ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
ЧИ Є МОРАЛЬНИМ БІНОМ НЬЮТОНА?
Говорити про духовність як про самостворення особи неможливо без категорій «морально — аморально». Тим більше у наш час, коли на кожну особу вироблено стільки вибухових речовин, що з планетою можна розправитися кілька разів.... Наш співрозмовник — доктор філософських наук, професор, лауреат Шевченківської премії Сергій Кримський.

«Комфортне пекло»
— Видатний учений Гайзенберг якось сказав: «Науковий прогрес — це спосіб зробити пекло більш комфортним для життя». Тому що наука вирішує ті проблеми, які вона ж і стимулює. Як же вона впливає на внутрішній світ людини? У науці є етика, мораль, принципи поводження з колегами та з результатами своєї творчості. Приміром, один із основних принципів науки, її моралі (чим наука відрізняється від паранауки) полягає в тому, що вчений має зробити все для спростування самого себе. Тільки здатний до жорсткої самокритики, він може вважатися вченим. Коли все, що написав, без страху піддає жорстоким зубам фактів. Лженаука, паранаука критики не терпить.
Уотсон і Крик, котрі відкрили структуру ДНК, з якої почалася сучасна генетика, отримали Нобелівську премію. Уотсон виступив із доповіддю, яку закінчив так: «Тепер я хотів би знати, як вона виглядає насправді». Здатність до сумніву — важливий критерій духовності вченого. Окрім критеріїв «істина — неправда», у науці діють ще критерії «морально — аморально», «технологічно — нетехнологічно», «ефективно — неефективно», «гарно — потворно»...
Відомо, що німецькі лікарі у фашистських таборах смерті експериментували над людьми. Вони отримали унікальні результати. Проте вчені їх практично не використовують. Вони продовжують робити дослідження моральними методами, заперечуючи те, що отримано аморально.
Наука сприяє виробленню у людей раціоналістичного погляду на світ. Епоха ж сталінізму була епохою догматики, нераціонального. За Сталіна існував «науково-кримінальний світ», у якому боролися за виживання, конкурували. Людям вбивали в голови різні соціальні міфи. Це вдавалося, тому що відповідало деяким історичним традиціям Росії. М. Горький у «Житті Клима Самгіна» вустами одного з героїв говорить: «Ми, росіяни, не стільки мислимо, скільки мріємо, — за всієї сили звірства своєї натури».
Цим міфам, хибним поглядам протидіє раціоналізм, тверезий погляд на речі. Кант казав: «Майте мужність прямувати за своїм розумом». Людина не схильна це робити, оскільки у житті чимало екзистенційних тяжких результатів, де ми віддаємо перевагу лукавству із собою. Людина схильна живитися ілюзіями. Як у Пушкіна: «Ах, обмануть меня нетрудно, я сам обманываться рад».
У науці є своя етика. У ній є таке поняття як «невидимий коледж» — внутрішня точка зору, вироблена у колі вчених. Вона важливіша від академічних звань, будь-яких осіб. Я знав у Москві аспірантів, перед якими схилялися академіки, тому що це були розумні люди. Норми наукового співтовариства ґрунтуються все ж таки на моралі. Вінер у своїй автобіографічній книзі «Я — кібернетик» описує такий епізод. Він довів важливу теорему і пішов отримати схвалення у лідера американської математики Гекобса. Той подивився на доказ і сказав: «Це чудово, але я прошу вас ніде цього не друкувати. Я знаю, що два молоді математики нещодавно теж довели цю теорему. Для них це вхід у науку. А у вас усе є. Я знаю, що ви довели цю теорему — і цього досить». Вінер не втримався і опублікував теорему. Відтоді жодний американський учений не подавав йому руки.

