ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
ХТО НАЙБІЛЬШЕ ЦІННИЙ ІСТОРІЇ-МАТІНЦІ?
УКРАЇНА ДОЛУЧАЄТЬСЯ ДО ПРОЕКТУ БІ-БІ-СІ З ВИЗНАЧЕННЯ НАЙВИДАТНІШОГО СВОГО УРОДЖЕНЦЯ

Останній випуск найрейтинговішого ток-шоу на українському телебаченні — програму «Свобода слова» на ICTV, як помітили телеглядачі, вів генеральний продюсер телеканалу Олександр Богуцький, котрий запевнив телеаудиторію, що виступатиме у ролі модератора політичних дискусій доти, доки канал не знайде адекватної заміни Савікові Шустеру. Останній на тому тижні в агенції «Інтерфакс-Україна» презентував ідею нової програми «Великі українці», яка з’явиться на телеканалі «Інтер» восени, відразу по закінченню виборчої парламентської кампанії. Це — ліцензований продукт, який був придбаний у піонера світового громадського телебачення — британської корпорації Бі-Бі-Сі. Ідея «промоніторити» власну сиву й недавню історію на предмет пошуку найславетнішої її постаті — цікава, якщо, звичайно, знайти універсальні критерії оцінки її номінантів. До того ж, виникає закономірне запитання: чи не стане проект, усупереч проголошеній меті на об’єднання, додатковим роз’єднувальним чинником?
Ніби втілюючи у життя відоме ленінське гасло про те, що ЗМІ — «не лише колективний пропагандист і агітатор, а й колективний організатор», корпорація Бі-Бі-Сі у 2003 році започаткувала проект «Великі британці». Ця акція викликала неабияку активність жителів туманного Альбіону, які навіть зорганізували по всій країні групи підтримки кожного з кандидатів шорт-листа (десятьох постатей, які утворилися після попереднього відбору із сотні претендентів — сучасників і земляків, чию діяльність занесено золотими літерами в історію Об’єднаного Королівства).
Проведене у березні того ж року загальнонаціональне голосування, в якому взяло участь більш як 1,2 мільйона жителів Великої Британії, засвідчило, що автор «Гамлета» посів п’яту сходинку англійського рейтингу, поступившись не тільки переможцю опитування — прем’єр-міністру часів Другої світової війни Вінстону Черчіллю, а й покійній принцесі Діані, авторові еволюційної теорії Чарльзу Дарвіну та мало кому відомому за межами британських островів інженерові Ісамбарду Кінгдому Брунелю. Власне, це було головною несподіванкою опитування — поява в списку десяти найвеличніших британців цього інженера й винахідника, що жив у першій половині XIX ст. Для Британії він справді зробив чимало — усі найвідоміші у країні мости, залізниці й пароплави початку позаминулого століття були спроектовані саме ним. Проте несподівана популярність Брунеля, який посів друге місце після Черчілля, все ж вражає.
Як з’ясувалось, своїм високим місцем у списку він не в останню чергу зобов’язаний випускникам університету, названого на його честь, котрі провели безпрецедентну кампанію підтримки «свого» кандидата. Мабуть, не надто афішована досі діяльність згаданого інженера по цивілізаційному влаштуванню Англії зробила цю країну наприкінці XVIII — початку XIX ст. локомотивом світового промислового прогресу. З шостого до десятого місця посіли відповідно автор гравітаційної теорії та основ класичної фізики Ісаак Ньютон, англійська королева Єлизавета І, лідер квартету «Бітлз» Джон Леннон, неоднарозово екранізований коханець леді Гамільтон адмірал Гораціо Нельсон і лорд-протектор Олівер Кромвель.
Крім Великої Британії, проект «Великі...» випробуваний у Франції, Німеччині, США, Чехії, Фінляндії, Бельгії, а в лютому цього року й у Болгарії. Водночас із Україною подібного формату телепродукт буде реалізований у Чилі, Греції, Малайзії та Іспанії. В конкурсі, винайденому мозковим центром Бі-Бі-Сі, за критерії оцінки брали такі людські якості, як лідерство, сміливість, милосердя, інтелект.
