ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
БОЛИТЬ СЕРЦЕ У «АФГАНЦЯ»
ТИСЯЧАМИ ЖИТТІВ СВОЇХ СИНІВ РОЗПЛАТИЛАСЯ УКРАЇНА ЗА НЕДАЛЕКОГЛЯДНІСТЬ КРЕМЛІВСЬКИХ ВОЖДІВ
25 грудня 1979 року радянські війська перетнули радянсько-афганський кордон. «Для надання інтернаціональної допомоги братньому народові»,— повідомило ТАРС. Надання «допомоги» затяглося майже на десять довгих літ...

«...Військові дії в Афганістані тривають вже сім місяців. Загинули й покалічені тисячі радянських людей і десятки тисяч афганців. І не лише партизанів, а, головним чином, мирних жителів: старих людей, жінок, дітей. Понад мільйон афганців стали біженцями».
Це — цитата з листа лауреата Нобелівської премії миру, академіка Андрія Сахарова, якого він адресував, перебуваючи у засланні, Генеральному секретареві ЦК КПРС, голові президії Верховної Ради СРСР Леонідові Брежнєву. В ньому Андрій Дмитрович вимагав вивести з ДРА війська, вважаючи, що їхнє перебування там обернеться для нас великими втратами. На жаль, ні Леонід Ілліч, ні два його наступники не прислухались до думки вченого: знадобилося дев'ять довгих років, аби останній Генсек ЦК КПРС Михайло Горбачов розпочав виведення військ.
— Та війна була страшною,— згадує генерал-майор запасу Віталій Раєвський, котрий командував у Афганістані 56-ю окремою десантно-штурмовою бригадою. — Наші солдати, які стали заручниками необдуманих рішень перших осіб тодішньої держави, потрапили у справжнє пекло. Повстанці, хоч і не закінчували військових академій, але воювати уміли. Зброї, боєприпасів у них вистачало. До того ж, вони користувалися підтримкою населення... Та хто б і що нині не говорив про ті події, наші солдати, офіцери чесно виконали свій обов'язок. Наказ про ведення бойових дій в Афганістані їм віддала держава. А накази в армії не обговорюють: їх виконують. Так прийнято в усьому світі.
Наші хлопці наказ виконали. Проте надто дорогою ціною. В 1979–1989 роках під час бойових дій загинули, померли від ран і хвороб, зникли безвісти і не повернулися з полону 14750 військовослужбовців 40-ї армії. З них — 3360 українців. Якщо говорити конкретніше про наші втрати, то за Амудар'єю ми втратили чотири генерали, 2129 офіцерів, 632 прапорщики, 11549 солдатів і сержантів. 139 службовців Радянської армії, 417 військовослужбовців Обмеженого контингенту потрапили в полон й зникли безвісти. З них 119 вдалось визволити, 97 повернулися до рідних домівок після закінчення бойових дій, 22 — живуть за межами СНД. Доля решти невідома...
Наша армія втратила в Афганістані 450 літаків і гелікоптерів, 1460 танків і бронетранспортерів, близько 13 тисяч автомобілів.
Солдати й офіцери проливали кров, а офіційна пропаганда втовкмачувала в наші голови лицемірну брехню, мовляв, вони там «саджають дерева і будують дитсадки».
Навіть коли до рідних домівок 18–20-річні хлопці поверталися в цинкових трунах, на політбюро ЦК КПРС розглядалося питання «про доцільність їхнього поховання з військовими почестями і спорудження на могилах обелісків». За пропозицією головного ідеолога партії Суслова було ухвалене рішення «не надто афішувати в суспільстві загибель наших громадян», тому в останню путь їх проводжали ледь не під наглядом співробітників КДБ...
...25 грудня колишні воїни-«афганці» покладуть квіти до меморіалів на честь загиблих бойових побратимів, згадають їх добрим словом. Ніколи не загояться рани в їхніх серцях. Що ж, дай Боже, щоб українські хлопці ніде й ніколи не надавали такої «інтернаціональної» допомоги.

Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:

• ЮЛІЯ ТИМОШЕНКО — НЕ «КРОКОДИЛ ГЕНА»
• ПРЕЗИДЕНТ ПІДПИСАВ БЮДЖЕТ...
• ...А ВЕРХОВНА РАДА ДАЛА ДОРУЧЕННЯ УРЯДУ
• ТУРЧИНОВУ СУМНО
• НАРЕШТІ КОМПРОМІС ЗНАЙДЕНО
• КІНОБОЙОВИКИ «ВІДПОЧИВАЮТЬ»...
• ЩЕ ОДИН КРОК ДО ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ

назад »»»