ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ДУХОВНІСТЬ
СТОЛИЦЯ ГАЛИЦЬКИХ КНЯЗІВ КОРОНУВАЛА ЦАРИЦЮ — ІКОНУ БОЖОЇ МАТЕРІ

Міста, як і люди, мають свою невмолиму долю. Маленькі містечка обертаються на столиці, а столиці, підупадаючи, — на маленькі містечка або взагалі на пустелю, як Вавилон.

Приміром, Галич протягом віків був осередком культурних й історичних, а головне, державницьких надбань вкраїнського народу, перебравши їх у свій час від Київської Русі, котра через князівський розбрат канула в Лету. Нині Галич — маленький райцентр на Прикарпатті. Уже давно немає гамірного велелюдного міста з його палацами, храмами, кам’яницями. Залишилися лише сліди валів на давніх городищах та народні перекази про могутнього короля Данила. Мабуть, саме тому глава УГКЦ кардинал Любомир Гузар й надумав відродити славу Галича. Час від часу він навідується сюди. Як, скажімо, нещодавно, аби вдруге коронувати ікону Галицької Божої Матері. Та перед тим як розповісти про візитацію владики до Галича, пропоную невеликий екскурс в історію.

Столиця могутньої держави
Територія, на якій виникло місто Галич, була заселена ще задовго до його заснування. Сліди перших поселень, виявлені на території городища та його околиць, дають змогу стверджувати, що люди селилися тут ще сорок тисяч років тому. Пізніші пам’ятки свідчать про існування довкола Галича різних культур, зокрема й трипільської, шість тисяч років тому. Відомі тут також залишки поселень слов’ян-склавінів V–VII ст. нашої ери.
У Х ст. Галицькі землі увійшли до складу Київської Русі, а вже 1097 року відокремилися від Києва після Любецького з’їзду князів. Першою згадкою про Галич у давньоруських літописах є запис від 1138 року, а регулярні звістки про місто з’являються на сторінках літописів з середини ХІІ ст., коли князь Володимир Володаревич 1141 року переніс сюди зі Звенигорода свою столицю.
Найбільший розквіт Галицького князівства та його столиці пов’язаний з діяльністю князя Ярослава Осмомисла (1153–1187). Могутня Галицька держава за Ярослава сягала кордонами Чорного моря. «Слово о полку Ігоревім» пишними фарбами малює силу князя: «Галицький Осмомисле-Ярославе! Високо ти сидиш на своїм золотокованім престолі, підперши Угорські гори своїми залізними полками, заступивши королеві дорогу, зачинивши Дунаю ворота, рядячи суди до Дунаю! Гроза твоя по землях тече! Ти відчиняєш ворота київські, стріляєш з батьківського золотого стола султанів по далеких землях!...»
Коли в жовтні 1187 року Ярослав відчув себе смертельно хворим, він звелів подавати в столиці милостиню бідним людям, просячи всіх, аби пробачили йому його хиби. Як зазначає літописець, князеві слуги за три дні не змогли роздати всіх грошей, призначених на це князем.
Наприкінці ХІІ ст., внаслідок об’єднання земель князем Романом Мстиславичем, Галич стає центром Галицько-Волинського князівства. У час свого найвищого розквіту, що тривав від кінця ІХ до кінця ХІІ сторіччя Галич був спершу столицею Горватської держави, а потім — одного з наймогутніших староукраїнських князівств.
Політичні інтриги галицького боярства призвели до втрати Галичем свого статусу столиці. У 1240-х роках князь Данило Галицький переніс столицю з Галича подалі від боярських чвар до Холма, де він на новому місці мав надійну підтримку своїх прихильників. Таким чином, Галич був столичним містом лише близько ста років. У середині XIV ст. Галич приєднали до Польщі і він став центром староства. В цей час ним управляли магнати Потоцькі.
У 1367 році місту було надане Маґдебурзьке право. А 1370 року Галич опинився під владою угорського короля Людовика Анжуйського. Через 17 років зусиллями польського короля Ягайла Галич на довгі роки став власністю польської корони. Унаслідок першого поділу Польщі 1772 року Галичем, як і всією Галичиною, заволоділа Австрія. Місто перестало бути адміністративним центром й увійшло до складу Станіславського повіту. З 1919 до «золотого вересня» 1939 року Галич знову — у складі Польщі.

