ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКОЛОГІЯ
НЕ ТОПЧІТЬ НАРЦИСИ!
Одне з чудес Закарпаття — долина нарцисів, що поблизу Хуста в урочищі Кіреші, знову милує око. На території 256,5 гектара зацвів нарцис вузьколистий. Зазвичай єдина у світі популяція дикого нарциса квітне раз на рік — з 1 до 25 травня у Хустсько-Солотвинській долині. Цьогоріч весна прийшла раніше й внесла корективи. Долина нарцисів укотре ожила й тішить білопінним морем квітів і неповторним ароматом, що подих спирає. Такі рослини є лише на Балканах і в Альпах, але на висоті дві тисячі метрів над рівнем моря. Здається, райдуга кольорів виграє на сонці з-поміж зеленого руна трав і смарагдового листя. Подекуди природні ділянки рослинності так рясно уквітчані, що мають вигляд суцільних килимів.

Долина нарцисів розкинулась на околицях стародавнього Хуста, де річка Хустець, омиваючи підніжжя Замкової гори, яка увінчана пощербленими мурами давньої фортеці, поспішає в обійми матері Тиси. На перший погляд, долина як долина, нічого особливого. Таких у Буковині, Прикарпатті, Закарпатті чимало. Проте такої, як ця, немає в Україні й навіть в Європі. Простяглась вона обабіч кривулястого Хустця між невисокими, витягнутими з півночі на південь косогорами, вкрилась луками, що подекуди розірвані болотистими старицями річки. Це — природний заповідник, останній і найбільший у Східній Європі осередок дикорослого нарциса вузьколистого.
Долина вабить навесні, коли постає у всій красі, нагадуючи казку, білосніжний суцільний нарцисовий килим на десяток кілометрів. Навіть найвибагливіших, звиклих до троянд і орхідей, не можуть не зачарувати ці, схожі на зірки, тендітні квіти. Подих перехоплює від квіткового моря, п’янкого аромату, що лоскоче ніздрі, наповнює кожну альвеолу легень. Не перестаєш дивуватися Божому творінню такої краси. Саме так, позаяк тут ростуть нарциси, яких людина ніколи не висівала.

Легенда у камені
Нарцис — не просто квітка. Нарцис — син давньогрецького бога Дефіса і німфи Ліріопи. Він був юнак-красень, який закохався у своє відображення у воді. До жіночого кохання Нарцис був байдужий, зневажав він і любов німфи Ехо. Ображена, вона попросила богиню юності та краси Афродіту покарати самозакоханого. Кара була жорстокою. Його перетворили на квітку.
Згадавши цей міф у долині нарцисів, здалося, ніби тут, під Хустом, Афродіта перетворила погордливого красеня на квітку, тому нарциси тут пишаються своєю красою. Хоча є інша легенда про Хуст і долину нарцисів.
У сиву прадавнину в місті Хуст на маківці гори стояв замок. У ньому жили князь, княгиня та їхня красуня-донька Руся. У міських особняках неподалік замку мешкали ремісники, пекарі та інший робочий люд. На околиці міста, над придолинком, де протікала Тиса, жив гончар Іванко. Хлопець був доладним і вправним. На день Русиного повноліття до замку прийшло чимало гостей з дорогими гостинцями. Іванкові кортіло теж щось подарувати прегарній Русі. Коли легінь приніс свій дарунок до замку та відкрив його, все навкруги засяяло. То була дивна ваза, на якій, наче живі, мерехтіли квіти граціозного білого нарциса. У цю мить Іванко та Руся закохались одне в одного. Князь довідався про їхню пристрасть і так оскаженів, що схопив Іванковий дарунок, жбурнувши його з княжої гори. Ваза розбилася та розсипалась по долині кришталевим дощем. Коли зійшло сонце, всі побачили, що придолинок вкритий біло-зеленим килимом. То часточки світлого й чистого кохання перетворились на тендітні білі нарциси. Відтоді спливло хтозна скільки часу, але долина нарцисів і донині тішить красою, як знак вічного кохання.
Ідея встановлення у долині нарцисів скульптурної композиції на підставі легенди про самозакоханого юнака наразі лишається мрією професора Ужгородського національного університету Василя Комендаря. Якщо ця людина чверть століття боролася за збереження нарцисового поля і перемогла, то, ймовірно, невдовзі тут з’являться і юнак, і німфи, і озеро.
Аби захистити унікальну рослину від знищення, у долині мають намір створити рекреаційний комплекс. Наразі тут працює філія еколого-натуралістичного центру учнівської молоді.

