ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПОЛІТИКА
ВІД ТРІЙЦІ — ДО ВІРИ, НАДІЇ Й ЛЮБОВІ...
Цьогорічний день Віри, Надії та Любові (30 вересня) ознаменується виборчим підтекстом. Якось дивно: чому українські політики, котрі останні кілька років ведуть запеклу боротьбу один проти одного, так шанують магію дат? Пригадайте, коли Віктор Ющенко, Олександр Мороз і Віктор Янукович домовилися про проведення позачергових виборів? Правильно, на Трійцю. Самі ж вибори призначили на не менш світле свято...

Ось тільки прикро, що на цьому «світлі» моменти нашого політичного життя-буття завершуються. Ми детально інформували, які зусилля докладають політичні опоненти за право називатися переможцями дострокових «великих перегонів». Тому спробуймо підбити деякі підсумки.
Варто зазначити, що «троїсті» домовленості так і не стали стрижнем, навколо якого спромоглися б згуртуватися політики, проводячи агітацію, та це й не дивно. Бо, зрештою, мають рацію представники дрібних партій, котрі заявляють: нинішні вибори не стільки законні, скільки є виборами за домовленостями. А домовленості у нас не надто полюбляють виконувати.
Достатньо пригадати, як довго новосформований ЦВК «мурижив» заяви понад 150 депутатів-опозиціонерів, котрі написали заяви про вихід зі своїх фракцій, а отже, про автоматичне позбавлення мандатів. А Голова Верховної Ради Олександр Мороз досі ніяк не може заспокоїтися, що у парламенті не відбулася відповідна ротація.
Центральну виборчу комісію, сформовану також згідно з президентсько-прем’єрсько-спікерськими домовленостями, щоразу «переклинювало» упродовж її майже чотиримісячної діяльності. Як відомо, з п’ятнадцяти членів ЦВК восьмеро представляють коаліцію і лише семеро — опозицію та симпатиків Президента. Натомість, один із цих семи — голова Центральної виборчої комісії Володимир Шаповал.
Найпоказовіший «ступор» Центрвиборчкому стався тоді, коли його працівники довго не реєстрували БЮТ учасником «великих перегонів». Мовляв, місце проживання кандидатів у народні депутати було вказано неправильно. Цей епізод дав змогу Юлії Тимошенко додати собі популярності, а коаліційна «вісімка» зробила точно за формулюванням Віктора Черномирдіна: «Хотіли, як краще, а вийшло, як завжди».
Наприкінці минулого тижня ЦВК ще раз відзначився, заборонивши Президенту Вікторові Ющенку агітувати за блок «Наша Україна — Народна самооборона». За своєю суттю, такий підхід справедливий. Однак винесення відповідного вердикту — компетенція судових органів, а не Центрвиборчкому. Як, до речі, було у випадку з іншим поважним агітатором — міністром внутрішніх справ Василем Цушком. Спершу окружний адміністративний суд Києва задовольнив скаргу блоку «НУ-НС» і зобов’язав Цушка під час передвиборної агітації утриматися від використання інформації про його діяльність на посаді міністра внутрішніх справ, а потім столичний Апеляційний адміністративний суд скасував цю постанову.
Усі змушені визнати, що й корекція закону про вибори, проведена у перший день літа, не відзначилася досконалістю. Найсуперечливіший момент поки себе не виявив повною мірою, більше того, саме він нині оскаржується у Конституційному Суді. Йдеться про норму, якою забороняється голосувати громадянам, що виїхали з України та не повернулися за три дні до виборів. Відповідне подання до КС зробив Президент Віктор Ющенко.
Представники коаліції вважають, що зняття такого обмеження дасть змогу на Західній Україні фальсифікувати вибори, коли незаконно голосуватимуть за внутрішніми паспортами громадян, які виїхали на заробітки до Європи. А ще у Партії регіонів наполягають на тому, що саме ця заборона була частиною пакету щодо виходу з політичної кризи, яку внесли окремим пунктом у закон про вибори.
Якщо говорити про учасників виборчого процесу, то вони неадекватно ставляться один до одного. Взаємні нападки були навіть більшими, ніж торік. Хіба що «НУ- НС» і БЮТ цього разу не нападали один на одного так відверто: підтримувалася сяка-така ілюзія спільної роботи. Вочевидь, це можна пояснити, по-перше, суттєвим оновленням «нашоукраїнського» списку, а по-друге тим, що нинішні вибори стали результатом спільних дій БЮТ і «НУ-НС» навесні.
Уся передвиборна агітація цього разу проводилася на показі не власних досягнень, а недоліків опонентів. У політологів виникла розбіжність у висновках. Одні вважають: так сталося, бо досягнень у сучасних політиків немає, а інші дотримуються думки, мовляв, агітація «проти» наразі значно дієвіша, ніж агітація «за». Можливо, не в останню чергу, тому 30 вересня очікується найбільший відсоток голосів, котрі будуть віддані проти всіх.
Це також цікавий феномен, бо, згідно з різними дослідженнями, взяти участь у виборах воліє чимало громадян. Тобто висловлення свого ставлення до недолугості політичних проектів виражається не ігноруванням виборів, а голосуванням проти всіх.
Під час нинішньої кампанії сильно звучать нотки про так звану «третю силу». Всі непарламентські партії, що беруть цього разу участь у виборчій кампанії, також подають себе як тих, хто «проти всіх». «Країні потрібен Литвин», «Альтернатива є», «Не дамо розділити Україну». Ці та інші гасла, по суті, виголошуються для тих, кому остогидли люди, котрі відсиділи у парламентських стінах упродовж останніх півтора року.
Партії, які наразі не представлені в парламенті, активно пропагують ідею появи у владі «нових облич». Теза справді надто актуальна. Однак чи є Володимир Литвин, Олександр Волков, Олександр Задорожний, Сергій Одарич чи Людмила Супрун такими новими обличчями? Головний парадокс у тому, що усі вони не менш відомі за своїх головних парламентських опонентів.
Справді, Людмила Супрун чи Олександр Задорожний не встигли повністю розкритися як політики, але чому так сталося? Чи не з причини, що вони за часів правління Леоніда Кучми не надто прагнули «розкриватися»?
Нарешті, ще один висновок, котрий можна попередньо зробити з нинішньої, найкоротшої в історії кампанії, це — чергове похолодання у взаєминах «двох Вікторів». Нещодавно один із них — той, який Прем’єр, навіть зронив сакраментальну фразу: «Враховуючи принципи наших стосунків з Президентом, він не ходить туди, куди ходжу я, а я не ходжу туди, куди ходить він». Нині Ющенко та Янукович якщо не нагадують самих себе зразка 2004 року, то близькі до цього. Тому декому здається, що після 30 вересня один із Вікторів обов’язково буде переможцем, а інший — переможеним. Та подумаймо: чи міг хтось у 2004-му припустити, скажімо, появу Універсалу національної єдності? Чи подання від Віктора Ющенка на призначення прем’єром його головного опонента?..
В українській політиці нічого неможливого немає, особливо у день Віри, Надії та Любові.

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• НАМЕТИ «ПУСКАЮТЬ КОРІННЯ»

назад »»»