ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПОЛІТИКА
НАПЕРЕДОДНІ РОКУ ПАЦЮКА КАРТИНА ПОЛІТИЧНА В НАС ТАКА...
Увесь нинішній політичний рік не відзначався особливим спокоєм. Політики постійно «радували» один одного та нас із вами заявами на кшталт: до здобуття абсолютної влади нам лишилося небагато. Або: раз ви такі наполегливі, отримуйте розпуск Верховної Ради — ніяких «універсалів» і «круглих столів» більше не буде.

Ніде правди діти, ТАКОГО розпуску законодавчого органу у нас ніколи ще не було. Добре це чи погано? Хтозна. Одні застерігають, що у такий спосіб в Україні було «закладено» небезпечний прецедент, яким можна скористатися кому і коли завгодно. Інші запевняють: лише так формується справжнє демократичне суспільство, що його на початку 90-х років українцям не вдалося довести до пуття. Істина ж, як завжди, перебуває десь посередині. Не претендуючи на неї, пропонуємо переглянути сторінки недавньої політичної історії під номером 2007.
СІЧЕНЬ. 2007 рік почався настільки ж активно, наскільки завершився його попередник. Після публічних дискусій між Президентом Віктором Ющенком і Прем'єр-міністром Віктором Януковичем годі було й очікувати порозуміння.
Перший великий конфлікт виник на ґрунті... Так, саме на ґрунті, бо тодішня «антикризова» коаліція забажала продовжити ще на рік мораторій на офіційний продаж землі сільськогосподарського призначення. До неї приєднався блок Юлії Тимошенко, відтак стало зрозуміло, що позиції Президента і підконтрольної (?) йому фракції «Наша Україна» опиняються в меншості. Тодішній заступник керівника президентського Секретаріату Арсеній Яценюк марно намагається пояснити позицію глави держави. Президентське вето на закон, котрий продовжує згаданий мораторій, легко долається. Це стає першим (але не останнім!) прикладом вдалої взаємодії тодішньої коаліції (Партія регіонів, СПУ, КПУ) з блоком Юлії Тимошенко.
Така взаємодія продовжується буквально за кілька днів. Тепер на черзі нова редакція Закону про Кабінет Міністрів. Ухвалений документ не задовольняє главу держави, бо суттєво скорочує його права. Більше того, на думку багатьох експертів, документ є відверто неконституційним. Однак відповідного тлумачення КС, як єдиного органу, здатного робити такі висновки, немає. Більше того, Конституційний Суд перебуває ніби у прострації, за майже півроку своєї діяльності він не виніс жодного (!) рішення.
12 січня Верховна Рада долає президентське вето на Закон про Кабмін і Віктор Янукович отримує чудове поле для подальшого владного наступу. Показово, що буквально напередодні Президент, Прем'єр і спікер домовилися крок за кроком «шліфувати» цей документ, приводячи його до спільного знаменника, який би задовольняв усіх. Однак позиція БЮТ (на подолання вето) плутає всі карти. Як пояснюють лідери блоку Юлії Володимирівни, вони голосують за подолання вето, бо переконані — невдовзі Кабмін формуватимуть саме вони. Згодом Тимошенко натякатиме на те, що саме своїм голосуванням за подолання вето вона підштовхнула Віктора Ющенка до розпуску Верховної Ради.
ЛЮТИЙ. Майже через рік від моменту обрання парламенту п'ятого скликання депутати обирають собі заступника Голови ВР. Ним стає бютівець Микола Томенко. У крісло Уповноваженого з прав людини повертається Ніна Карпачова, котра доти фактично суміщала цю посаду з депутатським мандатом від Партії регіонів. Такі кадрові призначення у багатьох викликають відчуття того, що опозиція в особі БЮТ і «Нашої України» змирилася зі своєю участю й готова далі мовчки відстежувати коаліційний наступ на владу. Втім, як покаже час, таке враження виявиться хибним.
Наприкінці лютого Юлія Тимошенко та Віктор Балога (на той час голова ради пропрезидентської партії «Народний союз «Наша Україна») підписують угоду про створення єдиної опозиції. Цей крок — неординарний за своєю сутністю, хоча про розбіжності у подальшому баченні стратегії між БЮТ і «балогівською» частиною НСНУ не говорить хіба що лінивий.
БЕРЕЗЕНЬ. Спікер Верховної Ради Олександр Мороз заявляє, що вже у травні коаліція (ПР, СПУ та КПУ) може отримати конституційну більшість у парламенті. Важко сказати, чому тонкий політичний «нюх» так відверто зрадив лідерові соціалістів. Адже фактично після цієї заяви у президентському Секретаріаті почали розмірковувати над розпуском Верховної Ради п'ятого скликання.
