ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
ВИРІШАЛЬНА БИТВА ДРУГОЇ СВІТОВОЇ
Напевно, немає на Землі ще одного такого міста, до якого б так довго була прикута увага людей різних країн і континентів, як Сталінград, де влітку і восени 1942-го розгорталася грандіозна битва, котрої не знало людство, і якій судилося стати переломною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років.

65 РОКІВ ТОМУ, 2 ЛЮТОГО 1943 РОКУ, ЗАВЕРШИВСЯ РОЗГРОМ 330-ТИСЯЧНОЇ ГІТЛЕРІВСЬКОЇ АРМІЇ ПОБЛИЗУ СТАЛІНГРАДА І ПОЧАЛОСЯ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ ВІД НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИХ ОКУПАНТІВ
Окупувавши за рік наступу значну територію Росії, Україну, Білорусію, Молдову, гітлерівці тоді рвалися на Кавказ і Волгу, маючи відірвати східні райони СРСР і Сибір від радянських військ, які, стікаючи кров’ю, вели нерівні бої з переважаючими силами ворога.
Військові історики досі дискутують стосовно оцінки першого періоду війни, прагнуть об’єктивно розібратися у причинах, що призвели до поразок Радянської армії, змушеної відступати аж до Волги. Це і перевага гітлерівців у живій силі й техніці, серйозні прорахунки керівництва СРСР і радянського генералітету, неготовність наших воїнів до ведення боїв у різних кліматичних умовах. Та в одному сходяться дослідники — не можна не захоплюватися мужністю і героїзмом мільйонів звитяжців, котрі грудьми стали на захист рідної землі, свободи і незалежності свого народу. Сталінградська битва — чи не найяскравіший приклад самопожертви покоління переможців, яке подарувало нині сущим можливість жити в мирі, трудитися і бути щасливими.
Сп’янілий від попередніх перемог ворог рвався на схід. Здавалося, ніщо не зможе спинити гітлерівську залізну армаду. Німецьке командування кинуло під Сталінград десятки своїх найкращих дивізій, тисячі танків і літаків. Майже три місяці в місті, що перетворилося на неприступну фортецю, йшли небачені за своєю жорстокістю бої. Шалений тиск ворога розбивався об стійкість захисників міста,
з-поміж яких були тисячі синів і дочок українського народу. Відстоюючи кожен будинок, кожну п’ядь землі, воїни-герої демонстрували не лише силу духу, а й бойове вміння. У понівечених бомбами траншеях, серед руїн вони згадували своїх рідних, над якими збиткувалися окупанти, і їхні сили від цього потроювалися, а свята ненависть вела вперед. Нині не можна без хвилювання читати повість письменника киянина Віктора Некрасова «В окопах Сталінграда», котрий сам пройшов на березі Волги усі кола пекла.
Гітлерівські вояки розраховували розчавити мужніх захисників танками, але за два місяці втратили біля стін міста 800 броньованих машин. Вони хотіли прокласти собі шлях бомбами, а недорахувалися у приволзьких степах більш ніж 1000 літаків. За цей період понад сто тисяч німецьких солдатів і офіцерів назавжди закінчили свої загарбницькі походи. Недарма один із них — унтер-офіцер Еріх Мюллер записав у своєму щоденнику: «Наш шлях до Сталінграда можна назвати шляхом мерців».
Дорогою ціною за перемогу заплатили й радянські солдати. Їхній безсмертний подвиг увічнений у багатьох книгах, у фото- і кінодокументах, у спогадах учасників вікопомної битви. У «Фонді вічного зберігання» нашої редакції є чимало листів фронтовиків, фото, копій унікальних документів, які воскрешають події 65-річної давнини. Одне покоління журналістів змінюється іншим, а фонд нашої вічної пам’яті й вдячності так само хвилює і надихає, кличе читачів шанувати подвиги дідів і батьків.
Багато подій тих величних років оповиті легендами. В архіві редакції зберігається кілька унікальних фото і репродукцій з малюнків, на яких зображено легендарний «Будинок Павлова». Так досі називають споруду, яку під час Сталінградської битви захищали гвардійці дивізії генерала Родимцева, відомі своїми подвигами ще в дні оборони Києва. Та в історію взвод гвардії сержанта Якова Павлова увійшов як незламний захисник звичайного житлового будинку, котрий гітлерівці так і не змогли взяти, скільки не штурмували. Будинок продовжував «жити» після артобстрілів і бомбових ударів. Серед героїв-захисників були тоді й наші земляки — два Павла: Демченко і Довисенко. Про це свідчить напис, який залишили звитяжці на одній зі стін, що дивом уціліла.
Неповторні моменти героїчної епопеї воскрешають й інші фото з «Фонду вічного зберігання».
А ось копія бойового донесення командування Донського фронту: «Виконуючи Ваш наказ, війська Донського фронту о 16-й годині 2 лютого 1943 р. завершили розгром і знищення оточеного сталінградського угруповання противника. Повністю знищено і частково взято в полон: 11-й армійський корпус, 8-й армійський корпус, 14-й танковий корпус, 51-й армійський корпус, 4-й армійський корпус, 48-й танковий корпус у складі 22-х дивізій: 44-ї, 71-ї, 76-ї, 79-ї, 94-ї, 100-ї легкої, 113-ї, 376-ї, 295-ї, 297-ї, 305-ї, 371-ї, 384-ї, 389-ї піхотних дивізій...»
Далі представник Ставки Верховного Головнокомандування маршал артилерії Воронов і командуючий військами Донського фронту генерал-полковник Рокоссовський перелічують численні трофеї, захоплені у ворога, і доповідають, що з огляду на цілковиту ліквідацію оточених військ противника, бойові дії поблизу Сталінграда припинилися. Починався новий період війни — визволення України. Про це свідчить ще одне бойове донесення. В архіві редакції зберігається копія повідомлення командування 1-ї гвардійської армії про визволені села у Ворошиловградській (нині — Луганська) області. Неабияке піднесення панувало тоді серед наступаючих. Особливо раділи і хвилювалися наші земляки. Ось, приміром, що казав перед боєм, виступаючи на мітингу, гвардії сержант Рибальченко: «Дорогі друзі! Я — син українського народу. Сьогодні переживаю щасливий день, ступаючи на рідну українську землю. Клянусь тобі, моя рідна Україно, помститися ворогові, який учинив наругу над тобою, спаплюжив тебе, твої родючі лани, квітучі сади, наш волелюбний народ...» Свого однополчанина палко підтримав рядовий Дошевський, котрому випало визволяти край, де народився, і де його чекали батьки, рідна хата.
Так над Україною сходило сонце визволення. Задля справедливості слід сказати, що гітлерівці робили відчайдушні спроби перехопити ініціативу. Більше того, на деяких ділянках фронту їм удалося потіснити наступаючі частини Радянської армії, вони знову окупували Харків. Однак це були останні локальні успіхи ворога. Готувалися інші епохальні операції — битва під Курськом, Корсунь-Шевченківський котел, форсування Дніпра і, зрештою, визволення Києва.
Ніщо не могло спинити визволителів України. Проте до остаточної Перемоги пролягав довгий, кривавий шлях. Надто дорогу ціну довелося заплатити за неї нашому народові. Нащадки переможців пам’ятатимуть про це вічно.
Вітольд ПРОЩАКОВ
також у паперовій версії читайте:

• СТРАТФОРД-НА-ЕЙВОНІ — КОЛИСКА ВІЛЬЯМА ШЕКСПІРА

назад »»»