ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВЕЛИКДЕНЬ
ЛЕГЕНДИ ГУЦУЛЬСЬКОГО КРАЮ

Давня легенда розповідає, що того дня, коли воскрес Христос, сонце не заходило і день був великим-превеликим, тому назвали його Великдень. За іншою — в пору воскресіння Сина Божого, небесне світило яскраво сяяло і були такі довгі дні, що нинішніх треба сім скласти докупи, аби був один тодішній. Тепер лише царські врата у церкві розчинено навстіж сім днів на згадку про ту незабутню подію.
Ось чому Воскресіння називається великим. Святкують його по-різному. Розповімо про особливості відзначення Великодня у Карпатах, зокрема у Космачі.

Перемога життя над смертю
Найбільше православне свято наші предки відзначали піднесено й урочисто, обов’язково вдягали обновки, що символізували очищення... Дівчата писали найбарвистіші писанки для хлопців, які їм подобалися, а ті співали риндзівки — спеціальні великодні колядки під дівочими вікнами... Дзвони й трембіти у великодню неділю грали, не змовкаючи — відганяли злі сили і закликали добрі...
За словами наукового співробітника Інституту народознавства НАН України Стефанії Гвоздевич, великодні обряди починалися ще з чистого четверга. З церкви приносять свічку, якою обкурюють людину, котра злякалася, хату, обійстя, живність. А ще її називають громницею, адже запалювали під час громів, аби відігнати їх від хати.
Паска, яку також пекли цього дня, була не такою маленькою, як зараз, тому в кошик вона не вміщалася, несли її у хустці чи скатертині. У кошик клали яйця зі шкаралупкою і чищені, щоб одразу можна було їсти. Обов’язково там було щось м’ясне: шинка, солонина, вуджене сало. Крім того, масло і сир. Зокрема, у Карпатах робили пляганий сир із коров’ячого молока, на кшталт бринзи. Неодмінно святили сіль, бурячки з хроном.
Існує місцева легенда, що євреї хотіли отруїти Ісуса, давши йому з’їсти хрону, який вважали отруйним коренем. А Він з’їв і сказав, що хрін насправді є вельми помічним — корисним. Тому, коли їдять м’ясні страви, споживають також бурячки з хроном чи білий хрін з яйцем і сметаною.
На Великдень раніше обов’язково вдягали обновки. Ця традиція пов’язана з оновленням, пробудженням природи. Крім того, весна — це надії на щось нове. Обов’язково відвідують кумів, а також хресних батьків, дідусів і бабусь, аби виявити їм свою повагу. У гості йдуть обов’язково з писанкою, паскою.
У Карпатах на свято влаштовували розваги перед церквою. Майстрували гойдалки, які вважали очищенням повітря. Існувало також очищення вогнем.
У неділю після служби Божої наставала кульмінація свята, чимдуж бігли додому. Дослідник Олекса Воропай згадує, що був звичай перш, ніж сідати до сніданку, помолитися на колінах, після чого дівчата брали галунки і вмивалися водою з них, аби бути такими ж гарними, як писанки. Коли розговлялися, то найперше яйцем, зичили одне одному здоров’я. Шкаралупку з яйця не викидали, шкірку з ковбаси також,— заорювали в поле. Хто мав бджіл, святив мед, а потім ніс його на пасіку, щоб ніщо зле до комах не чіплялося.

