ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІЙСЬКО
ВІД КОМАНДИРА КОРАБЛЯ ДО ДИРЕКТОРА ТУРФІРМИ

Та в які б широти не закидала його військова доля, завжди мріяв про службу на рідній землі. 1992 року його мрія нарешті збулась: повернувшись в Україну, капітан 2-го рангу Матущак продовжив свою кар’єру на одному з флагманів Військово-Морських сил України. Потім служив на відповідальній посаді в Головному штабі.
— У 2004 році мою посаду скоротили і я змушений був звільнитися в запас,— розповідає Олександр Миколайович.— Скажу відверто: за 28 років служби мені доводилося не раз і не два побувати в екстремальних ситуаціях, але я ніколи не розгублювався, діючи за відповідними корабельними інструкціями. Тут, на сонячному кримському березі, я чи не вперше в житті відчув себе безпорадним.
І було чого: на утриманні у Олександра Миколайовича знаходилася хвора дружина і двоє неповнолітніх дітей. До того ж, про власний дах над головою доводилося лише мріяти. Словом, офіцер, котрий вірою і правдою прослужив державі майже три десятиліття, опинився біля розбитого корита. Навіть працевлаштуватися виявилося проблематично: чиновники, до яких він звертався по допомогу, глянувши на його дипломи про дві вищі освіти, лише розводили руками.
— Із великою радістю допомогли б, але ж ви розумієте, в які часи живемо,— трохи ніяковіючи, казали вони.— Нині ваші дипломи, як і спеціальності, отримані в академії, вибачте, не котуються.
Та «морський вовк» не впадав у відчай, продовжуючи вперто оббивати пороги чиновницьких кабінетів. Господар одного з них порадив йому звернутись до представника Міжнародного фонду соціальної адаптації в Криму.
— Чим же він, представник громадської організації, мені зарадить, якщо ви не можете? — здивувався Олександр Миколайович.— Чи не згаю тільки час?
Не переповідатиму всі нюанси подальших дій мого героя, скажу лишень, що зараз він почувається впевнено у житті. Ні, Олександр Миколайович не придбав ні «крутого» «Мерседеса», ні елітного житла, але має змогу винаймати майже в центрі Севастополя пристойну двокімнатну квартиру, оплачувати навчання старшої доньки в Таврійському університеті.
— Олена вирішила йти моїм шляхом,— усміхається пан Матущак, який очолює одну з туристичних фірм Криму.— І опановує спеціальність «Менеджмент і маркетинг туристичної діяльності». Вже на третьому курсі.
В Україні, за інформацією Міністерства юстиції, діють близько трьох тисяч різних громадських організацій, найбільша частка з яких «спеціалізується» на соціальній адаптації тих, хто її потребує. Міжнародний фонд соціальної адаптації — одна з них. Чому я вирішив розповісти саме про нього? А тому, що МФСА вирізняється серед них конкретними справами, допомагає десяткам тисяч людей знайти своє місце під сонцем.
— За час свого існування ми допомогли у перенавчанні й працевлаштуванні більш як 80 тисячам звільненим у запас офіцерам і членам їхніх родин,— говорить президент фонду Володимир Рубцов.— З перших днів роботи акцент робили на те, щоб люди отримували спеціальності, які користуються на ринку праці попитом. Ураховували і враховуємо також особливості регіонів, де проводимо перенавчання. Бо, скажімо, в Криму він один, а на Луганщині зовсім інший.
Останнім часом фонд активно працює в Криму.
— Тут, як відомо, напружена в соціальному плані ситуація,— продовжує Володимир Сергійович.— Рівень безробіття в цьому благодатному краї є одним із найвищих у державі. Офіцерам наших Військово-Морських сил після звільнення в запас важко, а то й неможливо працевлаштуватися. До того ж нині, коли чисельність Збройних сил скорочується, побільшало і військових моряків, змушених назавжди зійти на берег.