... й духовна столиця
Галич як центр держави поступово ставав духовною столицею галицької землі. У середині XII ст. тут було засноване Галицьке єпископство, а в 1303 році Крилос став осідком Галицьких митрополитів, згодом — єпископів та митрополичих намісників. З другої половини XII ст. тут був престол єпископів Київської митрополії, а у 1303 році, за княжіння Данилового онука Юрія Львовича, виникла й окрема Галицька митрополія. Зумовлене це було занепадом Києва після татарської навали 1240 року й переселенням київських митрополитів на далеку північ — до Володимира на Клязьмі.
У складі Галицької митрополії було шість єпархій: Галицька, Перемишльська, Володимирська, Холмська, Луцька й Турівська. Вперше скасовано Галицьку митрополію за наполяганням Москви у 1347 році. Відновлено її з ініціативи польського короля Казимира ІІІ Великого у 1370 році. У 1401-му Галицька митрополія була підпорядкована Київській митрополії. Резиденція Київського митрополита на той час була в Москві. Після захоплення Галичини Австрією уряд звернувся до Рима з проханням відновити Галицьку митрополію. У 1807 році Папа Римський підписав буллу про відновлення Галицької митрополії на землях Галичини та Холмщини.

Крилоська гора відкриває таємниці
Після татарської навали 1241 року Галич перестав бути столицею держави, місто занепало, а на Крилоській горі залишився лише монастир. Протягом ХІV– ХVІІІ ст. Крилоський монастир з кафедральною Успенською церквою відіграє важливу роль у житті української церкви. Тут перебували єпископи Макарій Тучапський, Гедеон Балабан, Йосип Шумлянський, Атаназій та Лев Шептицькі, які багато зробили для розбудови обителі. А церква Пресвятої Богородиці, зведена в 1157 році Ярославом Осмомислом, стала найбільшою святинею та окрасою княжого Галича. Головний столичний кафедральний храм був місцем вокняження на Галицькому престолі та князівською усипальницею. Він стояв до середини XVI ст., поки не впав від старості та численних татарських нападів, його розібрали на будівельний матеріал.
І лише в 1936 році видатний дослідник княжого Галича Ярослав Пастернак відкрив рештки літописної споруди. У плані храм мав 32,5 м завширшки та 37,8 м завдовжки, поступаючись розмірами лише Київській Софії та Десятинній церкві. Він був чотиристовпний, з величною центральною банею, оточений з трьох боків високими галереями, стіни складені з великих, добре витесаних блоків вапняку та алебастру, дахи покрито черепицею, куполи — свинцевими листами. Багатство інтер’єру храму вражало уяву людини княжої доби. Під час археологічних досліджень Я. Пастернак виявив у західному притворі саркофаг з останками Ярослава Осмомисла та поховання молодої княжни.
Успенська церква була побудована неподалік старого Успенського собору в 1584 році, її фундамент та стіни складені з кам’яних блоків храму XII ст. Сам факт побудови нової кафедральної церкви недалеко від старої з її каменю став для сучасників актом відбудови Успенського собору.
Спочатку це був чотиристовпний трьохапсидний храм з однією центральною банею та бабинцем із заходу. Над західним порталом — тимпан з рельєфом, що зображує Успіння Богородиці, датований ХVІ–ХVІІ ст. У XVII ст. церква була обнесена цегляними оборонними мурами з чотирма вежами. Після того як храм був дощенту зруйнований турецькими військами в 1676 році, його в 1702-му відбудував єпископ Йосип Шумлянський. При кафедральній церкві був монастир отців василіян, скасований австрійським урядом у 1783 році. 3 того часу Успенська церква зазнавала ворожих нападів та руйнувань, тому й збереглася до нашого часу у значно зміненому вигляді.
Ще з XII ст. на Крилоській горі стояли палати галицьких єпископів, а згодом і митрополитів, від яких не залишилося жодного сліду. До XVII ст. належать фундаменти єпископських палат, віднайдені в урочищі «Старі палаци» дослідником Галича В. Ауліхом. У середині XVIII ст. дерев’яну резиденцію тут спорудив єпископ Лев Шептицький. На початку XIX ст. зведений невеличкий палац, на побудову якого використали камінь з розібраної монастирської церкви пророка Іллі XII ст. Будинок згодом дістав назву «митрополичі палати». Під час Другої світової війни сестри-служебниці провадили «захоронку» для дітей с. Крилоса. Тепер тут — історичний музей Національного заповідника «Давній Галич».

