ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЛЮДИНА І ПРАВО
У ЗОНІ ЗАХИСТУ
Українська адвокатура — це незалежна демократична інституція. Адвокатам надано певні гарантії й професійні права. Однак не все в цій царині узгоджується з міжнародними стандартами. Про те, з якими труднощами стикаються в повсякденній практиці люди, покликані захищати права і законні інтереси громадян, розповіла доктор юридичних наук, член-кореспондент Академії правових наук України, президент Спілки адвокатів України Тетяна Варфоломеєва.

АДВОКАТУРА ПОТЕРПАЄ ЧЕРЕЗ БРАК ПРОФЕСІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ, НЕДОЛУГІ НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА Й УПЕРЕДЖЕНІСТЬ

Де шукати адвоката
— Тетяно Вікторівно, за яку ниточку треба потягнути, щоб розплутати весь клубок адвокатських проблем?
— Згідно з Конституцією будь-хто має право на юридичну допомогу, а в деяких передбачених законом випадках — на безоплатну. Надавати таку допомогу, а також забезпечувати право на захист від обвинувачення покликана адвокатура. Основним Законом кожному заарештованому чи затриманому гарантовано право негайно після затримання звернутися до захисника, а за його відсутності — не давати жодних пояснень. Однак щоб реалізувати цю законодавчу норму, необхідно, аби адвокатура була до цього готова. Зокрема, щоб налагодити безоплатну правову допомогу населенню, особливо у випадках, коли вона за законом є обов'язковою, потрібно вирішити деякі питання організації адвокатської діяльності та функціонування адвокатури. Ідеться, наприклад, про обов'язкову участь адвоката як захисника в разі його призначення слідчим чи судом, чергування адвокатів для термінового надання юридичної допомоги затриманій особі, оскільки хтось має приймати виклики, зокрема й нічні, забезпечувати адвоката транспортом, телефонним зв'язком тощо.
Отож необхідно, аби в адвокатурі була організаційна структура, яка вирішувала ці питання й безліч інших проблем належного її функціонування, захисту професійних і соціальних прав самих адвокатів. Від 1992 року, коли був ухвалений Закон «Про адвокатуру», єдиної професійної організації адвокатів у нашій державі не створено. Правда, ще збереглися в окремих регіонах колегії адвокатів, але переважна більшість представників цієї професії до них не належать, оскільки тепер це не обов'язково. Нині чимало адвокатів займається індивідуальною діяльністю, проте в багатьох з них немає приміщень,— це дуже гостра проблема. Від неї потерпають і громадяни, бо іноді не знають, де шукати адвоката, не тільки щоб укласти угоду, а й навіть зустрітися з тим, хто вже веде їхню справу. Іноді несумлінний адвокат обіцяє своїм клієнтам мало не золоті гори, а потім не виконує зобов'язань. Відтак знайти його неможливо, адже він приймав підзахисного десь на лавочці.
Перед адвокатурою постала ще одна важлива проблема: все частіше виселяють адвокатів, адвокатські об'єднання з приміщень, котрі вони займали віддавна, не надаючи натомість іншого. Наприклад, у Тернополі намагаються відібрати приміщення в кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. До речі, в Законі «Про адвокатуру» зазначено: місцеві органи влади повинні надавати адвокатам придатні для роботи приміщення, встановлювати пільгову орендну платню за їх використання.
Спілка адвокатів не раз зверталася до президентів нашої країни з проханням по допомогу в реформуванні адвокатури і розбудові такої правозахисної інституції, якою їй належить бути в правовій державі.

