ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІЙСЬКО
ЖИВЕМО СТЕРЕОТИПАМИ МИНУЛОГО?

Радянський Союз давним-давно розпався, а ми далі — принаймні чимало наших громадян — житимемо стереотипами минулого. Зокрема, тими, що були створені радянською пропагандою навколо НАТО.
У яких лише гріхах не звинувачують цей блок його противники! Зокрема стверджували, що членство в НАТО потребуватиме мільярдних асигнувань і це остаточно доконає нашу економіку, українські хлопці гинутимуть в усіх «гарячих точках» світу. Та чи так це?

— Звісно, ні,— відповідає Вадим Гречанинов, генерал-майор у відставці, президент Атлантичної ради.— Подібні твердження — звичайнісінькі маніпуляції громадською думкою, розраховані насамперед на людей похилого віку, обізнаність яких з діяльністю Північноатлантичного альянсу ґрунтується на тій інформації, яку вони отримали в роки «холодної війни». А на календарі вже, слава Богу, третє тисячоліття. Після розпаду Варшавського договору перед НАТО постали зовсім інші завдання.
У договорі від 1949 року, на базі якого і виник Альянс, зазначено таке:
«Збройний напад на одну або кілька країн — членів НАТО вважається нападом на всіх. У разі здійснення такого нападу інші країни НАТО зобов’язані надати допомогу потерпілому від агресії, зокрема із застосуванням збройної сили». Кажучи іншими словами, після набуття членства в цьому військовому блоці наша держава отримає гарантії своєї національної безпеки.
З цієї ж причини «під парасольку» НАТО попросилися свого часу країни Балтики, Польща, Угорщина, Болгарія та інші наші колишні союзники по Варшавському договору. Тих, хто обстоює позаблоковий статус, хочеться запитати: а чи здатна Україна самостійно забезпечити свою обороноздатність? Адже майже все озброєння і військова техніка наших Збройних сил практично виробили свій ресурс і за кілька років військова авіація, наприклад, буде неспроможна виконувати покладені на неї завдання. Про це не раз говорили і Президент, і міністр оборони. Самотужки Україна ще дуже довго не зможе перейти на сучасні зразки озброєнь і військової техніки: для цього потрібні десятки мільярдів доларів, яких у нас немає. Вступивши до НАТО, наша держава могла б сподіватися, що в разі необхідності їй завжди прийдуть на допомогу.
Нині можна почути побоювання деяких політиків з приводу того, що наш військово-промисловий комплекс, який вважають одним з найкращих у світі, після вступу до НАТО занепаде. Мовляв, наше озброєння не потрібне на Заході. Та чи так це насправді? Деякі країни готові вкладати кошти в подальший розвиток нашого ВПК, але за умови, що наша держава нарешті чітко визначить свої орієнтири, а не мінятиме щоразу стратегічних партнерів.
Дехто з політиків каже, що самі українські військові є противниками вступу до Північноатлантичного альянсу. За час проходження служби в Збройних силах я цікавився думкою сотень офіцерів — і молодих лейтенантів, і сивочолих генералів, яких свого часу у військових академіях навчали воювати проти свого вірогідного противника. Від жодного не почув, що нам не слід вступати до цього блоку: люди керуються не емоціями чи так званою політичною доцільністю, а здоровим глуздом. При цьому перші особи Міністерства оборони розуміють, що одного прагнення стати повноправним членом НАТО замало.
— Тепер Україна не готова приєднатися до військового альянсу — це об’єктивно,— вважає керівник відомства Анатолій Гриценко.— На відміну від, скажімо, Ташкентського договору про колективну безпеку, НАТО висуває дуже високі вимоги до країн-членів. Адже це не тільки спільнота армій — це спільнота країн, які можуть жити без кордонів, які мають майже однакові стандарти життя, демократії тощо. Треба піднятися до цих стандартів. Саме тому тепер ніхто із серйозних експертів, на мою думку, не говорить про готовність і України, і НАТО.
