ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
ЗАБУТИ ЙОГО НЕ МОЖНА
В одному з інтерв’ю Володимир Семенович сказав: «Щастя — це подорож....Можливо, у душу іншої людини, подорож у світ письменника або поета... Якісь поїздки, але не на самоті, а вдвох із людиною, яку ти любиш, думка якої тобі дорога». Не гроші, не слава, не любов шанувальників і навіть не радість творчості, а саме подорож. Напевно, мало хто із сучасних діячів мистецтва «нового покоління» відповів би подібним чином. Висоцький дійсно був мандрівником: разом зі своїми піснями — у кожному домі, у кожній душі, у кожному серці.

СЬОГОДНІ 70 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВОЛОДИМИРА ВИСОЦЬКОГО

Володимир Висоцький народився в Москві, «Дом на Первой Мещанской, в конце» — згідно із словами з його ж пісні «Балада про дитинство». Після перебування в евакуації на Уралі, а потім разом з батьком у повоєнній Німеччині, Висоцький оселяється у Великому Каретному провулку («Где твои семнадцать лет? На Большом Каретном...»).
Він не відразу визначився у бажанні бути актором. Після закінчення школи вступив до Московського інженерно-будівельного інституту, але, провчившись там недовго, кидає, щоб вступити до театрального.
Інтерес до авторської пісні у Висоцького виник після знайомства з творчістю Булата Окуджави, якого Володимир Семенович вважав своїм учителем. Перші його спроби пісенної творчості припадають на початок 1960-х. Це були пісні в стилі «дворової романтики» і не сприймалися серйозно. У 1965-му він напише знамениту пісню «Підводний човен».
Приблизно в цей час Володимир Висоцький приходить до Театру на Таганці, який, за його словами, став «своїм театром» і де під керівництвом режисера Юрія Любимова ним були створені такі яскраві образи, як Гамлет, Галілей, Пугачов, Свидригайлов.
Однак у театрі не завжди все йшло добре. Майже батьківське ставлення Юрія Любимова до Висоцького і те, що йому завжди прощали будь-які провини,— усе це викликало заздрість колег-акторів, за винятком кількох друзів — Золотухіна, Демидової, Філатова.
Марина Владі з’явилася в житті Володимира Семеновича в 1967-му. Висоцький закохався в неї після кінофільму «Чаклунка». Він переглядав стрічку по кілька разів на день, мріяв про зустріч упродовж багатьох років. Перше знайомство відбулося в ресторані ВТО — Висоцький прийшов туди після спектаклю.
«Краєм ока я бачу, як до нас наближається невисокий, погано одягнений юнак. Якусь мить дивлюся на нього, і тільки ясно-сірі очі привертають мою увагу. Він підходить, мовчки бере мою руку й довго не випускає, потім цілує її, сідає напроти й уже більше не зводить з мене очей. Його мовчання не змушує мене ніяковіти, ми дивимося один на одного, начебто завжди були знайомі. Я знаю, що це — ти»,— так описує своє перше знайомство з Висоцьким Владі. За кілька років вони одружилися. Марина була з ним поруч дванадцять років. «Я жив, двенадцать лет тобой храним...» — встигне написав він. І всі ці роки Марина Владі намагалася сповільнити шалений ритм життя Висоцького.
Паралельно з роботою в театрі були зйомки в кіно. Найвідоміша роль — Гліб Жеглов у телесеріалі «Місце зустрічі змінити не можна». Проте цієї ролі могло й не бути... Травневого вечора 1978 року Висоцький, Владі й режисер Станіслав Говорухін зібралися на дачі в Одесі, щоб обговорити сценарій майбутнього фільму. І раптом Марина Владі звертається до Говорухіна: «Відпусти Володю, знімай іншого артиста!». Її підтримує Висоцький: «Зрозумій, мені так мало залишилося! Я не можу рік життя витратити на цю роль.» «Як багато втратили б глядачі, якби я здався в той вечір»,— згадував Говорухін.
Персонаж вийшов дуже реалістичним. Багато телеглядачів були переконані, що Гліб Жеглов — не вигаданий герой.
«Працювати треба!» — його життєве кредо. Якби він міг, то працював би цілодобово. Сон — 3-4 години, решта — робота. Пісні свої писав переважно вночі. Приходив додому після спектаклю і брався до роботи. Марина ставила перед ним чашку з гарячим чаєм і тихо сідала в куточку. Іноді вона засинала, і вже під ранок Висоцький будив її, щоб прочитати написані рядки.
...Помер Володимир Висоцький 25 липня 1980 року. Його ховала майже вся Москва, хоча офіційного повідомлення про смерть не було — у цей час проходила московська Олімпіада. Тільки над віконцем театральної каси вивісили скромне оголошення: «Помер актор Володимир Висоцький». Жодна людина не здала квитка — кожен залишив його собі як реліквію...

Укрінформ
також у паперовій версії читайте:

• НЕВИЧЕРПНИЙ ДОВЖЕНКО
• МУЗИЧНИЙ ТЕАТР ІРИНИ НЕСТЕРЕНКО

назад »»»