ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАОДИНЦІ З ЧОРНОБИЛЕМ
«САРКОФАГ»: 20 РОКІВ ТОМУ, СЬОГОДНІ ТА ЗАВТРА
Два десятиліття тому наша планета здригнулася від найжахливішої в історії людства техногенної катастрофи в Чорнобилі. У літописі ліквідації її тяжких наслідків є пам’ятні дати трагічного 1986 року: 26 квітня, коли сталася аварія на четвертому блоці ЧАЕС, і 30 листопада, коли його уламки були «одягнені» у захисні металево-бетонні конструкції об’єкта «Укриття», влучно названого в народі «саркофагом».

Ветеранів війни вшановують у нас, як правило, у День Перемоги. Тепер буде нагода згадати й «чорнобильців». Президент України Віктор Ющенко видав Указ «Про вшанування учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС», у якому віддається належне їхній «мужності, самовідданості й високому професіоналізму» і призначається День вшанування — 14 грудня. Отже, є закономірні підстави згадати про них. Повернутися у часи, коли зводився «саркофаг», за темпами і масштабами будівництва якого досі немає аналогів у світовій практиці й дай, Боже, щоб не було. А водночас розповісти, у якому стані споруда нині, після 20 років експлуатації, й чого нам чекати від неї завтра.

Поправка на «китайський синдром»
Рішення щодо ліквідації аварії ухвалювали оперативно і так само швидко виконували. Уже 27 квітня почали скидати торбини зі свинцем, доломітом, піском і глиною з гелікоптерів ВПС Київського військового округу. Третього травня для спорудження тунелю, а потім захисної плити — «подушки» під четвертим реактором сюди прибули шахтарі-прохідники з Донбасу і Підмосков’я. Це, як розповів нам керівник комплексної бригади гірників Микола Швець, робили для того, щоб не спровокувати так званий «китайський синдром», за яким аварійний реактор, як у фантастичному голлівудському фільмі, просідає углиб землі.
Мені разом із колегами Михайлом Сорокою, зараз він головний редактор «Урядового кур’єра», тележурналістом Юрієм Шкарлатом, телеоператором Сергієм Міньком і відеоінженером Володимиром Ракоїдом довелося побувати тут і підготувати матеріал про важку й небезпечну роботу шахтарів і монтажників, котрі нерідко вручну, лопатами прокладали «шлях» до підніжжя реактора.
Цей телерепортаж, витриманий у мажорних тонах, був зроблений з метою спростувати плітки про масову загибель гірників під реактором. Не уявляли ми тоді, що ці плітки через певний час для багатьох із них стануть сумною реальністю. Прости, Господи, мимовільні гріхи наші.
Багато з нас щиро вірили офіційній інформації, що поширювалася центральним телебаченням, газетами «Правда», «Известия», «Красная звезда» і ТАРС, журналістів яких інструктували в ЦК КПРС і яким, на відміну від їхніх колег з республіканських і місцевих засобів масової інформації, надали можливість без перепон навідуватися в зону. Однак чимдалі, тим більше ми усвідомлювали, що аварія на станції не має, як нас запевняли, «локального характеру».
Аналізуючи дані про масштаби робіт у зоні та їхній небезпечний характер, слухаючи вночі «ворожі голоси», переконувалися — це катастрофа глобального характеру, вона скалічила долі сотень тисяч людей — «і мертвих, і живих, і ненарожденних», як писав Великий Кобзар.
У цьому й самі переконалися, коли готували репортаж про дезактивацію покрівлі третього блоку. Роботу цю виконували молоді солдати, вдягнені у свинцеві лати і спеціальні маски. Вони скидали уламки твелів, винесені вибухом на дах того блоку, і лопатами скидали їх у розвал четвертого реактора. Зйомки велися на двох рівнях — на горищі третього блоку і з вертольота. Команди військовослужбовців, змінюючи одна одну, працювали тут лише одну хвилину, але за цей час вони «набирали» стільки рентген, які у десятки разів перекривали навіть явно завищені нормативи того часу.