Долина в небезпеці!
Напевно, долину нарцисів неможливо описати — її треба побачити. Нарциси розкидані острівцями, розливаються згірками, серед чагарів, змішуються з іншими квітами. Звісно, важко втриматися від спокуси зірвати кілька квітів на пам’ять, але робити цього не варто, і не лише через штраф. Нарцисове поле — особливий ботанічний об’єкт, який потребує охорони. 1990 року долина нарцисів дістала статус біосферного заповідника, який входить до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО.
Однак у долини нарцисів є кілька бід. Перша — недостатня вологість. Свого часу тут прорили рівчак, що суттєво знизив рівень води. Тепер планують збудувати шлюзи і штучно підняти воду. Нарцисам буде добре, але постає інша проблема — від підвищення вологості розростаються верби. Аби зберегти квіти, дерева вирубують. Головне лихо — туристи. З кожним роком у долині їх чимраз більше. Кількість охочих побачити цю красу сягає іноді п’яти тисяч осіб за день.
Наприкінці травня, коли квіти відцвітуть, почнеться період косовиці, що є одним зі способів зберегти популяцію. Насіння потрапляє в землю і там може зберігатися майже сім років, тоді як цибулина живе лише три роки. Місцеві працівники, щоб збільшити площу цвітіння, іноді розносять насіння руками. А ще для нащадків постане музей екології з головним експонатом — нарцисом.
Щоправда, з охороною заповідника тут суворо. Про це завжди дбала лісничий пані Бабич. Непоступлива Кароліна Іванівна свого часу провчила навіть міліцейського чина, дружина якого зірвала чималий оберемок нарцисів, занесених до Червоної книги. Провинився — плати штраф. До речі, за кожне зірване стебло релікта треба заплатити 6 гривень. Траплялися випадки, коли виривали цибулини нарцисів. Хоча виколупати цибулину не так-то просто: вона схована у ґрунті на глибині 20–30 см. Та браконьєрів ніщо не спиняє. Нині такому свавіллю покладено край. Цибулини, які час від часу з’являються на ринках, браконьєри викопують за межами долини, адже дикі зарості нарциса простягаються на кілька кілометрів.
На жаль, з кожним роком міліє це біле пінисте квіткове море. Горяни пам’ятають, як років із 30–40 тому вся долина Тиси від Хуста до Тячева, навіть до Тересви, щовесни вкривалася білими хвилями нарцисів, видихаючи навколо ніжні пахощі. До 50 кілометрів простягалась над Тисою нарцисова долина. Розорювання кожного клаптика землі, випасання худоби зробило свою справу: долина нарцисів зменшується. А ще повені, спричинені безжальним вирубуванням лісів, змивають родючий шар ґрунту, на якому ростуть нарциси. Хоча держава проголосила долину нарцисів заповідною територією, їй загрожує небезпека зникнення. Недостатнє фінансування не дає змоги лісівникам посилити варту долини. Сподіватимемось, що чиновники від екології, лісового господарства, а також громадські природоохоронні організації подбають про збереження Долини нарцисів на Закарпатті. Та й нам треба змінити своє ставлення до довкілля. Хоча б задля прийдешніх поколінь. До речі, крім нарцисів, у долині росте понад 120 різновидів лікарських рослин, добру половину яких занесено до «Червоної книги».

Іван ДМИТРІВ,
Закарпатська область
також у паперовій версії читайте:

• РЯТУВАЛЬНИКИ ДІЯЛИ НА ВІДМІННО
• ЗАРОСТАЮТЬ БУР’ЯНАМИ...

назад »»»