ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
ГОЛОВНИЙ ГЕРОЙ — ВЗІРЕЦЬ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ...

«Ця постановка є не випадковістю, а черговим кроком нашої репертуарної стратегії. Опера Георгія Майбороди «Ярослав Мудрий» — твір, який за актуальністю проблем, естетичними параметрами відповідає вимогам часу»,— так патетично розпочав Петро Чуприна, генеральний директор, художній керівник Національного академічного театру опери та балету України імені Т. Шевченка прес-конференцію, присвячену новій роботі колективу.

Оперу Г. Майбороди «Ярослав Мудрий» уже ставили на київській оперній сцені 1975 року. Тоді це зробили режисер Дмитро Смолич, диригент Стефан Турчак, сценограф Федір Нірод, художник по костюмах Алла Кириченко, хормейстери Лев Венедиктов і Владислав Згуровський. Першими виконавцями партій були уславлені співаки Олександр Загребельний, Гізела Ципола, Анатолій Мокренко, Галина Туфтіна, Анатолій Кочерга. Вистава мала шалений успіх і протрималась в репертуарі театру понад десять років. У 1982 році фірма «Мелодия» випустила альбом із записом опери.
Одначе кожен митець живе в контексті сучасності, тому нова постановча група вирішила творити нову виставу, а не поновлювати попередню. Знову процитую Петра Чуприну: «Режисура, музичний матеріал набули нового бачення. Воно полягає в тенденції до зменшення легендарності, посиленні динаміки. Всі, хто працював над матеріалом, увійшли у стан творчого пошуку, взаємозбагачення ідеями».
Створення версії «Ярослава Мудрого» ХХІ ст. доручили молодому, але добре знаному режисерові-постановнику Анатолію Солов’яненку, диригентові, художньому керівникові симфонічного оркестру Національної філармонії Миколі Дядюрі, хормейстерові Льву Венедиктову. Над сценографією працювали художники зі Львова, брати Тадей та Михайло Риндзаки, балетні сцени поставила Аніко Рехвіашвілі, а костюми є витвором фантазії (що грунтується на історичних знаннях) художника Наталії Кучері. Отже, постановча група складається винятково із талановитих, працездатних митців, відомих своїми роботами у Національній опері України. Проте дати життя такому складному ліро-епічному полотну, яким є опера «Ярослав Мудрий»,— справа нелегка. На жаль, призабутими є і лише тепер відновлюються традиції постановки наших національних опер, адже в минулі десятиліття вкоренилася звичка не ставити українські опери або вряди-годи звертатися до них і невдовзі вилучати з репертуару, мовляв, глядач не ходить. Цій практиці, за словами нинішнього керівництва Національної опери, покладено край. Це той випадок, коли слова підтверджуються реальними справами, тобто недавніми постановками опери «Мойсей» М. Скорика, балетів «Лісова пісня» М. Скорульського і «Даніела» М. Чембержі, нового прочитання «Наталки-Полтавки» М. Лисенка.
Тож повернімося до прем’єри «Ярослава Мудрого», яку відвідав Президент України Віктор Ющенко. Основою лібрето, написаного Георгієм Майбородою, стала драматична поема письменника Івана Кочерги, головна ідея якої — «високий пафос боротьби за єдність молодої Руської держави, почуття любові до рідної землі». Вона сповна втілюється в опері, центральним образом якої є, звичайно, князь Ярослав Мудрий — людина, котра майже тисячоліття залишається взірцем українського державотворення. Теми тягаря влади, прагнення керувати не лише силою, а й розумом зближують цей твір із операми «Князь Ігор» О. Бородіна, «Борис Годунов» М. Мусоргського. Конфлікт особистого й громадського постійно визначає діяльність князя. Йому доводиться переживати і змови (в тому числі за участю власної дружини Інгігерди), і розлучення з доньками — Єлизаветою, Анною, які виходять заміж за правителів інших держав, і напади печенігів, і жорстокі битви. Проте нагородою є омріяне об’єднання руських земель. Така масштабна тематика вимагає відповідного музичного втілення. Характерною рисою музичної драматургії опери є її лірико-епічна стилістика: укрупненість характерів головних героїв поєднується з мелодійністю, елегійністю, кантиленністю, можна сказати, навіть романсовістю, що суттєво збагачує характери героїв виразним психологічним наповненням, особливо жіночі партії — Анни, Єлизавети, Милуші, Джемми, Інгігерди. Жіночі й чоловічі хори, урочисто-величальні сцени, арії, аріозо, вокальні декламації є складовими музичної мови Георгія Майбороди, близької до національних традицій класичної музичної культури.
Однак сприймати твір заважає певна незбалансованість звучання — оркестр часто звучить набагато голосніше за спів соліста. Статичною є постановка багатьох сцен, а герої в них діють схематично, характери позбавлені психологічної глибини. Цього не можна сказати про образи Ярослава Мудрого (заслужений артист України Сергій Магера), Микити (заслужений артист України Дмитро Попов), каменщика Журейка (Дмитро Кузьмін), Милуші (Наталя Николаїшин), Джемми (заслужена артистка України Анжеліна Швачка). Названі виконавці поєднують чудові вокальні дані з артистичною майстерністю. Значній частині оперної трупи театру слід попрацювати над дикцією, адже чимало лексичного матеріалу проходить повз глядача. Динаміки, обіцяної режисером-постановником, як на мене, замало. Прем’єрна вистава — багато в чому «перший млинець». Режисерові й акторам належить зробити його «смачнішим». А художникам — сценографам і по костюмах — я б поставила оцінку «відмінно».
також у паперовій версії читайте:

• БУТИ ЧИ НЕ БУТИ ШЕВЧЕНКІВСЬКІЙ ПРЕМІЇ?
• ФЛОМАСТЕРОВІ ПТАХИ ШРІ ЧІНМОЯ

назад »»»