Про рівність, змагальність й упередженість
— Протягом кількох останніх років у нас декларують рівність сторін у кримінальному процесі...
— Хіба адвокат і прокурор на практиці рівні? Безумовно, ні. Прокурора суддя сприймає як представника держави, як особу значущу, тоді як адвокат репрезентує недержавну інституцію, тож ставлення до нього часто таке: за законом потрібно, щоб він брав участь у процесі. На жаль, представники правоохоронних органів нерідко висловлюють помилкову думку, що адвокати заважають розкриттю злочинів, покаранню злочинців. Навпаки, відповідно до Конституції України та чинного законодавства адвокати зобов'язані сприяти дотриманню законності, забезпеченню прав і законних інтересів громадян, недопущенню незаконних методів слідства, тортур. Задекларований принцип змагальності також потребує реального його застосування: належних професійних прав адвоката, наприклад, на збирання доказів, щоб він до процесу так само добре підготувався, як і його візаві, мав усі потрібні для захисту або представництва документи, щоб ніхто не втручався в його діяльність. Незабезпечення та недотримання принципів рівності та змагальності вважаю однією з найголовніших проблем, вирішення якої потребує термінових змін до законодавства.
Адвокати часто потерпають від несправедливого ставлення з боку суддів. За законом їх можна відсторонити від участі в процесі, якщо вони неналежним чином поводяться, не підкоряються вимогам, не реагують на зауваження. Але бувають ситуації штучні: наприклад, адвокат заявляє багато клопотань, якщо це необхідно для з'ясування істини, для захисту його клієнта, а суддю це дратує. Він висловлює безліч зауважень, які вносяться до протоколу судового засідання, а потім усуває захисника-адвоката від участі у справі й відправляє листа в кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури щодо притягнення адвоката до відповідальності. Але якщо законодавством передбачена рівність сторін у процесі, то й прокурору, очевидно, також можна робити зауваження і усувати його? На практиці це не так.
— Це, мабуть, не єдиний прояв упередженості щодо адвокатів?
— На жаль. У Кримінально-процесуальному кодексі записано: якщо проти адвоката порушено кримінальну справу, він не може бути захисником. Вибачте, а як же презумпція невинуватості? Справу порушено, але ще немає вироку, який набрав чинності, отже, до того часу свідоцтво, яке дає право виконувати будь-який вид адвокатської діяльності, не може бути анульоване. Бували випадки, коли, скориставшись цією нормою закону, усували від справи принципових адвокатів. Таких норм в нашому законодавстві є багато. Або ще така: адвокат може відмовитися від виконання захисту і вийти з процесу сам, якщо заявить, що в нього недостатньо знань для здійснення захисту, або визнає себе некомпетентним. До речі, це є певним прикриттям для тих адвокатів, які не хочуть працювати за призначенням, коли платять усього 15 гривень за повний робочий день. Один скаже, що в нього недостатньо знань, другий, третій, а як бути людині, хто її захищатиме, як здійснювати судочинство, якщо законом передбачена обов'язкова участь захисника? Якщо захисника немає, це порушення права на захист. Проблем — величезна кількість, і головне, нема кому боротися за те, аби вони були вирішені.
— А Спілка адвокатів?
— В Україні 32 тисячі представників цієї професії, а спілка об'єднує приблизно 3,5 тисячі. Крім неї є ще різноманітні асоціації, але це все громадські організації без обов'язкового членства в них усіх адвокатів. А професійної організації, як це заведено майже в усьому світі, немає, і її не хочуть створювати. Адвокати домагаються її формування, починаючи з 1995 року, нас підтримують у цьому питанні європейські адвокатські інституції, до яких належить Спілка адвокатів України. Створюючи професійну організацію, треба обумовити такі гарантії, щоб наші колеги, якщо їх оберуть на ті чи інші посади в органах адвокатури, не стали чиновниками, бо це буде згубно для справи.
— Адвокат потрібен не тільки підозрюваному, а й свідкові...
— І потерпілому. Необхідно піднести роль представника потерпілого, нині дуже обмеженого в наданні йому правової допомоги для захисту його прав і представництва інтересів у суді. Що ж до свідків, то, на жаль, досить поширеною є практика, коли підозрюваного допитують як свідка, і це дає можливість не допускати до нього захисника. Людина залишається сам на сам зі слідчим апаратом, з усією системою, яка веде слідство в справі. Зрештою, це призводить до судових помилок, коли покарання призначають невинним людям. Безумовно, є значно більше можливостей запобігти цьому, якщо з підозрюваним працює адвокат.
— Притчею во язицех став недостатній рівень кваліфікації всіх, хто працює в правовій сфері: суддів, правоохоронців, адвокатів, нотаріусів...
— Якість надання правової допомоги — це кричуща проблема. За сьогоднішнім законодавством її ніхто не перевіряє, не контролює, це відбувається хіба лише в тих випадках, коли громадяни скаржаться на якісь порушення або правоохоронні органи звертаються до кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури. Тоді починаються перевірки. А контроль за якістю професійних знань треба обов'язково посилити на етапі складання кваліфікаційних іспитів для отримання адвокатського свідоцтва. Якщо адвокат працює в адвокатському об'єднанні, то воно несе відповідальність за його професійну діяльність за умови, що угода про надання правової допомоги укладається від імені адвокатського об'єднання. А коли адвокат працює сам, тим більше в невеличкому місті, відірваний від насиченого потоку інформації у сфері законодавства, не слідкує за змінами в ньому, далеко не завжди користується Інтернетом, це призводить до помилок і неналежного захисту. Отже, виникає ще одна величезна проблема — підвищення рівня кваліфікації. Нещодавно ми зустрічалися з делегацією американських колег, які розповіли, що кожного року їхня професійна організація забезпечує підвищення їхньої кваліфікації, пропонуючи на вибір велику кількість програм. Якщо ми не підемо цим шляхом, знижуватиметься рівень надання правової допомоги.

