ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКСТРЕМ
«ЯЛТА РАЛІ»: «МІРА ВОГНЮ В КОЖНОГО Є СВОЯ!»
Час минає, але пісня,— можливо це когось і здивує,— й досі допомагає і будувати, і жити... і навіть за автомобільними перегонами спостерігати. Саме тому, збираючись у подорож до Ялти — на етап Кубку Європи та етап чемпіонату України з авторалі, я, не вагаючись, у перелік найпотрібніших речей записав свій МР3-програвач. Наприклад, лягаєш на верхню полицю купе потяга «Київ—Сімферополь», натискаєш на кнопку «плей», і вирушаєш...

Міра вогню в кожного є своя!
В кожного є міра життя,
але воно для всіх!
Я відкривав той незнайомий світ...*
Цього разу на ялтинські перегони зібралась небувала кількість учасників — майже вісімдесят екіпажів! І, як водиться, кожен з них мав власну мету. Хтось, звісно, приїхав тільки заради перемоги. Когось влаштовував олімпійський принцип: головне — участь. А хтось (були й такі, адже вони самі зізнались в цьому) поставив перед собою буденне завдання — перевищити результат ялтинських таксистів у подоланні шляху на гору Ай-Петрі.
Забігаючи наперед, зазначу, що рекорд місцевих таксистів не встояв. Торік він становив 18 хв, у цьому — 17. А ті, хто мав на меті піднятись на гору швидше, зробили це за 16 хв з невеличким хвостиком, гарантувавши собі гідне місце у парку ялтинських таксі та звання найшвидших таксистів. Та й «олімпійці» свою програму виконали... Однак головна увага вболівальників і преси була прикута до героїв «Ялти Ралі».
Одним з основних фаворитів можна було сміливо вважати екіпаж Юрія Протасова та Олександра Горбіка. Хоча б тому, що кияни, готуючись до ялтинського етапу, демонстрували вкрай серйозні наміри: протягом попередніх двох тижнів провели інтенсивні тренування. Більше того, екіпаж посів перше місце в заліку всіх тренувань, що пройшли протягом тижня перед основними змаганнями. І нарешті, хлопці виграли ще й показовий тренувальний заїзд. І хоча на загальний залік «Ялта Ралі» це ніяк не впливало, саме цей заїзд визначив володаря цінного призу — автомобіля. А тому після фінішу Юрій та Олександр вигляд мали більш ніж задоволений. Але...
Коли тобі важко дихати, значить,
ти дуже високо,
Коли тобі тісно — на площі нас більше, ніж було до того,
Коли тобі душно — скоро весна,
і не буде так слизько,
Хіба ти не віриш? Дивися — а правда, насправді, так близько!
Показовий тренувальний заїзд — а саме таку офіційну назву дали йому організатори змагання — хоча й був неформальним, позазаліковим, але мусив підпорядковуватись певним правилам. Правилам, на зразок тих, за якими відбуваються й «бойові» залікові заїзди. Одне з цих правил — стартова відомість, що регламентує порядок виїзду на трасу екіпажів. І такий документ був, ним керувались перші два десятки учасників — допоки не виникла непередбачувана перерва, що врешті-решт зруйнувала чітку схему виходу на старт. Після цього судді вирішили запропонувати решті екіпажів стартувати в міру того, як будуть готові. Тим більше, що основні претенденти на перемогу на той час вже встигли виступити. Та, як з’ясувалось, не всі.
Виявилося, на початку заїзду свою чергу пропустили гості з Прибалтики — екіпаж Саулюса Гирдаускаса, депутата литовського сейму та близького приятеля й колеги по гоночному цеху Євгена Червоненка. Офіційна версія — пан Гирдаускас пропустив свій стартовий час, тому що мотався по околицях міста у пошуку своєї «технічки», а коли повернувся в зону старту, то вже діяло правило старту «коли хто готовий». І воно б усе нічого, якби не той факт, що готовність машини Гирдаускаса полягала, крім іншого, ще й у достатньо прогрітій гумі коліс. А на асфальтових швидкісних ділянках температура гуми — головний чинник успіху. І саме цього чинника вистачило, щоб виграти секунду в екіпажа Юрія Протасова, який стартував у свій заздалегідь визначений час і, відповідно, на менш прогрітій гумі.