На цьому тлі не можна не помітити провал кандидатури пропрезидентського кандидата на посаду міністра закордонних справ Володимира Огризка, що його Віктор Ющенко запропонував на місце відставленого ще у 2006-му Бориса Тарасюка. «Антикризовики» називають Огризка надто прозахідним політиком і вказують на його антиросійську сутність. У березні міністром закордонних справ стає Арсеній Яценюк, якого підтримує рекордна кількість депутатів — понад чотири сотні.
На цьому тлі заяви Олександра Мороза про потенційні 300 голосів у коаліції потихеньку наближаються до реальності. Від «Нашої України» «відколюється» Анатолій Кінах й більша частина його Партії промисловців і підприємців. Вірними Вікторові Ющенку залишаються тільки двоє парламентських членів цієї партії — Микола Оніщук (нинішній міністр юстиції) та Станіслав Довгий (батько секретаря Київради Олеся Довгого). Сам Анатолій Кінах за своє приєднання до коаліції отримує посаду міністра економіки.
В останній день березня у столиці відбувається багатотисячний мітинг за розпуск парламенту. Контрзаходи «коаліціянтів» явно поступаються чисельністю.
КВІТЕНЬ. Увечері 2-го числа Віктор Ющенко видає свій перший указ про розпуск ВР п'ятого скликання. Усього, нагадаємо, таких указів було чотири. Верховна Рада, а точніше, її «антикризова» більшість реагує миттєво — парламент збирається на засідання, де вказує на незаконність рішення глави держави. Те саме твердить і уряд, зібравшись на власне засідання трохи пізніше.
У столиці починається «наметовий парад». На вулицях помітні як представники коаліції, так і опозиціонери. Втім, колишньої масовості згадані акції не отримують. Переговори між головними учасниками ні до чого не призводять.
Ще одна важлива подія — поновлення на посаді Генпрокурора Святослава Піскуна. Президент Ющенко в результаті хитромудрих маніпуляцій з власними ж указами повертає його у прокурорське крісло.
ТРАВЕНЬ. Напевно, найдраматичніший місяць року, що минає. У травні продовжувалися як майданні акції (переважно прибічників тодішньої коаліції), так і переговори щодо виходу з глухого кута. Своєрідним шукачем компромісу було визначено Івана Плюща — аксакала вітчизняної політики, котрий після річної перерви повернувся до великої гри: Івана Степановича призначили секретарем Ради національної безпеки та оборони. Призначення неоднозначне, принаймні, з огляду на його вік (на той момент він подолав 65-літній рубікон можливості обіймання посади держслужбовця).
Найдраматичніші події припали на кінець місяця. Йдеться про штурм Генеральної прокуратури, що його влаштував міністр внутрішніх справ Василь Цушко. Після тих подій вулиці багатьох українських міст зарясніли написами про те, що «Цушко врятував Україну». Безумовно, на роль «рятівника» Цушко явно не тягнув, та деякі написи відповідного змісту не стерті й донині.
У ніч на Трійцю провідні українські політики — Президент Віктор Ющенко, Прем'єр Віктор Янукович і спікер Олександр Мороз — усе ж таки дійшли згоди щодо проведення позачергових виборів.
ЧЕРВЕНЬ. Першого дня цього місяця опозиція повертається до сесійної зали і разом із коаліцією голосує за важливі рішення. По-перше, було підтверджено попереднє коаліційне голосування за низку законів; по-друге, спільними зусиллями ухвалюються зміни до закону про вибори; по-третє, формується новий склад Центрвиборчкому, який очолює Володимир Шаповал, колишній представник Президента у Конституційному Суді.
Цей склад ЦВК експерти називали найбільш заполітизованим за всі часи її існування. Попервах його члени, що представляли різні політичні табори, довго не могли почати роботу і навіть не спілкувалися один з одним. Однак, незважаючи на це, згодом робота таки пішла.
Саме у червні депутати з «Нашої України» та БЮТ назбирали необхідні 150 заяв для виходу з власних фракцій (що автоматично позбавило їх мандатів). Тож із червня Верховна Рада п'ятого скликання втратила свою легітимність. Тоді ж було закрито її чергову сесію, хоча спікер Олександр Мороз пообіцяв зібратися знову — у вересні.
ЛИПЕНЬ. У політичному плані місяць виявився значно аморфнішим за інші. Зрештою, для середини літа це характерно завжди. Хоча у липні Юлія Тимошенко оприлюднила свою передвиборну програму «Український прорив», що її нині, нагадаємо, намагається взяти за основу її Кабінет Міністрів. Лідер БЮТ заявила про необхідність проведення референдуму стосовно змін до Конституції. Причому зробити це Юлія Володимирівна запропонувала... 30 вересня водночас із виборами народних депутатів.
Цього ж таки місяця проголошується про створення пропрезидентського блоку «Наша Україна — Народна самооборона». Структура, очолювана екс-соціалістом Юрієм Луценком, вирішує приєднатися до «Нашої України» і йти на вибори спільно.