«Мамонт» одержує прописку
Начальник реакторного цеху № 4 Георгій Рейхтман, якого називали «директором «саркофага», розповів мені про одну з найунікальніших операцій на зведенні цього об’єкта — встановлення у ньому величезної сталевої балки завдовжки понад 40 метрів, заввишки до 5 метрів і вагою близько 165 тонн. Саме за ці «габарити» монтажники назвали її «мамонтом».
— Коли потужний німецький кран «Демаг» підняв цю іменну балку і, повільно розгортаючись, проніс її над зруйнованим реактором у всіх, як кажуть, перехопило дух: ляже чи не ляже на спеціально зведені для неї потужні опори? Чіткий інженерний розрахунок і високий професіоналізм монтажників не підвів — сталося саме так, як і планувалося. Наскільки напружено проходила ця операція, свідчить те, що її виконували протягом 17 годин.
Тільки після постійної прописки «мамонта» тут почалися опоряджувальні роботи. Змонтували покрівлю над аварійним реактором, на яку уклали міцний настил із штампованого металу. Настала завершальна фаза спорудження «саркофага». Його металеві конструкції «причепурили» захисною антикорозійною фарбою різних кольорів. На останній секції цієї, без перебільшення гігантської споруди, яку встановили на верхньому ярусі каскадної стіни, монтажники написали: «Є саркофаг!» 30 листопада 1986 року члени Державної комісії підписали акт про прийняття в експлуатацію об’єкта «Укриття».
Згодом Георгій Ісайович висловив припущення, що технічна документація на нього в остаточному вигляді з’явилася після цієї урочистої події. Очевидно, цим пояснюється те, що День вшанування учасників ліквідації аварії на ЧАЕС вирішено відзначати 14 грудня. Однак принципово не це, а те, як саме вшановуватимемо ліквідаторів. Чи згадуватимемо про них тільки 26 квітня і 14 грудня? А також чи не збільшиться їхня кількість після участі тисяч фахівців у спорудженні «Укриття-2»? Для такого припущення, на жаль, поки є підстави.

«Пролонгована» небезпека
Торік мені двічі довелося побувати в Чорнобилі. Влітку зустрівся тут із Володимиром Халошею, якого називали «директором закритої зони» і з його допомогою мав можливість ознайомитися зі станом справ на спорудженні об’єктів, що входять до інфраструктури станції. Тоді він із сумом констатував, що виконання запланованих графіків відстає на один— шість років. Найбільше відставання було допущено на спорудженні сховища відпрацьованого ядерного палива (СВЯП-2), заводу із переробки рідких радіоактивних відходів (ЗПРРВ) і промислового комплексу з переробки твердих радіоактивних відходів (ПКПТРВ).
— Без їхнього зведення,— наголосив Володимир Іванович,— годі й думати про новий безпечний конфайнмент (НБК) над «саркофагом» і створення екологічно безпечної системи на ЧАЕС. І одразу ж попередив: коли будете у Прип’яті, не сходьте з асфальту. Вам ще пощастило, що вранці пройшов дощ...
Восени разом із аудиторами дванадцяти країн Європи, які представляли вищі органи фінансового контролю, знову відвідав Чорнобильську зону. Зарубіжні гості зробили зі спеціального оглядового майданчика знімки на згадку на фоні «саркофага» та проїхали повз згаданих і недобудованих об’єктів. Але найбільше враження на них справило мертве місто Прип’ять, на яке вони з жахом дивилися з вікон автобуса.
Ця поїздка, зрозуміло, не обмежувалася, як кажуть нині, «екстремальним туризмом». Її головна мета — побачити на місці, як використовуються кошти, що виділяються іноземними країнами-донорами на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи. Саме про це розповів їм, зокрема, на прикладі згаданого СВЯП-2 нинішній директор ЧАЕС Ігор Грамоткін.
— Цей об’єкт мав стати до ладу в серпні 2005 року. Та через виявлені численні недоліки будівництво його призупинили. Тепер французькі фахівці просять додатково виділити їм ще 90 мільйонів євро, а термін пуску перенести на 2010 рік. Хочеться сподіватися, що європейські аудитори зроблять належні висновки і стосується це не тільки наведених прикладів.
Нещодавно у пресі з’явилося тривожне повідомлення про те, що кошти, виділені Європейським банком реконструкції і розвитку для Чорнобиля, розподіляють за хабарі. З цього приводу стосовно певних осіб порушено кримінальні справи.

