зазначимо, що в цілому ставлення до зарубіжних заробітчан у нас співчутливе. За офіційною інформацією, трудові мігранти торік переказали в Україну 8,4 мільярда доларів, а фактично значно більше. Офіційно названа сума майже удвічі перевищує прямі інвестиції в українську економіку з-за кордону. Щоправда, переважна більшість цих коштів пішла на споживання.
Утім, є ще й інший бік медалі. Деякі вітчизняні економісти вважають, що заробітчанські мільярди «тиснуть» на ринок, який не має відповідного товарного покриття і теж є одним з чинників, що збурюють інфляцію. За розрахунками працівників Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, українець на чужині може заробити за місяць 800 доларів. Це в кілька разів менше, ніж отримує там корінний мешканець за таку саму роботу. А частину цих грошей треба витрачати на житло та харчування. Забезпечити більш-менш гідне людини існування за таку дещицю не вдається. Деякі українські роботодавці пропонують своїм працівникам і вищі зарплати, і комфортніші умови, але, на жаль, їх ще небагато.
Надмірна трудова міграція наших співвітчизників за кордон, на думку фахівців, здатна викликати в нас гострий дефіцит кваліфікованої робочої сили,— так як це вже сталося в Польщі. Впровадження європейської «блакитної картки» стане ще одним важливим випробуванням для українських роботодавців, які й так уже не мають особливого вибору на ринку праці. Тому слід активніше створювати умови для повернення українських працівників, що виїхали за кордон. Отже, на порядку денному влади — надзвичайно гостра, навіть пекуча проблема реформування системи оплати праці. Бо поки що далі обговорення справа так і не пішла.

Петро КОЛОМІЄЦЬ, Укрінформ
також у паперовій версії читайте:

• СУСІДСТВО З МЕГАПОЛІСОМ: ПЛЮСИ ТА МІНУСИ
• БУДУЄМО, АЖ ТРІСКИ ЛЕТЯТЬ

назад »»»