Адвокат слідчому не ворог
— Відомо, що за втручання в діяльність захисника і представника законом передбачено кримінальну відповідальність. Чи дотримуються цієї норми?
— Дуже слабо. В Україні було всього кілька справ такого роду. Хтось з фігурантів попав під амністію, хтось донині переховується, зокрема, міліціонери, які побили адвоката і перешкоджали йому в здійсненні захисту. Але все-таки із запровадженням цієї норми працювати стало спокійніше. Хоча за законодавством адвокат має право безперешкодно, вільно зустрічатися із своїм підзахисним без обмеження тривалості побачення й без сторонніх осіб. Однак слідчі та особи, що провадять дізнання, вчасно не надають таких побачень, гальмують процес. Чомусь вважають, що адвокат — це ворог для слідчих. Це неправда. Захисник вказує слідчому на недоліки, аби той вчасно міг їх виправити, щоб справа пішла в суд і не поверталася на додаткове слідство, щоб не було судових помилок.
— Як Ви оцінюєте узаконене право близьких родичів, опікунів і піклувальників обвинуваченого виступати в ролі захисника?
— Цю норму потрібно терміново переглянути. Захисником має бути професіонал високого рівня, бо він протистоїть і системі обвинувачення, і судовій системі. На підтвердження наведу скаргу, яка надійшла до Спілки адвокатів із Секретаріату Президента від батька засудженого. Слідчий порадив йому виступити в ролі захисника замість адвоката. Батько подумав: «Я знаю, що мій син не скоїв цих злочинів, він сам каже, що цього не робив, то що там доводити?» Його допустили як захисника. Він був радий, що зустрічався із сином у слідчому ізоляторі, морально його підтримував. А що він міг сказати в суді? Що в нього чудовий син, що хлопець не винен? Вирок для обох пролунав як грім з ясного неба: сім років позбавлення волі. Тож батько просить, щоб цю справу повернули на нове розслідування, а він вже звернеться по допомогу до адвоката, аби тільки витягти з тюрми сина, бо він же, на думку батька, не винен. Може, й так. Може, це прикра помилка. Але що можна вдіяти? Закон не порушено. Іноді слідчі спонукають замінити професійного юриста на родича, вдаючись до таких аргументів: «Навіщо вам адвокат? Йому гроші треба давати, а у вас їх нема. Він буде тільки заплутувати справу. Будьте ви захисником, маєте на це право»... Це відбувається тому, що, по-перше, не хочуть мати справу з адвокатом-професіоналом, коли у них слабка доказова база. По-друге, тому, що немає достатньо адвокатських об'єднань, через які можна призначати захисника тим, хто з різних причин не може його запросити, тоді як законом передбачена обов'язкова участь захисника.
— Побутує думка, що адвокати беруть велику плату за послуги, які врешті-решт виявляються неефективними...
— Останнім часом до кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури надходить багато скарг на несумлінних адвокатів, начебто вони беруть шалені гроші й нічого не роблять у справі. По-перше, не завжди адвокат може зробити те, на чому помилково наполягає клієнт, крім того, справу вирішує не захисник, а суд. Іноді буває, що адвокат стовідсотково знає: рішення має бути іншим, однак служитель Феміди ухвалив саме такий вирок. По-друге, людина має знати: сума, яку вона сплачує, має бути обов'язково зафіксована в угоді про надання правової допомоги. А буває, що записують в угоді 300 гривень, а потім скаржаться, що заплатили 3000 доларів і наполягають на їх поверненні. А де зазначено, що адвокат отримав ці гроші? Адже клієнт йому просто так їх дав, якщо взагалі дав. Трапляється, що в такий спосіб аферисти хочуть нагріти на цьому руки, думають, якщо напишуть скаргу на адвоката, то він віддасть своє, аби уникнути неприємностей.
За правилами адвокатської етики, в угоді мають бути зафіксовані реальні суми. Якщо з'ясується, що адвокат порушує етичні норми, що стосуються оплати послуг, то його свідоцтво може бути анульоване. На мою думку, такі норми потрібні і в законі про адвокатуру. Треба, аби всі громадяни знали: гонорар має бути весь розписаний, з деталізацією, за що конкретно він сплачується. Цю суму треба обумовити. У правилах адвокатської етики зазначено, на що треба спиратися, визначаючи суму гонорару. Наприклад, якщо захисник їздив у справах клієнта на своєму автомобілі, то має бути задокументовано, про яку відстань йдеться, яку кількість пального витрачено, яка його вартість. Клієнт мусить розписатися, що згоден з такими розрахунками. Гонорарна практика дуже складна, треба враховувати все до дрібниць, щоб потім не виникло непорозумінь. Насамкінець варто наголосити: без сильної, кваліфікованої, високоморальної адвокатури не може бути правового порядку в державі.

Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

назад »»»