На думку Анатолія Степановича, йдеться насамперед про реалізацію Плану дій щодо набуття членства. І лише люди, дуже далекі від проблем обороноздатності нашої держави, можуть волати про шкідливість цих дій для нашої держави, всього українського суспільства. Правда, при цьому вони не пояснюють, у чому саме полягає ця «шкідливість».
Полягає вона у тім, що завдяки реалізації Плану дій істотно зросте боєздатність нашого війська, у країні пануватиме верховенство закону, не порушуватимуться права людини, розвиватиметься демократія тощо. Одне слово, домінуватимуть саме ті цінності, про які так багато говорять практично всі політики. Щоправда, кожен з них по-своєму розуміє і верховенство закону, і демократію...
Тепер щодо можливого занепаду нашого військово-промислового комплексу. Наведу приклад наших сусідів — Польща і Чехія після вступу до НАТО суттєво збільшили випуск продукції військового призначення. А Словаччина стала експортувати озброєння в шість разів більше!..
Останнім часом нас залякують можливим базуванням на нашій території військ НАТО, зокрема американських. Особливо актуальною ця тема стала після оприлюднення американцями планів щодо можливого розміщення окремих компонентів протиракетної оборони, що має убезпечити Західну Європу від можливих ракетних нападів з боку Ірану. Якщо говорити про іноземні бази на території України, то вони вже давно — від першого дня нашої незалежності — знаходяться в Україні, зокрема Чорноморський флот Росії. Мало хто знає про те, що є ще й дві російські радіолокаційні станції в Криму і в Мукачеві, які мають попередити нашого північного сусіда про ракетний напад на нього. Отже, одним можна, а другим зась... Подвійні стандарти нікому не роблять честі.
Свого часу мені довелося спілкуватися з німцями — жителями містечка, неподалік якого тривалий час дислокувалася військова частина армії США. Так ось, звістку про її виведення вони зустріли відверто невдоволено. Чому? А тому, що міська казна позбулася солідних грошових надходжень, завдяки яким у місті вирішувалося чимало проблем, зокрема соціальних. До того ж чимало жителів міста, що працювали на цій базі, втратили роботу. Для чого я це кажу? А для того, що не варто боятися військових баз, бо їх поява означатиме фінансові надходження до державного або ж місцевих бюджетів, створення нових робочих місць, яких нам не вистачає. Але питання про їхнє розміщення на території України нині взагалі не стоїть.
Представники деяких політичних сил закликають до проведення референдуму щодо доцільності вступу України до НАТО, мовляв, народ чітко дасть зрозуміти прихильникам цього блоку чи він йому потрібен. Так, нині більшість громадян насторожено ставляться до НАТО, бо, як я вже казав, живуть стереотипами минулого, яких дуже важко позбутися. Особливо, якщо немає достовірної інформації про Альянс. Саме на цьому факті і спекулюють його противники. До речі, пересічних українців ніхто не питав, чи вони хочуть до СОТ, ЄЕП, ЄС та інших міжнародних інституцій.
Лякають нас і тим, що наші сини й онуки проливатимуть кров у різних «гарячих точках» світу, таких як Ірак. Але ж кожна країна окремо ухвалює рішення про це. Наприклад, кілька років тому Франція і Німеччина відмовилися від участі в поваленні режиму Хусейна, і ніхто до них не вживав ніяких санкцій. Іспанія достроково вивела з цієї країни свої війська. І теж не була покарана. Бо кожна країна, котра є членом НАТО, самостійна в своїх рішеннях. І ще такий факт: за час існування блоку жодна країна не вийшла з нього. Натомість охочих вступити вистачає. А це є зайвим свідченням того, що все більше країн світу свою безпеку пов’язують саме зі своїм членством в Альянсі.

Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:

• НЕ ОПИНИТИСЯ Б ЗА ПОРОГОМ...
• БРОНЯ МІЦНА, І ТАНКИ В НАС ШВИДКІ

назад »»»