МФСА успішно реалізує спільний українсько-норвезький проект перепідготовки колишніх військовослужбовців. Його учасниками, крім фонду, є регіональний інститут норвезького міста Буде, а також Севастопольський і Таврійський національні університети, на базі яких відбувається перенавчання запасників. Проект «стартував» восени 2003 року в морській столиці нашої держави — Севастополі. За час, що минув відтоді, професійну перепідготовку пройшли 610 колишніх військовослужбовців і членів їхніх родин. Усі вони опанували спеціальності «Агент з туризму», «Менеджмент підприємницької діяльності», «Менеджмент організацій, екологічна безпека», «Економіка малого підприємства», «Комп’ютерні технології в бізнесі», «Менеджмент туристичного бізнесу».
— На заняттях можна побачити як вояків служби за контрактом, так і старших офіцерів, котрі перед звільненням обіймали солідні посади на кораблях ВМС України і в Головному штабі,— говорить Володимир Сергійович.— Наприклад, старший матрос Тетяна Білогурова була на посаді старшого спеціаліста у Керченському міському військкоматі, прапорщик Роман Шроль командував взводом. Аналогічні посади обіймали прапорщик Олег Кислиця, старший прапорщик Микола Глумак. А ось капітани 1-го рангу Олег Воробйов і Віктор Філіпович викладали у Севастопольському військовому інституті, капітан юстиції Сергій Сіренко і майор Валерій Мурадов обіймали посади помічника військового прокурора і заступника військового комісара, а капітан Микола Бурка командував ротою.
Я поцікавився у Володимира Сергійовича, як відбувається процес перенавчання і ось що почув у відповідь:
— Насамперед ми вивчаємо ринок праці, складаємо перелік спеціальностей, яких він потребує. Водночас отримуємо від командирів частин, що дислокуються в регіоні, списки військовослужбовців, котрим «світить» скорочення. Зустрічаємось з людьми і пропонуємо отримати певну спеціальність. Спілкуємось з керівниками підприємств і організацій — потенційними роботодавцями державної й приватної форми власності. Перед початком перенавчання з кожним його учасником наші фахівці проводять співбесіди, тестування. Під час навчання відбуваються також тренінг-семінари з працевлаштування і планування особистої кар’єри, надаємо практичну допомогу у складанні бізнес-планів, організовуємо стажування своїх підопічних на підприємствах. Через ЗМІ інформуємо громадськість про хід виконання проекту, пропонуючи кваліфіковану робочу силу; проводимо «круглі столи» з представниками центрів зайнятості, районних і міських держадміністрацій, керівниками громадських організацій.
Із 610 осіб, що отримали згадані спеціальності, 70 відсотків працевлаштувалися — хто самотужки, а хто за сприяння фонду. Володимир Рубцов вважає, що головне — дати людині шанс. А вона рано чи пізно ним скористається. Під словом «шанс» пан Рубцов розуміє спеціальність, котра якщо не відразу, то в майбутньому дасть змогу чесною працею заробляти на «бутерброд, якщо не з чорною ікрою, то з червоною напевно».
Розповідаючи про роботу фонду, було б, як на мене, несправедливо не сказати кілька добрих слів на адресу його президента.
На початку 90-х років полковник Володимир Рубцов обіймав посаду начальника факультету Київського вищого військового училища зв’язку.
— То були важкі часи,— пригадує Володимир Сергійович.— Офіцери отримували настільки мізерне грошове забезпечення, що навіть згадувати соромно. Словом, мені набридло таке життя і я написав рапорт на звільнення. Залишаючи армію, у мене, чесно кажучи, не було завчасно підготовленого «запасного аеродрому». Натомість було нестримне бажання влаштувати собі й своїй родині нормальне життя.
Володимир Сергійович у своєму прагненні виявився не одиноким: разом з іншими колегами, які теж зняли погони, він, як мовиться, пройшов Крим, Рим і мідні труби. Проте свого домігся. Нині вже сам, як бачимо, допомагає своїм колегам знайти власне місце під сонцем.

також у паперовій версії читайте:

• ГОСПОДАРЮВАТИ ПО-НОВОМУ

назад »»»