СЕРПЕНЬ. Офіційний старт передвиборної кампанії. Задля цього Президент Віктор Ющенко навіть не скупиться ще на один указ про розпуск Верховної Ради — четвертий за ліком. Утім, Конституційний Суд так і не виніс вердикту щодо жодного з них.
Спекотними днями відбуваються з'їзди українських партій, котрі мають намір позмагатися у парламентських «великих перегонах». Починається справжнє «свято популізму». Великі партії наввипередки поспішають оголосити про різні блага — найпоказовішою стала тема майбутнього ощасливлення батьків новонароджених малят. Схоже, що усіх перевершили «регіонали», запропонувавши за народження другої дитини платити з бюджету 25 тисяч гривень, а за народження третьої — 50 тисяч. Усе б нічого, але саме уряд, кістяк якого становили представники ПР, наприкінці 2006-го у проекті бюджету волів скоротити навіть існуючу 8,5-тисячну допомогу. Втім, де вони нині, ті обіцянки?..
ВЕРЕСЕНЬ. Кабмін розробляє проект бюджету і подає його до Верховної Ради. Попри абсурдність таких дій, парламент бере його до розгляду. До речі, Олександр Мороз дотримав слова і ВР зібралася на чергову сесію. Представники «Нашої України» та БЮТ до парламенту очікувано не з'явились.
В останній день вересня ми з вами пішли на виборчі дільниці й обрали нову Верховну Раду. Тривідсотковий бар'єр долають, як і торік, п'ять політичних сил: Партія регіонів, блок Юлії Тимошенко, «Наша Україна — Народна самооборона», Компартія та блок Володимира Литвина. Соціалісти Олександра Мороза не «дотягли» і фактично зійшли на маргінес.
ЖОВТЕНЬ. Почалась судова тяганина, організована тими, хто погодився з результатами виборів. Що цікаво, першими позов подали не аутсайдери перегонів, а представники КПУ — партія, котра не лише пройшла до Верховної Ради, а й трохи поліпшила торішні відсоткові показники. Нинішні судові розбори не настільки виснажливі, як ті, що ми спостерігали у 2006-му.
Після офіційного оголошення результатів виборів стає очевидно, що у БЮТ і «Нашої України — Народної самооборони» достатньо сил, аби створити коаліцію — сумарно дві фракції отримали 228 мандатів. Відбувається парафування коаліційної угоди. Однак відразу після цього починаються чергові дебати у «НУ—НС».
ЛИСТОПАД. Довго тривають безплідні дискусії з приводу формування робочої групи з підготовки першого пленарного засідання Верховної Ради. Каменями спотикання стають то посада голови цієї групи, то дата проведення першого засідання. Зрештою, відкриття першої сесії нового парламенту призначають на 23 листопада. Того ж дня очікують офіційного оголошення про формування коаліції, але бютівці та нунсівці цього не роблять. Число непідписантів коаліційної угоди зросло до восьми осіб, що представляють «Нашу Україну — Народну самооборону». У засіданні ВР несподівана перерва до 29 листопада.
Саме того дня коаліція нарешті народжується. Відповідний документ підписують 227 парламентарів. Екс-секретар Ради безпеки та оборони Іван Плющ відмовляється це робити.
ГРУДЕНЬ. Цей місяць надзвичайно багатий на кадрові призначення. Своєрідний «парад» нових облич у владі відкриває Арсеній Яценюк, якого коаліція 4 грудня обирає Головою Верховної Ради. Буквально за тиждень черга доходить до Юлії Тимошенко. Проте її перша спроба вдруге увійти в прем'єрську річку виявляється невдалою — табло двічі (!) видає цифру «225». Коаліціянти навіть звинувачують у такому «бєспрєдєлі» технічний персонал ВР. Бо власники карток, які чомусь не спрацювали, доводять: вони були за Тимошенко.
Друге сходження Юлії Володимирівни на кабмінівську вершину відбулося 18 грудня. Задля цього депутати висловлювали свою позицію без допомоги системи «Рада», а підняттям руки. Так само голосували й за увесь склад Кабінету Міністрів. Його попередників на чолі з Віктором Януковичем таким же чином зняли зі своїх посад.
Триває пошук компромісів між новими владою та коаліцією. Віктор Ющенко призначає одного з лідерів Партії регіонів — Раїсу Богатирьову — секретарем Ради нацбезпеки та оборони. Дотепники називають такий стан справ початком матріархату в Україні.
* * *
Ось таким нам запам'ятався 2007 рік. Звичайно, його не можна назвати доленосним для політики, а тим паче для держави. Та ми його пережили і тепер з надією споглядаємо у майбутнє. Зрештою, це природно — перегортаючи сторінку, сподіватися, що наступна буде цікавішою, насиченішою та змістовнішою.
З Новим роком!

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

назад »»»