ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
ДЖАЗОВА ВІДПУСТКА В КОКТЕБЕЛІ
Заповітну мрію туристів — прогулятися схилами кримського вулкану Карадагу, здійснили у розпал оксамитового сезону прихильники джазової музики. Вчетверте їх зібрав під свої знамена Міжнародний фестиваль JazZ Коктебель-2006. У його рамках репрезентовано понад двадцять концертних програм. З-поміж гостей фестивалю мегазірки світового джазу: бас-гітарист Стенлі Кларк і барабанщик Біллі Кобем, відомий російський саксофоніст Олексій Козлов і піаніст Андрій Кондаков.

У будь-якому разі Коктебель — незвичайне місце. Ще на початку ХХ століття він був своєрідною Меккою творчої інтелігенції. Сто років тому містечко стало притулком поета Максиміліана Волошина, чий гостинний дім на березі моря був завжди відкритий для будь-кого, хто прагне духовного порозуміння і спілкування. Нині сцена поблизу садиби-музею Волошина також приваблює людей, позбавлених тягаря стереотипів масової культури. Природно, що і джазовий фестиваль де в чому руйнує усталені уявлення про цей вид мистецтва.
Цьогоріч JazZ Коктебель-2006 мав приголомшити публіку дивом сучасних комунікативних технологій. Уперше у світовій практиці проект «Джаз зі швидкістю світла» довів можливість музикування в режимі реального часу. Завдяки Інтернету Коктебель виходив на зв’язок із Москвою, Тель-Авівом і Києвом. Проте навіть майстерність такого піаніста як Леонід Пташко важко було оцінити через незбалансований та надто голосний звук, що став справжньою проблемою вечірніх заходів. Якщо для місцевих жителів гуркіт потужних динаміків був джерелом постійного роздратування, то на новоприбулих меломанів такий «саунд» справляв гнітюче враження. Торік відомий німецький саксофоніст Гетц Грюнберг зауважив, що дух джазу несумісний зі стадіонним звучанням. Хоча засновник фестивалю Дмитро Кисельов позиціонує своє дітище як «супротив фанерній попсі», проте звукорежисери JazZ Коктебелю-2006 можуть озвучити хіба що поп- чи рок-концерти. Можливо, музиканти й публіка, втомлені щоденним десятигодинним марафоном із підвищеним рівнем децибел, почувалися набагато комфортніше на нічних джем-сейшинах у невеличких затишних кав’ярнях.
Незважаючи на кадрові зміни в оргкомітеті, порівняно з минулими роками, значних метаморфоз концепції та устрою джазового дійства не відбулося. Змінилися, напевно, зовнішні моменти: вперше фестиваль проводився восени, з’явилася друга сцена, та попри безкоштовний вхід на концерти, ціна за місце в облаштованій пластиковими стільцями «ложі друзів» підвищилась з 200 до 500 дол.
Головна мета фестивалю — пропаганда сучасного джазового виконавства. Всі знають чи, принаймні, чули про Луї Армстронга та Еллу Фітцджеральд, але сучасні джазові стилі для більшості лишаються нелегким випробуванням. Так, під час виступу фінського тріо (Оллі Сііканен, Лассе Ліндгрен, Вілле Пінссі) увага слухачів переключилася на розмови і розважальні установи місцевого пляжу. Фінський колектив грав складну композиційну музику, що несе колосальне інтелектуальне навантаження. Такий модерний джаз в Україні практично не виконується, і щоб звикнути до нього, потрібно мати неабиякий слуховий досвід і бажання його зрозуміти. Реакція публіки, на жаль, доводить, що слухової культури нашій аудиторії поки не вистачає.
Одначе більшість концертів мали шалений успіх. Потужною танцювальною енергією джамп-блюзу та бугі-вугі позначився виступ канадського «Блюзового босса» Кенні Вейна. Йому акомпанували кияни Дмитро Александров (саксофон), Андрій Арнаутов (контрабас), Олексій Фантаєв (барабани). Хлопці вкотре довели високий професійний рівень українських музикантів, та й загалом, виступи вітчизняних джазменів майже не поступалися іноземним зіркам. Заслуговувала на увагу прем’єра нового альбому тріо Сергія Давидова з Олександром Рукомойниковим, а запальні кубинські ритми в інтерпретації Kiev Salsa Kings ще раз довели, що джаз — мистецтво інтернаціональне.
Із невідомих причин на цьогорічному фестивалі практично не було сольних виступів джазових вокалістів. Не беручи до уваги хіп-хопера, який загубився у «тіні» найвідомішої в світі жінки-трубача Сакії Леру, та несподіваного випаду в бік романсу Олексія Козлова, справжній джазовий вокал гості почули тільки від Сусанни Джамаладінової. Випускниця вокального факультету Київської консерваторії, вона зробила перші кроки до джазового Олімпу в складі дівочого гурту Beauty Band. У Коктебелі співачка презентувала власні пісні.
Цікаву авторську музику, але з бразильськими інтонаціями, представив росіянин Андрій Кондаков у виступі з трьома американцями бразильського походження: перкусіоністом Едсоном «Кафе» Да Сілва, барабанщиком Селсо Альберті й басистом Серджіо Брандау. На противагу Кондакову, виступ ветерана російського джазроку Олексія Козлова, котрий останні роки працює в межах так званої «третьої течії», великого ажіотажу не викликав. Паралелі джазу і академічної музики у цитуваннях «Арлезіанки» Бізе, увертюри до «Тангейзера» Вагнера та хору полонянок з «Князя Ігоря» Бородіна швидше нагадували музичну вікторину на кшталт «Відгадай, що я граю?».
Узагалі фестиваль відзначився низкою незрозумілих моментів, скажімо виступи діджея Fun2mass та фольклорного гурту «Даха-Браха». З усією повагою і любов’ю до української пісні й творчості київських театралів із «Даху» їхня музика не вписується у концепцію джазового фестивалю. Адже шанувальники джазу приїздили до Коктебеля, щоб послухати свою музику.
Кульмінацією JazZ Коктебелю-2006 стали довгоочікувані виступи Стенлі Кларка, а потім Біллі Кобема. З 70-х років Стенлі Кларка знають як найвидатнішого бас-гітариста світу, хоча він також чудовий контрабасист. Його віртуозність не має меж, а високе емоційне піднесення гри вмить знаходить відгук у публіки. Якщо Стенлі та Кобема приймали в Коктебелі, то їхній соратник Чік Корія незабаром приїздить з сольним концертом до Києва. Що ж до наступного фестивалю JazZ Коктебель, публіка може тільки здогадуватися, у променях якої джазової зірки вона грітиметься протягом наступної джазової відпустки.

Тетяна ПАНЬКО
також у паперовій версії читайте:

• СВІТ ЧАРІВНИХ ЗВУКІВ
• ПОЛІНА ЛАЗОВА: «ЛИШЕ ЗГОРАЮЧИ, ОСЯЮ»

назад »»»