ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СПОРТ
ГЕОРГІЙ ДЖАНГІРЯН: «ВІДРОДЖУВАТИМЕМО УКРАЇНСЬКЕ РЕГБІ»
До подібних особистостей найчастіше застосовують відоме словосполучення «людина спорту». Перед зустріччю з цією непересічною людиною пригадувалось відоме твердження, що талановиті люди є успішними в усьому. Георгій Джангірян у молоді роки став чемпіоном Баку з боксу. Коли був студентом КІІЦА (Київського інституту інженерів цивільної авіації), то серйозно захопився регбі. Виступаючи за столичні клуби «Спартак» і «Динамо», не раз був чемпіоном України. Згодом колишній гравець став начальником одного з лідерів радянського регбі —— клубу «Авіатор»— чемпіона та призера першості СРСР. Із часом на обдарованого менеджера (хоча у союзні часи такого фаху офіційно не існувало) звернули увагу хокеїсти і не прогадали. Київському «Соколу» Георгій Джангірян віддав тринадцять незабутніх років кар’єри. 26 лютого 2005 року серед тих, хто святкував 20-ліття здобуття «Соколом» бронзових медалей чемпіонату СРСР, звичайно, був начальник команди Джангірян.

Не обійшлося без медалей і в баскетбольному «Будівельнику», який завоював «срібло» союзної першості під час трирічної роботи в київському клубі того ж таки Георгія Джангіряна. 1992 року заслужений тренер України став начальником управління СП «Динамо-Атлантик» — комерційної структури ФК «Динамо» (Київ). Не дивно, що з часом успішний спортивний функціонер став не менш успішним бізнесменом. Здавалося б, що спорт залишився у минулому, але у листопаді минулого року кандидатуру Джангіряна на посаду президента Федерації регбі одностайно підтримали на звітно-виборчій конференції. То ж саме з цієї теми розпочалася розмова журналіста «ДУ» з новим керівником регбійної федерації.
— Георгію Вартановичу, чому через стільки років Ви знову повернулися у світ овального м’яча. Невже не вистачало турбот у житті?
— Якщо відверто, то навіть працюючи у хокеї та баскетболі, я постійно стежив за регбійними подіями, життям наших клубів і збірної. Торік їхав повз стадіон «Спартак» і вирішив подивитись матч чемпіонату України — грали лідери першості «Арго» та «Легіон». Побачене засмутило мене. На полі були провідні клуби вітчизняної суперліги, гравці національної збірної, а трибуни були майже порожніми. Атмосфера була далеко не святковою, як це було раніше. У місті не було афіш, не випускали програмки до матчу. Стало дуже сумно, адже пам’ятаю часи, коли спартаківські трибуни на регбійних матчах збирали тисячі глядачів — Київ тоді жив не лише грою «Динамо», «Сокола» та «Будівельника». «Авіатору» — свого часу базовій команді союзної збірної теж не бракувало постійних прихильників. Регбі тоді було в центрі уваги українського телебачення. Після того поєдинку я порадився з побратимами, дружиною, яка розуміється на спорті й ризикнув виставити свою кандидатуру на посаду президента федерації.
— Із чого довелося розпочати?
— Свою діяльність почав на... полі стадіону «Спартак», зігравши у матчі ветеранів київського регбі, який було присвячено 40-річчю участі «Спартака» в першому чемпіонаті СРСР. Пам’ятаю, як у Тбілісі ми тоді посіли четверте місце, поступившись МВТУ та місцевим і московським динамівцям. Роботу в федерації розпочав із того, що залучив до діяльності відомих фахівців — Ігоря Бобкова, В’ячеслава Калитенка, відомого в Європі рефері Дмитра Самойленка, який став генеральним секретарем ФРУ. Маю бажання створити команду однодумців, адже федерація — громадська структура, під дахом якої мають працювати люди, об’єднані спільною метою та любов’ю до регбі.
— Для реалізації програми потрібно мати гарні стосунки з керівництвом Мінмолодьспорту. Чи Ви зустрічались з новим керівником?
— Нещодавно я зустрічався з Віктором Коржем, котрий, я вважаю, знаходиться на своєму місці. За роки успішної роботи на посаді керівника товариства «Динамо» він став професійним функціонером. До того ж, він мій колега — президент федерації гімнастики. Не дивно, що ми швидко порозумілися і я залишився задоволеним розмовою. Міністр пообіцяв, що приділятиме увагу відродженню регбі. Свого часу я легко знаходив взаєморозуміння зі спортивними керівниками й, сподіваюсь, що так буде і тепер.
