ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
МИСТЕЦЬКА МОВА ЯК ЗАСІБ КОМУНІКАЦІЇ
Виставка «Нова українська мова», яку можна побачити в галереї «Ательє Карась», організована групою «Р. Е. П.» у межах кураторської програми для молодих художників «Штаб» на базі Центру сучасного мистецтва при Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Роботу авторів, представлених на виставці, вирізняє комунікативна спрямованість.

Ці молоді українські художники тяжіють до нових, ближчих відносин із реальним, вони розуміють етичне як зміст, а естетичне як засіб, їхня творчість — реалізм у найбільш конкретному значенні цього слова. Мова мистецтва для них є більшою мірою інструментом комунікації, а не самоідентифікації: йдеться не про те, чи це «сучасне мистецтво», чи «contemporary art», а про те, що художник має сказати.
Темою різних художніх висловлювань, діалог яких формує виставку, є безпосереднє повсякденне оточення авторів. Це мистецтво українське, але в розумінні не етнічному, а локальному. «Тут і зараз» української сучасності стає в ньому предметом універсальної комунікації.
Іноді художник бере документальні свідоцтва, виокремлені зі звичного оточення фрагменти реальності та переміщує їх в інший, нехарактерний контекст, докорінно змінюючи їхнє «нормальне» сприйняття, як у відеороботі групи «Р. Е. П.» «Р. Е. П. кореспондент. Академія», фотоархіві відомих графіті невідомого київського божевільного, зібраному групою «Psia Krew», малюнку Станіслава Волязловського «Козак Мамай» або у відео Анатолія Бєлова «Місія».
Перша з названих робіт є, по суті, колективним портретом нашого найстарішого мистецького навчального закладу — Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Штрихами, з яких цей портрет складається, стають кадри вступних іспитів, семестрових переглядів живописних робіт, захисту дипломів, враження студентів, у тому числі іноземних, розповіді викладачів про особливості навчального процесу. Відеоробота «Р. Е. П. кореспондент. Академія» була створена спеціально для перформансу «Презентація Київської академії мистецтв у Віденській академії мистецтв», що відбувся у Відні навесні 2006 року. Попри початковий шоковий ефект, який викликало у публіки пряме зіставлення західноєвропейської (їх власної) та пострадянської систем художньої освіти й культурних контекстів узагалі, ця робота виконала найважливішу функцію — вона надала голос у міжнародному культурному просторі тому сегментові української культури і суспільного життя, який не репрезентує себе інтернаціонально та існує завдяки власній ізольованості.
Фотоархів «Іван», зібраний групою художників графіті «Psia Krew», повертає нас до подій Помаранчевої революції. У ті пам’ятні дні на стінах і парканах Києва з’явились загадкові графіті Івана (так підписані ці повідомлення, перегукуючись з новозавітним Івановим Одкровенням). На перетині офіційної політичної мови та багатоголосся вуличного графіті прорізується голос Івана — комічно-патетичний, утаємничений. Фотоархів документує «стихійні графіті» — голоси маргіналів графіті, своєрідні вияви саморобних міфологій, приміром: «Бог — президент!», «Ідоли впадуть!»
Відео «Місія» Анатолія Бєлова — це фрагмент дійсності, вирваний зі зв’язків причини та наслідку. Жебрак, якому доручили прибирати церковне подвір’я, не женеться за практичним результатом. «Праця, що облагороджує» стає для нього безсенсовим ритуалом, який може тривати нескінченно.
Малюнок «Козак Мамай» Станіслава Волязловського поєднує старовинний український фольклор із сучасною народною культурою, акцентуючи дистанцію між нею та «народницьким» присмаком культурного офіціозу.
Утіленням іншого творчого методу, коли художник принципово полишає зовнішню позицію щодо предмету зображення, і тоді мистецтво проростає в життя, а відстань між твором та фактом особистої біографії максимально скорочується, є дві інші роботи. У відео «Мама» Станіслава Волязловського особиста біографія художника розглянута крізь призму естетики його власного напрямку — шансон-арту. У «Контракті» Алевтина Кахідзе продовжує розвиток свого «Найбільш комерційного проекту», в якому вона, малюючи різні об’єкти споживання, прирівнює ціну зображення до ціни зображеного. Цього разу Алевтина укладає угоду зі своїм чоловіком, згідно з якою під час розлучення вони матимуть розподілити між собою спільну ціну реальної власності чоловіка та намальованих «скарбів» художниці.
також у паперовій версії читайте:

• УСПІШНИЙ НЕ ОЗНАЧАЄ ЗНАМЕНИТИЙ
• ІГРАШКИ ПОЄДНАЛИСЯ З ГЛИНОЮ

назад »»»