Отже, можна зрозуміти
І. Грамоткіна, який зробив спробу призупинити тендер на будівництво «Укриття-2». Йому пропонували хабар за певні «поступки» представники однієї німецької фірми, про що він повідомив відповідні органи. Поки, як із гіркотою визнав В. Холоша (нині — заступник міністра МНС), справа ця зайшла у глухий кут.
Насторожує і те, що роботи зі стабілізації конструкцій «саркофага», які ведуться тут, за свідченням фахівців, не завжди небезпечні й не виключають вірогідності опромінення людей, котрі можуть поповнити лави ліквідаторів.

Кому болить трава полин?
Чорнобильська катастрофа спричинила не тільки техногенні та екологічні проблеми, а й соціально-економічні. От уже 20 років Чорнобиль не перестає боліти тим, хто постраждав від катастрофи у цьому старовинному місті, яке стало відоме всьому світові.
— До Всеукраїнської громадської організації «Союз Чорнобиль України», мов струмки з різних куточків країни стікається біль цих людей,— розповідає ії керівник Юрій Андреєв. Ми стоїмо на сторожі їхніх інтересів від перших днів створення нашої організації. Ваша газета писала про численні наші акції з цього приводу. Нині хочу акцентувати увагу передовсім на проблемах, пов’язаних із бюджетом на наступний рік й тарифами на комунальні послуги.
Загинаючи пальці, Юрій Борисович почав експресивно перелічувати їх. Найбільше турбує його існуюче становище із закупівлі ліків і медичне обслуговування чорнобильців. Програму їхнього комплексного медико-санітарного забезпечення призупинено до грудня нинішнього року і не видно перспектив її поновлення в наступному. В проекті бюджету передбачається зменшення фінансування для будівництва житла. Через явно необґрунтоване, на його думку, зростання цін і тарифів він звернувся до урядових структур із пропозицією передбачити наступного року збільшення пенсій і компенсаційних виплат усім категоріям населення, що постраждало від Чорнобильської катастрофи.
— Якщо цього не станеться,— застеріг він,— рівень життя чорнобильців стане нижчий від прожиткового мінімуму. Як, запитую, їм це пояснити? Формальні відписки на кшталт «розглянемо і поінформуємо» не тільки не сприяють вирішенню нагальних проблем, а й створюють атмосферу недовіри до влади, загострюють соціальне напруження в суспільстві. Не можна погодитися і з пропозицією про зосередження у проекті бюджету на 2007 рік усіх соціальних чорнобильських програм у Мінпраці. Це, переконаний, призведе до децентралізації зусиль держави на реалізації цих програм, розпорошення, нецільового та неефективного використання бюджетних коштів. До того ж, такі дії суперечать чинному законодавству. Є міністерство, у назві й функціях якого передбачено вирішення чорнобильських питань — це Міністерство з надзвичайних ситуацій і соціального захисту громадян, постраждалих від Чорнобильської катастрофи. Навіщо ж тоді город городити?

Олександр ПОБІГАЙ

Довідково. Сьгодні під «саркофагом» залишається майже 95 відсотків, або 180 тонн опроміненого палива зі зруйнованого вибухом реактора. Його радіаційна активність становить 19 мільйонів кюрі. На промисловому майданчику ЧАЕС знаходиться понад 21 тисяча твелів із відпрацьованим ядерним паливом. Їхня вага перевищує дві тисячі тонн. Частина цих надзвичайно небезпечних «елементів» зберігається у СВЯП-1, а решта — у зупинених блоках станції.
також у паперовій версії читайте:

назад »»»