— А регбійна річка починається з невеличкого джерела...
— Розумію, що ви маєте на увазі дитячо-юнацьке регбі, яке є першоджерелом майбутніх успіхів, тому до нього ми ставитимемось серйозно. У нас є чимало хлопців, закоханих у цю гру. Вони виступають у першостях України, беруть участь в міжнародних змаганнях. Утім, нашій «надії» не вистачає тренувальних полів, м’ячів, форми, фахівців. Нещодавно зустрічався із завідуючим кафедрою фізичної культури і спорту Валерієм Масловим і він із розумінням поставився до наших проблем. Висловив бажання допомогти у підготовці фахівців, проведенні семінарів.
— Що буде з вершиною «айсберга» — національною збірною країни?
— Попередній сезон для головної команди був провальним. Хоча те, що збірна України пройшла в елітний дивізіон Європи в наших умовах — це досягнення. Та через різні відомі причини українці там стали «хлопчиками для побиття». Можливо, ще не визріли для протистояння грандам континентального регбі. Проте я вірю, що наші найкращі поєдинки попереду.
— Прогрес цього виду спорту важко уявити без сильного національного чемпіонату.
— Удруге поспіль, як відомо, «золото» дісталося харків’янам. Те, що було перервано гегемонію «Арго-НАУ», не може не тішити, адже конкуренція у внутрішніх змаганнях потрібна. Чому б до боротьби за чемпіонство не долучитися командам Одеси, Хмельницького, Львова? Пригадується, була самобутня команда у Севастополі, було регбі у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Рівненській областях. Розумію, що нині всім важко — не вистачає коштів, але щось потрібно робити і відновлювати традиції там, де вони були. В українського регбі славетна історія і ми багато працюватимемо, щоб вона одержала належне продовження. У цій нелегкій роботі я сподіваюсь на ветеранів регбі, які успішними виступами на всесоюзній арені, у складі збірної та провідних клубах Франції, Іспанії, Італії, Польщі викликали захоплення цією грою.
— Без спонсорів у сучасному спорті важко ставити високі завдання. Деякі ігрові види спорту успішно знаходять підтримку, як, скажімо, футбол. А в регбі як із цим?
— Поки ніяк. Зараз ми готуємо довідку про розвиток регбі в Україні, його потенціал, проблеми і кількість дітей у спортшколах. Ми сподіваємось на підтримку банкірів. Тим більше, що у липні в Києві відбудуться перші європейські ігри з неолімпійських видів спорту, у рамках яких регбійний турнір за участю восьми збірних.
— Наприкінці розмови хочу висловити стурбованість подальшою долею стадіону «Спартак», де за сорок років була зіграна величезна кількість матчів різного рангу. Не побоюєтесь, що цю арену можуть перепрофілювати?
— Не дай Боже. Якщо регбі звідси виживуть, то на цій грі в столиці можна буде ставити хрест. Ця арена слугує не лише українському регбі — тисячі киян тут зміцнюють своє здоров’я, працюють спеціалізовані ДЮСШ із різних видів спорту, відбувається спартакіада виробничих колективів, масові спортивні свята. Переконаний, що українські профспілки, спортивне товариство «Україна», Подільська райдержадміністрація не дадуть знищити свій спортивний оазис.
— Якось знаменитий футбольний гравець Боббі Чарльтон сказав, що у футбол грають грубіяни, а в регбі — джентльмени. Чи Ви погоджуєтесь?
— Не хотілося б ображати футболістів. Більшість з них з повагою ставляться один до одного, але є відверті «костоломи». Якби в регбі діяли грубо, то на кожен матч довелося б замовляти не менше, ніж п’ять машин швидкої допомоги. Регбісти це розуміють і навіть у запалі боротьби лишаються джентльменами. Тому Боббі Чарльтон — представник країни, що подарувала світу футбол і регбі, вочевидь, не помилявся.

Розмову провів Михайло МИХАЙЛІВ
також у паперовій версії читайте:

• СУМНО БЕЗ СКАНДАЛІВ?
• ТАЄМНИЦІ ШВЕДСЬКОЇ МІКСТури

назад »»»