Традиції писанкарства
Окремої розповіді заслуговує великодній хліб. Паска символізує життєву повноту, а, можливо, нагадує нам про стародавню Велику Богиню, адже однією з її назв є «баба». Зазвичай пасок випікають кілька, різних розмірів, часом для кожного члена родини, і обов’язково одну велику для всіх. Прикрашають візерунками з тіста — подвійними (восьмираменними) хрестами, решітками, віночками. В цьому український великодній хліб суттєво відрізняється від російського «кулича» — не оздобленого візерунками, а залитого збитим білим цукром і посипаного різнокольоровим «пшоном».
Мешканці гір обов’язково готують сирну паску: запечену або приготовлену «холодним» способом — під пресом.
Сіль — символ достатку, повноти, суті. У Біблії сіль — символічний засіб зв’язку між Богом і його народом: «І не оставляй жертви твоєї без солі завіту Бога твого». У Нагірній проповіді Христос називає своїх учнів «сіллю землі». Вважається, що сіль — очисна речовина, пов’язана із залізом, кров’ю й небесними світилами, її боїться нечиста сила. Зустріч гостей хлібом-сіллю має два значення: вияв гостинності й оберегу. Перед Великоднем сіль запікають у чистий четвер.
За іншою карпатською легендою, коли переслідували Христа, він сховався у сіні, але кури розгребли сіно, відкривши Спасителя. Його схопили, але він зумів утекти і сховався у соломі. Підбігли свині й почали рити солому, зариваючи Господа ще глибше. Відтоді Бог благословив свинину в їжу людям. Тому існує традиція освячувати на Великдень сало і поросят. В усіх куточках України — це улюблений продукт харчування.
На Гуцульщині живе цікава легенда про писанку. Невдовзі після свого Воскресіння Христос переміг диявола і закував його дванадцятьма залізними ланцюгами в підземеллі під Голгофою, за дванадцятьма залізними дверима, котрі замкнені на дванадцять залізних замків. Але нечистий ще має силу, день і ніч він рветься на волю, розгриз одинадцять залізних замків і злизав одинадцять залізних дверей. Ще мить — і впаде остання, дванадцята перепона. Вирветься тоді диявол на білий світ, і настане світу кінець. Та саме в цю мить дзвонять у церкві дзвони, люди вітаються словами: «Христос воскрес!» і обдаровують одне одного писанками. Тоді враз поновлюються всі окови на нечистому, всі двері й замки. Отож сидіти там, за ними сатані довіку, поки люди на землі писатимуть писанки і вітатимуть одне одного з Великоднем.
Інша легенда розповідає, що коли Спаситель ніс хрест на гору Голгофу, то зустрів чоловіка, що саме ніс яйця в кошику до Єрусалима на продаж. Чоловік бачив, як важко Ісусові нести хрест, поставив свій кошик у рові при дорозі, а сам кинувся допомагати Спасителеві. Йшли вони й несли хрест на Голгофу. Коли Ісуса розіп’яли, згадав чоловік за свій кошик, повернувся на те місце, де його поставив. Приходить, дивиться, а в кошику яйця розписані й пофарбовані. Не поніс він їх більше продавати, а повернувся додому та й сховав як пам’ятку, бо мав те диво за дяку від Христа за те, що допоміг нести хрест. Відтоді бере початок фарбування та розписування яєць на Великдень.
Яйце-райце докотилось до ХХІ ст. Цікаво, що археологи знаходять сліди писанкарства практично по всій Україні й не тільки. Приміром, дослідник-етнограф Степан Килимник, перебуваючи в науковій експедиції у Вірменії, обстежував руїни палацу перського царя Сасаніда ІІ (на теренах старого Єревана). Він знайшов фрагменти українських орнаментів — кривульки, безконечники, хрестики і різні солярні знаки, які, мабуть, перси перейняли від скіфів. У Тальянці, що на Черкащині, в урочищі Трипілля сто років тому проводив розкопки археолог Вікентій Хвойка. Дослідник натрапив на сліди писанкарства і крашанок. Стародавнє поселення наших пращурів існувало ще п’ять тисяч років до нашої ери!
