ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
ЧИ ЧЕКАЮТЬ НА НАС У ЄВРОПІ?
Останні події у вітчизняному політикумі з особливою гостротою поставили питання з чим Україна йде до Європи і як вона її собі уявляє. Це не лише питання Прем'єра чи Президента. Це питання, на яке має відповісти українська нація. Бо мова не про референдум: вступатимемо чи не вступатимемо в НАТО. Ідеться про те, ким ми є і ким хочемо бути. Не стоїть питання, приєднуватись до Європи чи до Росії. Проблема в тому, ким хочуть бути українці і чи взагалі вони здатні ставити перед собою подібні питання. Правильна відповідь дасть змогу зберегти власну ідентичність і водночас залишатись відкритими до сприйняття сучасного світу. Бути суб'єктом політики й історії набагато складніше і важче, ніж приєднатись до когось і стати об'єктом, як це було з нами сотні років і куди знову нас тягне «антикризова» коаліція...

Бажання України жити у спільному європейському домі супроводжується певними тенденціями у самій Євроспільноті, які дисонують з нашими прагненнями.
Якщо наприкінці ХХ ст.— на початку ХХІ ст. політики Євросоюзу намагались підкреслити свою відданість процесу євроінтеграції, то вже у 2005 році пролунав перший тривожний «дзвінок»: французи й голландці на референдумі відкинули європейську конституцію. Це був чіткий сигнал невдоволення громадян рішеннями, які пропонували політики.

Пряма дорога не завжди найкоротша
Приблизно тоді завершилась ера й справді масштабних європейських проектів. Через рік після програних референдумів ЄС залишається в становищі невизначеності. «Європейський проект, як його задумали батьки-засновники, є мертвим. Референдуми у Франції та Голландії — це поворотні пункти. Після них Європа стала іншою»,— говорить відомий французький політолог Домінік Мюсі.
Цілей, поставлених під час заснування Євросоюзу досягнуто — зникли старі загрози: імовірність чергової війни на континенті, відновлення німецького імперіалізму, небезпека з боку СРСР, голод. Нині ЄС потребує нових стимулів та мотивів до спільного існування. Натомість виникають провокаційні питання, наприклад, а чи потрібний взагалі Євросоюз.
Естафету від єврооптимістів переймають євроскептики.
За прикладом антиєвропейських популістів Жан-Марі Ле Пена чи Йорга Хайдера навіть більш респектабельні політики відпустили гальма щодо використання радикальних гасел. Значну частину електорату доволі легко мобілізувати для захисту національних інтересів, протиставляючи їх інтересам інших держав чи навіть загальноєвропейським.

Ірраціональний, економічний і мовний
Нічим іншим, як проявом націоналізму є «лінгвістичний патріотизм» президента Жака Ширака, який віддано захищає позиції французької мови в ЄС. На торішньому березневому саміті Євроспільноти він вийшов із зали засідань, обурений французькими дипломатами, які розмовляли англійською, в ім'я захисту «інтересу культури й діалогу культур, бо не можна будувати світ, спираючись тільки на одну мову».
Проявом націоналізму є і те, що французький прем'єр Домінік де Вільпен назвав «економічним патріотизмом» — підтримка і захист вітчизняних фірм від поглинання їх закордонним капіталом. Але такий протекціонізм руйнує основи єдиного ринку ЄС, де у вільному обігу мають бути не лише гроші, а й послуги і робоча сила.
У Німеччині й Австрії «економічний патріотизм» набув неочікуваних форм — там не бажають відкривати ринок праці для громадян з нових країн ЄС. Політики підтримують обмеження припливу нової робочої сили, хоча економічна логіка і досвід підказують, що це буде корисно для економіки цих країн.

Війна за гроші
Ідеї «економічного патріотизму» ефективно мобілізують електорат. Яскравим прикладом цього є істерія, яка охопила Францію, коли з'явились чутки про захоплення французького концерну «Данон» американським гігантом «Пепсико».
Звісно, ніхто не розпочне війни через французькі йогурти. Але не можна відкидати імовірності світової війни за енергоресурси (газ, нафту) чи інформацію (бо нині — це влада).
Європейський націоналізм ХХІ століття на відміну від його аналогу першої половини ХХ століття не розкручує військової машини, не є таким агресивним й атавістичним, але залишається небезпечним для інтеграції.
Ще одним яскравим проявом націоналізму стало ухвалення бюджету ЄС на 2007–2013 роки. Спроба Блера переглянути кошторис на користь інноваційного розвитку виявилась безуспішною. Унаслідок зіткнення британського прагматизму з французьким сільськогосподарським протекціонізмом народився «компромісний» бюджет, який поставив знак запитання щодо життєздатності ідеї європейської солідарності.

Пастка націоналізму
Нічого поганого в захисті національних інтересів нема, але це має відбуватися не за рахунок руйнування і нехтування загальноєвропейських інтересів. Якщо кожний почне тягнути ковдру на себе, це створить загрозу для ключової ідеї ЄС — ідеї солідарності.
Керівник польського фонду Батори Александер Смоляр переконаний: чим більше націоналізму, тим менше бажання ділитись з іншими. Зміцнення позицій окремих членів ЄС ослаблює загальноєвропейські інституції, які захищають солідарність, і шкодить інтересам малих і середніх країн. Як вважають експерти, європейська еліта виявилась нездатною мобілізувати громадян навколо ідеї інтеграції. Люди почуваються загубленими й відчуженими, тому тікають у націоналізм. Та під «національним небом» не краще, бо історія Європи засвідчила, що окремі народи можуть почуватися безпечно, лише коли вони є частиною більшої спільноти. Проект розширення ЄС виявився найсуперечливішим у його історії, але він так налякав євробюрократів своєю масштабністю, що вони легко заковтують російські наживки, наприклад, щодо неготовності Європи до прийому нашої країни, а України — до вступу, тоді як проблема полягає в політичній волі сторін.

Глобалізація
Вважається, що сучасний націоналізм є відповіддю на прогресуючу глобалізацію. Євросоюз став для звичайних громадян її уособленням.
Користь від інтеграції (мир, добробут, відкриті кордони, свобода обігу капіталу тощо) нині очевидна й ніхто не зосереджує на цьому уваги. Зате потенційну загрозу, пов'язану з глобалізацією, видно, як на долоні — це зростання безробіття внаслідок перенесення підприємств із Заходу на Схід, транскордонна злочинність, посилення впливу світової кон'юнктури на економіку окремих країн.
На думку Александера Смоляра, частина чинників, які стимулюють наростання націоналізму, зникне в разі поліпшення економічної ситуації в країнах «старого» Євросоюзу.
Проте є фактори, вплив яких на розвиток націоналізму буде посилюватись. Зокрема, хвиля імміграції призведе до посилення напруження між західною цивілізацією та прибульцями з мусульманських країн.
Нове формулювання для європейського проекту є необхідністю. Європейська еліта або переконає в перевагах євроінтеграції своїх громадян, або почнеться демонтаж ЄС.
Тому не «дайош Європу» за будь-яку ціну, а бажання збагатити її своїми можливостями і конкретні пропозиції щодо зміцнення ЄС дозволять Україні стати активним політичним гравцем на європейському полі. Нас дійсно ніхто не чекатиме в Європі, якщо ми й далі будемо бездарно гаяти час і колупати припічок.

Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ЧОМУ БУШ ВИЗНАВ НАЯВНІСТЬ СПЕЦІАЛЬНИХ В'ЯЗНИЦЬ ЦРУ

назад »»»