Що засвідчили результати національного вибору в різних країнах?
У Чехії «пальму першості» виборов засновник Чехословаччини Томаш Масарик, який випередив Яна Гуса і Вацлава Гавела, у Німеччині перше місце зайняв Конрад Аденауер. У Франції віддали перевагу Шарлю де Голлю (до речі, він — єдиний політик, що потрапив до десятки найвидатніших французів). А ось у Фінляндії майже весь «п’єдестал пошани» дістався політикам, переважно її колишнім президентам, а його вершину посів маршал Карл Густав Маннергейм, що у 1939–1940 роках зумів відстояти незалежність своєї країни від радянської агресії. До десятки найвидатніших болгар увійшли поет Христо Ботев, письменник Іван Вазов, два діячі православ’я — Паісій Хилендарський і Петр Динов, а очолив список полум’яний революціонер, ідеолог та організатор визвольної боротьби болгарського народу проти османського ярма Васил Левський. Щоправда, прихильники Христо Ботева, що посів «срібро», висловили думку, що на рейтинг Левського вплинула надмірна активність фанів однойменного футбольного клубу.
Якщо казати про велич, варто звернутися до «галузевих» номінацій, котрі, як пам’ятаємо, активно експлуатувалися в усіляких опитуваннях на межі нового Міленніуму. В одному з досліджень громадської думки щодо футболістів, як і очікувалось, перші два місця посіли Король футболу Пеле та аргентинець Марадона, за якими розташувалися Роналдо й Бекхем. Як пишуть дослідники цього спортивного хіт-параду, «так сталося через те, що в опитуваннях взяла участь здебільшого молодь, яка через дату свого народження не могла бачити гри Платіні або Бекенбауера, не кажучи про Боба Чарльстона...» Проведене в грудні 1999 року опитування у США у різних сферах людської діяльності засвідчило, що тамтешня публіка передовсім надто американоцентрична. Найвидатнішим політиком названо убитого в листопаді 1963 року Джона Кеннеді.
Інші номінації розташувалися так: літератор — Вільям Шекспір, спортсмен — Майкл Джордан, композитор — В.-А. Моцарт, мандрівник — Христофор Колумб, полководець — Дуайт Ейзенхауер, бізнесмен — Білл Гейтс, учений — Альберт Ейнштейн, лікар — Джонас Солк. Чим прославився останній, ніхто з європейців, що не працює в медичній галузі, мабуть не скаже... До речі, про американців. У Марка Твена є філософське оповідання «Подорож капітана Статфорда до раю», в якому він висловив цікаву гіпотезу, що у кращому зі світів, на відміну від грішної Землі, визнання приходить не лише через реальні заслуги небіжчика, а й завдяки потенційному талантові, який він не зміг через певні обставини реалізувати за життя. Тому там нікому невідомий американець став більш шанованим полководцем, аніж Наполеон. Чому одним таланить реалізувати себе на повну силу, а іншому, навіть з більшими здібностями,— ні? Наполеон писав: коли бажаєте щось пояснити без особливих на те аргументів, використовуйте найменш конкретне поняття — «Доля»... І все ж під час визначення понять «видатний», «великий», «геніальний» завжди можна вдатися до суб’єктивності. Водночас важко не погодитись з думкою культурологів, що вся культура — наскрізь ієрархічна. Хто встановлює відповідність епітетів до певного творця? Критики й літературознавці, наклади його книг, міфи і анекдоти з біографії чи відбиток, який автор зробив у душі народу?
