ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІЙСЬКО
СИГНАЛ «SOS»
ПОСИЛАЄ ВІЙСЬКОВА МЕДИЦИНА, СПОДІВАЮЧИСЬ, ЩО ЇЇ ВСЕ Ж ПОЧУЮТЬ
Анатолію Кліщу ще і п’ятдесяти років не виповнилося, а в чоловіка цілий «букет» хвороб. Воно й не дивно: Анатолій Миколайович віддав армійській службі 30 років життя. І проходив її не в столичних гарнізонах, а там, де наказувала держава, зокрема в Середній Азії, на Далекому Сході.

Довелося повоювати і в Афганістані, де перехворів на гепатит, який дав ускладнення. Військову кар’єру підполковник Кліщ завершив уже в українському війську, звільнившись з нього кілька років тому.
Через хвороби, які з віком все частіше нагадують про себе, не може влаштуватися на роботу, бо кому потрібен працівник, який по кілька разів на рік лікується в стаціонарі?
Згідно з чинним законодавством, мій знайомий має право на «безплатне обслуговування в медичних закладах Міністерства оборони України». Але...
— За перебування в госпіталі я, звісно, не сплачую й копійки,— каже він.— Але ліків, які мені прописують лікарі, там немає, тож доводиться купувати їх за власні кошти.
Нині на медичному забезпеченні Збройних сил України перебуває понад мільйон чоловік. Окрім військовослужбовців строкової служби, правом на обслуговування в госпіталях та поліклініках користуються офіцери й прапорщики: і ті, хто ще служить, і ті, хто звільнився в запас або відставку, маючи за плечима 25 років вислуги, а також їхні дружини й діти. Проте цієї норми Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не дотримуються в повному обсязі. Чому? Основна причина полягає в хронічному — ось уже впродовж останніх 16 років — недофінансуванні потреб військової медицини.
— Коштів вистачає лише на підтримання в більш-менш робочому стані інфраструктури наших медичних закладів,— розповів мені заступник Міністра оборони України Володимир Пасько.— Тому про придбання за бюджетні кошти сучасного медичного обладнання, зокрема діагностичного, доводиться лише мріяти.
Думку Володимира Васильовича повністю поділяє і начальник головного військового клінічного госпіталю МО України генерал-майор медичної служби Михайло Бойчак.
— Наш госпіталь за професійним рівнем лікарів, які тут працюють, успішно конкурує з найкращими медичними закладами столиці,— запевняє Михайло Петрович.— Але через брак сучасного медичного обладнання вони не можуть повною мірою застосовувати свої знання, практичні навички. На порядку денному надзвичайно гостро стоїть питання його заміни, оскільки сучасні медичні технології, що ґрунтуються на використанні сучасної медичної техніки, потребують її оновлення кожних 3—5 років. Саме через вкрай незадовільне фінансування наших потреб ми змушені надавати платні послуги. Лише у 2005 році ми заробили подібним чином понад 10 мільйонів гривень, завдяки яким придбали медичного устаткування майже вдвічі більше, ніж отримали централізовано.
Під юрисдикцією Міністерства оборони України 26 військових госпіталів, військово-медичний центр Повітряних сил. Раніше подібних закладів було значно більше. У пересічного громадянина, який прочитає ці рядки, може скластися враження, що скорочення їхньої чисельності є логічним, оскільки останнім часом відбувається суттєве зменшення чисельності армії. Але це далеко не так: згідно з чинним законодавством звільнені військовослужбовці, вислуга яких становить 20 років, теж мають право на медичне обслуговування. А звільняють, відповідно до наказу Міністра оборони насамперед офіцерів і прапорщиків, оскільки вони мають уже певні пільги й соціальні гарантії.
До речі, права членів сімей військовослужбовців на лікування в стаціонарних медичних закладах МО ніхто не скасовував: військове відомство відмовляє їм в обслуговуванні через нестачу коштів. Але, як зізнався в розмові зі мною один з попередніх керівників департаменту охорони здоров’я МО України, «дружина будь-кого з офіцерів чи прапорщиків, що відмовлять у наданні медичних послуг, може звернутись до суду. Рішення не важко спрогнозувати». До речі, члени сімей офіцерів МВС України користуються цим правом...
Чимало кадрових військовослужбовців звільняється зі Збройних сил України і за станом здоров’я. Серед них є й ті, хто не має — в календарному обчисленні — 25 років вислуги. Ці люди, втративши здоров’я під час служби, не набули, проте, права на обслуговування в госпіталях чи поліклініках військового відомства.
— Надання таких послуг не передбачено чинним законодавством,— пояснює начальник військово-лікарської комісії МО України полковник запасу Василь Михайлець.— Цю ситуацію важко не назвати парадоксальною.
Я поцікавився в компетентних посадових осіб, скільки військовослужбовців звільнено протягом останніх 15 років через хворобу, але так і не отримав достеменної відповіді, правда, мене запевнили, що рахунок іде на сотні.
Та хоч би скільки їх було, це живі люди, які підірвали здоров’я не зловживанням оковитою, а на державній службі. Від часу утворення українського війська Верховна Рада схвалила десятки законів, що регламентують життєдіяльність армії, внісши згодом до них сотні поправок і доповнень. Але при цьому жоден народний обранець не здогадався виправити допущену його попередниками помилку і не домігся розширення кола осіб, які мають право на обслуговування в медичних закладах МО. Інакше, як моральним знущанням над людьми, цю ситуацію не можна назвати. На жаль, жоден з п’ятьох попередників нинішнього міністра оборони Анатолія Гриценка, як, між іншим, і сам Анатолій Степанович, не здогадався ініціювати внесення певних доповнень до відповідного закону.
Конституцією України гарантовано всім її громадянам безоплатне медичне обслуговування. Але сама лише згадка про це викликає у людей іронічні посмішки. Якщо військова медицина і надалі перебуватиме в ролі падчірки, то таку ж насмішку викликатиме і стаття 6 Закону України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Утім, щодо її дотримання військовослужбовці і так ставляться досить скептично. І мають, як бачимо, на те всі підстави...
також у паперовій версії читайте:

• З РИЗИКОМ ДЛЯ ЖИТТЯ

назад »»»