Історія писанкарства сягає у сиву давнину. Розписувати яйця люди почали ще з язичницьких часів, позаяк саме яйце було символом життя, його зародження. «Ab ovo» («Усе починається з яйця»),— говорили давні римляни, в яких обід доконче розпочинався яйцями, а завершувався садовиною. «Ab ovo usque ad mala» — «Від яйця до яблук». Магічна символіка яйця зрозуміла. Проте таїнство зародження життя, здавалося б, у мертвому яйці, дозрівання плоду і його поява на світ саморозбиванням шкаралупи не могли не вражати уяви стародавніх людей. Тож практично увесь космос вони зводили до цього чудотворного яйця.
Греки, скажімо, вважали, що з однієї половинки шкаралупи заснувалася Земля, а з іншої — небо, з жовтка — Сонце, з білка — Місяць, а з їхніх решток — зірки. Серед витончених геометричних орнаментів писанок виділяються загадкові знаки і графічні знаки. Їх є багато: трикветр, хрест, дерево життя, зоря, блискавка, лінія життя, колос, зерно, гілка, олень... Саме вони є тим своєрідним літописом, генетичним кодом, що передається від покоління до покоління.
У Західній Україні — на Буковині, Волині, Галичині, Закарпатті — народне мистецтво ніколи не обмежувалося вузьким колом речей практичного призначення. Не секрет, що саме Галичина, зокрема, Гуцульщина і Бойківщина, а ще Покуття,— визнаний центр писанкарства, яке тут, на відміну від інших регіонів, ніколи не завмирало. На Прикарпатті нині живе і творить найбільше висококласних писанкарів, широковідомих майстрів цього неабиякого виду народного мистецтва. На весь світ відомі такі авторитетні школи писанкарства, як космацька, вижницька, шешорська, розтоцька, чорнопотоцька, великобичківська та інші.
Писанка, за гуцульським повір’ям,— це символ весни, сонця, повернення природи до життя. Ще й донині в кожній гуцульській оселі можна побачити над дверима три писанки — великодню, вербну (шуткову) і третю — в грабельках. Перша — з хрестом — огороджує хату від зла, вербна — дає здоров’я, а в грабельки — вигрібає нещастя.
Напередодні Великодня у мальовничому гуцульському селі Космач, що на Прикарпатті відбувся фестиваль та III Всесвітній з’їзд писанкарів.
Ландшафт місцевості, де розташувався Космач, зумовив його природну форму у вигляді сонця з промінням, що струмує урізнобіч 32 присілками. Космач — село найбільше не лише в Україні, а й в усій Європі. Його назву лінгвісти тлумачать як «келія сонця» — тут в усьому перемагають жовтогарячі барви. Це — центр гуцульської традиційної культури. Мало не в кожній хаті тут мешкає талановитий майстер чи майстриня, музика-віртуоз чи то пак нащадок Олекси Довбуша. До скарбів космацьких майстрів належать такі види ремесел, як писанкарство, вишивка, кушнірство, різьблення по дереву, різьблення по кості, малярство, мосяжництво, ткацтво, різьбярство, бондарство, ліщиноплетіння, виготовлення народних інструментів.
У Космачі ви на повні груди зможете вдихнути чисте гірське повітря, досхочу напитися цілющої води з гірських джерел і незглибимої криниці народної мудрості, гуцульської традиційної культури.
Головне завдання фестивалю — створити на підставі автентичної, традиційної української культури творчий простір для сучасних музикантів, художників, майстрів, модельєрів, письменників, журналістів, представників інших мистецьких напрямів. Звісно, фестиваль посприяє розвитку зеленого туризму, відкриє сучасним українцям з інших регіонів оригінальну культуру зі всіма її надбаннями.
Подібні мистецькі заходи створюють попит на українську традиційну культуру, формують нову генерацію — високосвідому, духовну, освічену та патріотичну. Пізнати себе через пізнання свого народу, його історії, культури, традицій, звичаїв.
Приємно, що це багатолюдне свято цього року відбулося, та ще й досі триває, у великодній тиждень. У ІІІ Всесвітньому з’їзді писанкарів брали участь писанкарі з України, Франції, Великої Британії, Німеччини, Польщі, Росії, США, Канади, Бразилії, Венесуели, Словаччини, Румунії, Австралії, Австрії, Італії та інших держав.
Усюди по світу, де оселилися вихідці з гуцульського краю, живуть традиції, мова, пісня, легенди Карпатських гір.

Іван ДМИТРІВ, Івано-Франківська область
також у паперовій версії читайте:

• ВЕЛИКОДНІЙ КОШИК

назад »»»