Зайвим буде розмірковувати над тим, як слід було чинити в тій ситуації, тим більше, що тепер це вже не актуально. Але, слід визнати: визначення переможця відбулось не найсправедливішим чином хоча б тому, що два достойні перемоги претенденти, очевидно, змагались в нерівних умовах... Що ж стосується безпосередньо основного змагання, то там усе було тільки в межах правил та справедливості, і в однаково важких умовах...
Коли ти високо, то зорі навколо
і небо так низько!
Хіба ти не віриш? Дивися — а правда, насправді, так близько!
Хіба хтось казав тобі, що буде легко?
Та хіба ти можеш жити без мети?..
Минула ніч, минули й неприємні спогади... І почалися справжні перегони! Перші ж швидкісні ділянки першого ж дня виявили претендентів на звання найшвидших учасників. Найгостріша конкуренція виникла в найстаршому класі № 4 — у повному приводі, де, крім згаданого Юрія Протасова (до речі, тріумфатора «Ялти-2005»), на перемогу реально претендували екіпажі Юрія Шаповалова (торішній призер етапу світової першості в Туреччині) й Олександра Салюка-молодшого (новоспеченого чемпіона України), а також росіянина Олександра Жолудова (теперішнього чемпіона Росії). Про напругу в змаганні між володарями різноманітних титулів красномовно свідчать результати: на першій спецділянці (СУ1) перемогу святкував Салюк, на СУ2 та СУ3 — Шаповалов, на СУ4, СУ5 та СУ6 — Жолудов...
Не менш запекла боротьба точилась і в інших категоріях — у молодших класах А3 та У2 (привод на передню вісь та градація за об’ємом двигуна) — у вигляді двобоїв між Вадимом Трутнєвим та Ігором Сторчаком, а також між Русланом Кучером та Володимиром Трубіним. При чому, якщо в другій парі напруження було мінімальним — Руслан лише час від часу відчував деяку конкуренцію з боку суперника, то баталії першої пари стали справжньою окрасою ялтинських перегонів. Обмін атаками та контратаками, видовищне пілотування — на заздрість декому з повного приводу — це було дійсно щось чарівне та захопливе!
Але в ралі, а особливо це стосується змагань у Ялті, не завжди перемагає найшвидший.
Долю не зміниш, хіба вона
змінить тебе
Як би не так, вічне бажання...
Тільки закінчиться казка —
почнеться життя
Я посміхнусь — ні, не в останнє!
Невтішна статистика «Ялти» така: з майже восьми десятків екіпажів, що вийшли на старт, до фінішу дістались ледь більше трьох десятків. Причини сходження з траси — найрізноманітніші. Це й ненадійність техніки, і непередбачуваність погодних умов та підступність траси, і помилки штурманів, зрештою — втручання лихої долі!
Традиційно негаразди були зумовлені переважно навантаженням, що випадало на «плечі» техніки. Кримські серпантини дуже вимогливі до «заліза». Саме тому часом вкрай важливим буває їхати не так швидко, як довго. Це не вдалося Юрію Протасову: на першому ж швидкісному відрізку, дорогою на Ай-Петрі, підвів двигун. Не пощастило і Юрію Шаповалову — за чотири спецділянки до фінішу зрізало шпильки кріплення колеса. Завадили повноцінно поборотись за перемогу технічні проблеми й у машині Олександра Жолудова — ненадійна робота паливного насоса спричинилася до запізнення на один з пунктів контролю часу, за що на росіянина був накладений двохвилинний штраф. У підсумку запекла боротьба за лідерство, яка точилась між Олександром та його українським тезкою, Салюком-молодшим, і яка, до речі, закінчилась з рахунком 9:0 на користь росіянина, хоча й була гострою — колесо в колесо, секунда в секунду — але все ж таки була боротьбою лише за власний престиж. А північному чемпіонові довелося насолоджуватись хіба що третім місцем...
