ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКОЛОГІЯ
А ВИ ЧУЛИ ПІСНЮ ГЛУХАРЯ?

— Не доводилось,— відповів я.
— Нині обов’язково на нього натрапимо.
Завдяки розташуванню лісів заповідника у важкодоступних місцях, на скелястих схилах і непридатних кам’янистих субальпійських схилах для масового випасу, в цьому районі набагато краще зберігся природний характер рослинності, ніж у Чорногорі. Організація заповідника сприяє подальшій надійній охороні своєрідних за структурою горганських екосистем та їхніх компонентів.
Не зчулися, як опинилися у шпильковому пралісі. Затаївши подих, подивились вгору, де з-поміж густих верховіть до землі пробивалися сонячні промені, й побачили зграйку птахів.
— Ці двоє,— тицьнув у небо пальцем мій гід,— є ті самі глухарі, котрих так хочемо побачити.
Довго роздивлявся я цього птаха з широким розмахом крил, товстими ногами і пишним хвостом. Він, мов добротна дика качка, зблискував пір’ям на яскравому сонці. Чудова була б мисливська здобич, лишень не можна на неї полювати.
Володимир Іванович розповідав (за роки роботи в лісовому господарстві випускник Львівського лісотехнічного інституту до дрібниць вивчив поведінку і характерні особливості представників флори і фауни Карпат), що глухар,
або як ще його називають у тутешніх краях, готур, глушень, глунах зберігся в незначній кількості на невеликій площі Карпат. Скажімо, 15 років тому в угіддях національного природного парку їх налічувалось лише 117 особин.
Мешканець шпилькових пралісів, глухих хвойних лісів, багатих на ягідники, криволісся на висоті 1200–1500 метрів, у зимовий період спускається до 800–900 метрів. Часто його спостерігають лісники в Говерлянському, Татарівському, Ямнецькому науково-дослідних відділеннях Карпатського парку, Бистрицькому лісництві ДП «Надвірнянський лісгосп» і природному заповіднику «Горгани». Це — осілий птах великих розмірів, вагою до 6,5 кг. Пір’я у самця розфарбоване темно-сірими і чорними кольорами. Голова, спина і крила — сіро-чорні з металічним блиском. На віялі помітні білі плями. Самка наполовину менша — ряба і сіра.
Тетерук споживає здебільшого рослинну їжу: хвою, бруньки, молоді пагони та ягоди. Молодняк полюбляє комах та інших безхребетних. Узимку птахи харчуються хвоєю ялиці й смереки. Парування відбувається на землі, самці видають характерні звуки — пісню глухаря шлюбної пори. На одному току може зібратися кілька десятків птахів. Самці прилітають увечері й осідають на деревах навколо місця токування. Власне, токування починається до світанку. Трохи пізніше з’являються самки, вони сідають на землю й далі, якщо це квітень—травень, токують на снігу. При цьому в самців часто доходить до бійок.
Лісівник збагатив мої знання про глухарів тим, що пар вони не утворюють. Лишень після токувань самка відкладає сім— дев’ять яєць у заглиблення в ґрунті, серед високих трав, у високому чагарнику, на вирубках лісу. Через 22–25 днів вилуплюються пташенята. Вони ростуть швидко — за два тижні можуть злітати на дерева.
Глухарів обліковують переважно навесні на токовищах. У Карпатах вони розташовані високо в горах, близько верхньої межі лісу, в рідколіссях.
Популяція глухаря за останні роки рідко зменшилась. Це пояснюється інтенсивним лісокористуванням, випасанням великої рогатої худоби, а також і туризмом у місцях токування і насиджування, браконьєрством. Тому цього рідкісного птаха занесено до Червоної книги України.

Микола ПИТЛЮК,
Івано-Франківська область

також у паперовій версії читайте:

• РЕМОНТ В ОСЕЛІ ЯК ХІМІЧНА АТАКА
• ГЛОБАЛЬНЕ ПОТЕПЛІННЯ І ПОВЕДІНКА РІЧОК
• БУДИНОК ЗІ... ШПИНАТУ
• ЗЕЛЕНА ПЕРЛИНА ПРИЧОРНОМОР’Я
• ПАЛИВО... З ФРУКТІВ

назад »»»