ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
БОГДАН СТРУТИНСЬКИЙ: «ТЕАТР ДЛЯ ЄВРОПЕЙЦІВ — ЗВИЧНА ФОРМА ВИРАЖЕННЯ СВОЄЇ СУТНОСТІ»
На недавніх гастролях Київського академічного театру оперети в Республіці Сербія було презентовано «Звану вечерю з італійцями» Оффенбаха та «Кавову кантату» Баха. Вистави, що відбуваються в Києві на камерній сцені «Театру у фойє», де глядачі, сидячи за столиками, при свічках, поринають у вишукану атмосферу XVIII–XIX століть, були представлені на малій сцені Національного театру в Белграді. Вони мали успіх не лише у глядача, а й у театральних критиків. Саме під час гастролей надійшло повідомлення: художньому керівникові — директорові театру присвоєно звання «Заслужений діяч мистецтв України». Богдан Струтинський поділився мистецькими враженнями і міркуваннями з читачами газети.

— Пане Богдане, як Ви ставитесь до звань, чого вони варті нині?
— Митець має самореалізовуватися на сцені. Та за нинішніх мізерних окладів звання додає певної ваги. Хоча у нашому суспільстві воно є дещо девальвованим, бо відбір найкращих має бути набагато ретельнішим. Звичайно, мені було приємно отримати звання, але це — не самоціль. Та головне — вірити в театр, примножуючи його здобутки.
— Як виникла ідея гастролей у Сербії?
— У грудні минулого року завдяки посольству Сербії в Україні до нашого театру завітав Белградський театр опери і драми «Мадленіанум», який представив на суд українського глядача драму Мілоша Чрнянські «Нікола Тесла». Так почалася наша співпраця. Нинішні гастролі Київської оперети відбулися завдяки підтримці столичного управління культури, за ініціативи його керівника Світлани Зоріної. Сподіваюсь на подальший творчий обмін.
— Чи існують подібні проекти у них?
— Для сербського глядача наші вистави були ексклюзивом, а для нас прем’єрою, бо ми грали в іншому, більш розширеному просторі. На відсотків 70 потрібно було адаптувати вистави, адже їхня концепція значно змінювалась. Та нас чудово зустрічали і я почав думати, чи не перенести «Звану вечерю...» на велику сцену, або поставити ще одну оперету і грати вечір одноактної оперети у двох відділеннях? Невід’ємним елементом під час вистав був екран, на якому подавався переклад тексту. Для акторів це був певний експеримент. Намагаючись бути більш зрозумілими, їхня жестикуляційна палітра і енергетичне подавання матеріалу збільшувалися. Треба зазначити, що оперета не відома Сербському глядачеві. У них є лише театр мюзиклу. Тож наші вистави сприймали як екзотику.
— Чи можна вважати Сербський театр європейським?
— Безумовно. У Белграді, зокрема, є сім великих державних театрів. Високий рівень технічного оснащення та фінансове забезпечення — у цьому лише частина їхнього успіху. Зокрема, чимало постановок у сербських театрах здійснюються завдяки активній співпраці з ними найкращих європейських режисерів, серед яких — Іржі Менцл, відомий чеський класик сьогодення. Їхні гонорари сягають понад 20 тисяч євро. Європейські театри також вирізняються високим ступенем творчої інтегрованості. Україна, на жаль, поки що не в змозі дозволити собі цього. Хоча Київська оперета намагається робити все за гамбурзьким рахунком, але нас обмежує нестача коштів. Приміром, я відвідав музичний «Театр на Теразіумі», де три роки тому була реконструкція. Тепер це — цікавий модерновий театр, де завжди аншлаги. Для порівняння: нині Київській опереті конче потрібне суттєве технічне переобладнання, але ми навіть не можемо розраховувати на техніку, якою послуговувалися вони ще донедавна. Держава їх майже цілковито забезпечує — 90% фінансування з бюджету. Для прикладу, в середньому на постановку вистави витрачається близько 120 тисяч євро. До того ж, фінансуються гастролі. В середньому актор отримує 500–600 євро на місяць... Проте існують так звані міські чи градські театри, де оклади є навіть більшими. У нас навпаки — перевага віддається національним театрам. Але, з іншого боку, їхнє суспільство більш готове до вкладання коштів у культуру і має певні преференції — від глядача й спонсорів. Українських спонсорів здебільшого поки що цікавить лише реклама.
— Чи великий вибір театральних шкіл у Белграді?
— Він є і в нас, але в Україні театральна школа, на жаль, не зміцніла. В Європі ставка робиться на експеримент. Митці не бояться поразок, тому їхня творча палітра ширша. Скажімо, Національний театр у Белграді, де ми виступали, поєднує водночас три театри — оперний, балету й драматичний. Є в них і мала сцена на 200 місць. Це — великий амфітеатр і два балкони. Національний театр є старовинною, ошатною будівлею з гарною акустикою. Позаду, стіна до стіни, добудували сучасне приміщення під склом — адміністративний центр, мала нова сцена, чотири ресторани. Цікаве спостереження: однією з важливих складових театрального життя є післяпрем’єрне обговорення вистав, під час яких глядачі й митці чимало вживають кави і палять. Вистави грають пізно — о 19.30, 20.00 і на малій сцені о 20.30. Белград — вечірнє місто.
— У чому особливість сербського актора?
— Європейський театр у своїй основі — експериментальний, який цікавиться лише сучасною драмою. Я переглядав репетиції комедії Іво Брешана «Представа Хамлета у село Мрдуше Дона». Це нова, цікава п’єса, яку я хотів би взяти до репертуару Київської оперети. В селі розігрується гамлетівський сюжет. Працювали надзвичайно цікаві актори. У розумінні творчої енергетики вони нагадували студентський театр. Це демократично вільні, безцензурні митці. Проте в музичному театрі я був вражений низьким рівнем виконання оркестру. Він підсилювався сучасними мікрофонами, а в акторів не було високого рівня вокальної майстерності.
— Наскільки демократичним є Сербський театр?
— Мене вразило, що на центральній вулиці Белграда я нарахував сім книгарень. До того ж, вони працюють до 23-ї години і в них завжди велелюдно. Практично всі тамтешні жителі знають іноземні мови. На наших виставах було багато молоді. У Києві я теж спостерігаю цю тенденцію. Для сербського глядача театр — звична форма вираження своєї сутності. Глядач іде до театру, щоб сприйняти певну ідею.

Розпитувала Людмила ГУРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• У ВЕРОНІ ВЕСЕЛО
• «СВІТОЛАД» ЗБИРАЄ СЛУХАЧІВ
• МОВОЮ БАЛЕТНОЇ ФОЛЬК-МІСТЕРІЇ

назад »»»