Не уникнули технічних проблем й екіпаж переможців — майже весь час на машині Олександра Салюка працював лише задній привод, унаслідок чого його «заряджена» «Mitsubishi» своєю поведінкою на трасі нагадувала радше «Волгу». Механіки команди лише ввечері діагностували вихід з ладу диференціалу та виправили ситуацію. Крім того, перепало й екіпажу торішнього переможця ялтинського ралі — Володимиру Петренко, який урешті-решт фінішував другим. Лише на перший погляд могло здатись, що партнер Юрія Протасова по команді, після його прикрого сходження, вирішив зайвий раз перестрахуватись і обрав тактику «на доїзд». Насправді «корінь зла», як і у випадку з росіянином, крився в системі пального. Хай там як, але на правих поворотах пальне в двигун не надходило. І що найприкріше — часу на сервіс під час перегонів було замало для того, щоби ретельно перевірити механізм — від баку до циліндрів... І все ж таки, хоч би що казали про вирішальну роль надійності техніки, або швидкість пілота, або про гармонійне поєднання обох цих чинників, у Ялті головний внесок в успіх вносить штурман. Саме другий пілот — очі пілота першого — в Ялті є головною дійовою одиницею на трасі.
Це лише для вболівальників, що спостерігають за перегонами, зручно влаштувавшись на сонячних галявинках, вмостившись на деревах і парканах, ралі — це красиво розфарбовані автівки, які з дивовижною швидкістю красиво пролітають повороти та трампліни спецділянок. Насправді, за цими хвилинами видовища — години кропіткої підготовчої роботи, коли під час ознайомлення траса майбутньої швидкісної ділянки перетворюється в стенограму, яка для пересічного спостерігача здебільшого нагадує щось на зразок шпигунської шифровки. «Лівий 3, 50, вузько, лівий 4, 30, правий 2, 20, небезпечно, трамплін, гаси...» Приблизно такий вигляд (а де-не-де — ще й з украпленням міцних водійських виразів, в даному випадку не підвладних цензурі, але таких, що чітко віддзеркалюють справжню небезпеку того чи іншого відрізку) може мати мальовнича ділянка кримських асфальтових серпантинів на папері штурманського зошита.
А потім на швидкості понад сто «кеме» штурман, перекрикуючи гуркіт двигуна, все це зачитує, постійно «прив’язуючись» до орієнтирів на місцевості, а водій їде майже винятково «на слух», керуючись розшифрованою стенограмою...
Цікаво відзначити, що крім грамотно та професійно складеної стенограми та повного взаєморозуміння пари пілот— штурман, як виявляється, не останню роль відіграє ще й стать штурмана. Принаймні на цьому наполягає, наприклад, Руслан Кучер, який переміг у класі У2, проводячи лише другі перегони з Іриною Тимощук. «У тому, що праворуч від тебе сидить жінка, є певні суттєві переваги. А справа — в голосі! Жіночий голос, жіночий тембр набагато краще сприймається на фоні двигуна, ніж низький чоловічий голос»,— зазначав Кучер.
Ну, а коли до роботи штурмана є питання, перегони закінчуються завчасно і, в кращому випадку, з побитою технікою. А в гіршому... Хоча заради справедливості слід зазначити, що в усіх ялтинських аваріях — а саме так цьогорічну «Ялту» закінчило щонайменше з десяток екіпажів — не слід звинувачувати саме штурманів. Не можна забувати про вже згадувані підступність та непередбачуваність кримських доріг та про несподівані примхи тутешньої погоди.
