ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
ТРИ РІЧКИ, ЩО ВПАДАЮТЬ У МОРЕ УКРАЇНСЬКОГО КІНО

Національна спілка кінематографістів проводить своєрідний бенефіс кінематографічної родини Іллєнків. Три брати: Вадим, Юрій, Михайло — це у сукупності 55 фільмів за 205 років. Усі троє — успішні. Старші Вадим та Юрій мають дві професії — кінооператор, кінорежисер.

Наймолодший — Михайло... Виходить, також, дві. Адже він не лише режисер, а й засновник, директор кінофестивалю національного виробника «Відкрита ніч». Цього року «знімає» вже «Дубль — ХІ» «Ночі» на Андріївському узвозі. До всього передає майстерність в Інституті екранних мистецтв при Університеті імені І. Карпенка-Карого.
У перший день бенефісу брати заявили про себе так: «За двома зайцями» — оператор Вадим Іллєнко, «Тіні забутих предків» — оператор Юрій Іллєнко, «Одноразова вічність» — автор сценарію та режисер Михайло Іллєнко. Ясно, що вибір був за ними. Та й фільми відомі, якщо не з екранів кінотеатрів, то з телебачення напевно. Проте як не буває абсолютно подібних одна до одної річок, так і за всієї зовнішньої схожості Герасимовичі у творчості різні. Але, що дружні, то факт. Документально підтверджено картиною «Вечір на Івана Купала»: у ній автор сценарію та режисер — середній Юрій, оператор — старший Вадим. Хіба не цікавий, не чаклунський фільм вийшов?! У «Святі печеної картоплі» — той самий тандем. Хоч і з молодшим, Михайлом, Вадим теж працював. Наприклад, у такій привабливій своєю тональністю кінострічці «Там вдалині, за рікою».
Утім, серед заявлених спільних 205 років і Вадим Іллєнко виявив у собі режисера. Фільм «Передай далі» — лірико-драматична історія про дітей і дорослих, через долі яких пройшла війна. У картині є і чуйність, і тепло, котрих так не вистачає нині на великих і малих екранах. І роздуми про певний моральний борг перед минулим та майбутнім. Над такими ж морально-етичними проблемами розмірковує старший з братів Іллєнків і в фільмі «Останній бункер».
Отже, кожен з братів веде в нашому кіно свою партію. Середній Юрій «дістає» соціум, щоб не спав, гучними «Лебедине озеро. Зона» (де співавтором сценарію є Сергій Параджанов, котрий був загнаний у цю зону) та «Молитвою за гетьмана Мазепу». А молодший дозволяє собі відверту ексцентрику в «Невеликій подорожі на великій каруселі» та у «Фуджоу-1», «Фуджоу-2». Крім того, він «відкрив ніч» і «протягує» національного виробника. Коефіцієнт корисної дії різноманітної діяльності братів визначить час, на який вони працюють. Про заслуги, нагороди, провали в соціумі минулого говорити не будемо. Зупинимося на тому, що нині ми маємо, об’єктивно кажучи, феномен Іллєнків.
Взагалі-то, хоч їхні стрічки й демонструє ТБ, але побачити повнометражні художні фільми з великого екрана знаходилось не так уже й мало охочих. Тут своя специфіка. Вона справедлива, адже кіно від початку і замислювалось як кіно з певними планами, монтажними переходами, просторовим об’ємом... І все це проектувалось на екран, що також мав свій формат і своє значення. Однак то вже таємниці психології сприйняття феномена кіно.

Сусанна ЧЕРНЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• УДОЖНИК ВІД СОХИ
• ІСТОРІЯ ЛЮБОВІ-НЕНАВИСТІ

назад »»»