Чудотворний образ Богородиці
Крилоська гора здавна освячена Божою благодаттю. Як зазначає Я. Пастернак, галицькі князі, за переказом, отримали Чудотворний образ Богородиці з Царгороду. Пізніше, в XIII ст., він був перенесений до монастиря отців василіян у Львові. У сучасній Успенській церкві запрестольна ікона Пречистої Діви Марії славиться в народі як чудотворна. З її чудесною появою в церкві пов’язано численні перекази. Церковний інвентар крилоської парафіяльної церкви, підписаний митрополитом Андреєм Шептицьким 1906 року, засвідчує наявність у храмі Чудотворної ікони Пречистої Діви Марії. У 1915 році Успенська церква зазнала значних руйнувань від гарматного обстрілу. Згорів дах, іконостас та ввесь церковний інвентар, а чудотворна ікона залишилася неушкодженою. Вона пережила лихоліття Другої світової війни та радянського часу, повернувшись після відкриття церкви на освячене місце у вівтарі.
Бажання відродити давню славу і велич древнього Галича — столиці Галицько-Волинського князівства та осідку Київських митрополитів, які прийшли сюди, тікаючи від переслідування,— і було основною причиною візиту до цієї місцевості глави УГКЦ та єпископів Володимира (Війтишина), єпарха Івано-Франківського, Михайла (Колтуна) — єпарха Сокальського, Миколи (Сімкайла) — єпарха Коломийсько-Чернівецького та Софрона (Мудрого),— єпископа-емерита Івано-Франківської єпархії.
Важливим моментом відновлення історичної пам’яті стало коронування чудотворного образу Пречистої Діви Марії. Свого часу ця ікона вже була коронована, але під час її переховування корона була втрачена. Отож перед літургією блаженніший Любомир освятив відновлену корону, а також дві копії чудотворної ікони. Одну з ікон владика Володимир (Війтишин) від імені духовенства і вірних Івано-Франківської єпархії подарував блаженнішому Любомирові для Києва, а інша, за словами владики, вирушить деканатами та парафіями єпархії.

Останки князя Ярослава Осмомисла перепоховають у Галичі
Після літургії та святкової трапези відбулася зустріч блаженнішого Любомира, владик Володимира і Софрона з представниками обласної і місцевої влади та наукових кіл. Під час розмови її учасники подавали свої пропозиції щодо розвитку об’єктів матеріальної і духовної культури давнього Галича та популяризації історичних знань. У своєму виступі голова Івано-Франківської облдержадміністрації Роман Ткач виокремив три основних етапи в розбудові Крилоської гори (саме тут стояв давній Галич): повернення колишніх митрополичих палат у церковну власність, відбудова Успенського собору та перенесення тлінних останків князя Ярослава Осьмомисла з крипти собору Святого Юра у Львові до крипти в Крилосі, де вони колись перебували. А ще вирішили виготовляти технічну документацію для збереження старих фундаментів Успенського собору та його відбудови, а також вивчити можливість у 2007 році урочисто, на державному рівні організувати перенесення тлінних останків князя Осмомисла.

Іван ДМИТРІВ, Галич
також у паперовій версії читайте:

назад »»»