Що ж до аварій, то небезпечною можна вважати лише одну з них, коли на дистанції СУ2 в прірву вилетів автомобіль литовського екіпажу — Евалдаса Чирби та Рімантаса Блажуліоніса. Машина зазнала значних ушкоджень, особливо з боку штурмана, самого спортсмена вдалося визволити з металевих уламків лише за допомогою фахівців МНС. На щастя, обійшлося лише синцями та декількома переломами. І не в останню чергу дякуючи грузинському екіпажеві Отара Тавартікладзе та Владимира Кучіанідзе, який першим зупинився на місці катастрофи та прийшов на допомогу товаришам, за що хлопців нагородили Кубком честі.
Не співай для мене так,
як то можеш тільки ти,
Твоя пісня безмежна, але не для всіх!
Лети, моя пташко, у своє небо,
Як не можеш ти без нього, то й лети...
Не відкрию таємниці, якщо зазначу, що не всі учасники цьогорічного ралі здобули нагороди та відзнаки. Але, як уже було зазначено, не всі того конче прагнули. Як, наприклад, екіпаж сестер Лади та Аліни Соустових. Виходячи на старт на старенькому «таврюгані», який не за один сезон встиг пройти і вогонь, і воду, і мідні труби, дівчатам сподіватися на перемогу було вкрай важко. Але той факт, що вони дістались фінішу такої складної в усіх відношеннях гонки,— це також своєрідна перемога.
Так само переможцем можна сміливо вважати й Ірину Протасову, яка на ялтинському етапі хоча й уперше сіла за кермо потужної «Subaru Impeza», спромоглася фінішувати в першій десятці абсолютного заліку. А тому можна легко зрозуміти емоції спортсменки після фінішу: «Мені дуже важко передати словами свої враження! І щастя, і радість, і хвилювання... Було все — було й швидко, було й повільно, були й трампліни, після яких автомобіль вилітав мало не в скелі... Враження фантастичні! Особливо з огляду на те, що я виступала на зовсім новій для мене машині... У мене було завдання — здобути якомога більше досвіду в пілотуванні. Напередодні старту я собі сказала: головне — дістатись фінішу, навіть останньою у своєму класі. А все сталось набагато краще — я закінчила перегони на сьомій позиції абсолютного заліку. Усе не так погано! Звісно, треба дякувати й моєму штурману, це мій батько, Леонід Протасов, він стежив за тим, як я контролюю машину, давав поради, інколи стримував.... Приблизно після третьої спецділянки я почала звикати з тим, як машина «тримає» трасу, як авто зриває у швидкісних віражах, почала звикати до активного гальмування, до миттєвого розгону...»
Серед думок, як між рядків,
десь воно є, хто його знає
Хто би навчив, та й розказав,
як зберегти те, що ми маєм.
Ночі і дні залишили свій слід
в моїх очах.
Скажи мені — куди нас заведе
цей довгий шлях?
Ралі в Україні проводять не тільки в Ялті. Однак кримські перегони — це, поза всяким сумнівом, щось особливе. Неповторна природа і неповторна можливість одночасно і попрацювати, і відчути всі переваги відпочинку: море, сонце, дівчата. І неповторний клімат, коли обличчя одночасно пестить і спекотне сонце і потужний вітер. Коли на березі моря ще накрапає літній дощ, а верхівки Ай-Петрі вже потихеньку вкриває перший сніг. І саме тому, задоволених, сподіваюсь, після «Ялта Ралі» залишилось значно більше, ніж розчарованих.
Задоволених було б ще більше, якби навколо перегонів було менше дорогих і водночас дешевих «понтів», а по вечорах на концертних майданчиках було менше дорогої і водночас дешевої «попси». Хоча хто заздалегідь ґрунтовно підготувався, той мав можливість стати над ситуацією — легкий натиск на кнопку «плей», і гарантована цілковита насолода:
Я пам’ятаю час,
коли лиш починався світ.
Хто міг — той підіймався та ішов,
Ішов собі високо в гори,
взявши у похід
Свою надію — сильну, як любов,
Що все буде добре —
для кожного з нас!
Що все буде добре —
настане наш час!

Володимир КЛАПАН,

також у паперовій версії читайте:

назад »»»