Природно, що люди — не ангели, втім, у відомих грішників завжди можна знайти якийсь позитив. З іншого боку, серед тих, хто потрапив до розряду великих, не всі були морально досконалі. Раніше в дилемі «геній та злодійство» було потрапляння імені до популярної серії «Жизнь замечательных людей», але після скасування цензури в цій серії почали виходити біографії суперечливих постатей, навіть сумнівних, але відомих осіб, які серед інших фактів своєї біографії залишили кривавий слід в історії. В цьому плані значно коректніша інша — універсальна назва російської історичної серії книжок — «Личность в истории». Власне, на прес-конференції Савіка Шустера й генерального продюсера «Інтера» Ганни Безлюдної головним питанням від журналістів було таке: назвати критерії, за якими певну постать можна віднести, з одного боку, до українства, а з іншого — до епітету «великий». Ганна Безлюдна спинилася на деякому збігові в масовій свідомості понять «великий» та «відомий», наголосивши, що учасники програми зіштовхнулись з проблемою методології вибору «великих українців»: кого, власне, можна вважати українцем (попередньо домовились, що етнічний принцип відбору буде далеко не головним) і хто за якими параметрами підпадає під гриф «Великий» — це буде головною інтригою проекту. Щодо технології голосування (проект проходитиме у кілька етапів протягом приблизно шести місяців), то пані Безлюдна пообіцяла зробити все, аби у визначенні переможця опитування взяла участь вся країна. Для цього буде організоване голосування через Інтернет, за допомогою телефонних дзвінків і СМС-повідомлень, листів, а також безкоштовних відрізних купонів у наймасовіших за накладом газетах. Для земляків, чия улюблена кандидатура не потрапить на вершини загальнонаціонального рейтингу, вона заздалегідь попередила, що у будь-якому разі проект слід розглядати, з одного боку, як телевізійне шоу, а з іншого,— як експеримент, здатний виявити деякі ментальні уподобання українців, що може стати у пригоді для професійних соціологів. Не секрет, що певної канонізації у масовій свідомості, завдяки повсякденному й природному піару, набули народжені в Україні особи, котрі розміщені на нашій національній валюті,— Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Іван Франко, Михайло Грушевський, Тарас Шевченко, Леся Українка, Григорій Сковорода, тому, певніше за все, вони мають шанси потрапити до десятки найвизначніших. За словами організаторів проекту, крім популяризації видатних імен, однією з цілей проекту є намагання об’єднати країну. На мою репліку про діаметрально протилежні уподобання мешканців різних регіонів організатори прес-конференції відповіли, що дискусії, які обов’язково виникнуть під час реалізації проекту обговорення кандидатур номінантів, власне, допоможуть нам краще дізнатися про своє минуле й сучасне. Між іншим, під час спілкування з журналістами Савік Шустер продемонстрував неабияке почуття гумору. Коли один із наших колег, називаючи себе, додав: «Мені довелося близько спілкуватися з переважною більшістю наших президентів», екс-ведучий «Свободи слова» миттєво зреагував: «Із усіма двома?». Справді, у новітній історії президентів у нас, на відміну від 15 прем’єрів, було лише три. У цьому контексті пригадую, як роки три тому, перебуваючи в будівлі Кабміну, мене неприємно вразило те, що у розташованій тут на одному з поверхів галереї прем’єрів не було портрета Павла Лазаренка, що мимоволі нагадало тридцяті роки, коли учні шкіл у підручниках з історії змушені були заклеювати портрети «ворогів народу»... Проте днями портрети Павла Лазаренка, Віктора Януковича, Юлії Тимошенко та Юрія Єханурова все ж таки поповнили серію зображень сучасних керівників виконавчої гілки влади. Чи потраплять вони до списку видатних українців — покаже час, а те, що принаймні троє з них стануть гостями іншого передвиборного медіа-проекту Савіка Шустера, котрий стартує на «Інтері» у серпні, сумніватися не доводиться...

Олександр ВОРОНІН
також у паперовій версії читайте:

• НЕБОЖЕНКО: КОАЛІЦІЯ ОБ'ЄДНАЄТЬСЯ ПЕРЕД...

назад »»»