У межах розумного
Для справжньої науки характерна толерантність, інтелігентність у ставленні між людьми, а також стосовно альтернатив — релігії, забобонів. Один із класиків сучасної науки Нільс Бор повісив перед входом до лабораторії підкову. Йому говорили: «Ви що, у неї вірите? Це ж забобон.» А він відповідав: «Вона допомагає навіть тим, хто не вірить». Або, скажімо, справжні вчені були проти церкви як «партійної організації». Свого часу видатний математик Блез Паскаль вигадав «Аргумент парі»: «Якщо Бога немає, а ви у нього вірите, ви нічого не втрачаєте. Але якщо Бог є і ви у нього не вірите, ви втрачаєте все». Тому вірити в Бога «вигідно». У науці був прийнятий м’який підхід до релігії: «Я цього не знаю, у мене немає доказів».
Упродовж 40–50 років президентом радянської Академії наук був Сергій Вавилов, великий учений, який чимало писав на гуманітарні теми, організував Інститут історії та природознавства, часто віддавав свої дослідження молодим. А Петро Капица, своєрідний вчений завжди насміхався над Вавиловим, чомусь вважаючи, що той — слабкий як науковець. Коли у 40-х роках обговорювалося створення Інституту фізичних проблем і виникло запитання, кого призначити директором, Вавилов виступив за Капицу. Йому закидали: «Як же так, це ж ваш ворог, він так некоректно поводить себе щодо вас». Вавилов відповів: «Це — моя інтелігентська помста». Це — позиція вченого.
Раціоналізм, який сповідує наука, ґрунтується на принципі: «Все раціональне, розумне має свою міру і свої межі». Ще є, за моїм визначенням, «принцип свині»: усе корисне має бути примножене. Та якщо примножити кількість автомашин, місто задихнеться. Наприклад, не можна відразу з’їсти банку меду, хоча він і корисний. Усе має свої межі. Їх не визнають лише дилетанти. Я навіть кажу: «Усе розумне має межі, безмежна тільки тупість».
Наука — жорстка річ. У науці є певний диявольський бік — можливість заглядати за межі дозволеного. Данте відіслав Одіссея до пекла: він перейшов межі дозволеного, помандрувавши до Атлантиди, до зони невідомого.
Або академік Сахаров. Це людина, яка зазирнула у безодню ядерної катастрофи. Його якось викликав Хрущов і запропонував розробити водневу бомбу у 50 мегатонн (раніше найбільше було десять мегатонн). Сахаров спробував заперечити: «Але ж ми не знаємо, які фізичні процеси можуть виникнути за такої потужності, може, атомна пожежа...» Хрущов сказав: «Я вас запевняю, що ми це зробимо тільки для того, щоб залякати Америку. Ця бомба ніколи не буде випробувана». І вчений зайнявся цією роботою. Та невдовзі випадково довідався, що Хрущов має намір випробовувати бомбу. Сахаров прилетів до Алма-Ати, де на той час знаходився Хрущов, і кинувся до нього: «Ви ж обіцяли, що не робитимете цього!» Хрущов відповів: «Ви хороший вчений, але поганий політик». І бомба була випробувана. Були людські втрати через променеву хворобу, можливо, значніші, аніж після Чорнобиля. А Сахаров усе життя почувався винним. Після цього у нього з’явився певний «сакралітичний комплекс», тобто бажання постраждати. Він хотів спокутувати свою вину. Нині його намагаються більше представити як політика. Та Сахаров провокував уряд, хотів, аби його посадили. Метою його політичної кар’єри було постраждати за свої дії, понести відповідальність.
Аналогічно і з Ейнштейном. Він був пацифістом. Але й прабатьком атомної бомби теж. У нього був найбільший авторитет у науці, і його попросили звернутися до Рузвельта за дозволом на створення атомної бомби. Потім Ейнштейн хотів відмовитися від науки і говорив, що «мріяв бути наглядачем на маяку».
Річ у тім, що людина своєю діяльністю завжди «вириває» зі світового цілого якийсь шматок, частину реальності, яку звикла використовувати. Вторгнення до частини цілого спричиняє «зворотні сили», які звалюються потім на людину. У середньовіччі вони називалися «зв’язком з дияволом» — порушенням рівноваги загалом. Таким чином Ейнштейн цими силами з пацифіста став ініціатором створення найстрашнішої апокаліптичної зброї.
Пізніше Ейнштейн і Бертран Рассел (видатний математик і логік) створили Пагуошський рух, в основі якого була ідея першості світових проблем над національними, ідея компромісу. До речі, Горбачовські розмови про «нове мислення» — звідти.

Навіщо вченому хобі?
Займатися наукою — означає обмежувати себе від багатьох інших галузей життя, емоцій, практичних речей. Людина стає однобічною. Тому великі вчені мають. Найчастіше — це поезія або музика. Видатні німецькі вчені були музикантами. Макс Планк — знаний піаніст, як і Гайзенберг. У будь-якому професорському домі була музична кімната, де були інструменти, де гості з господарями грали квартети. Це був спосіб виходу за межі своєї «вузької» науки. До того ж, потужність інтелекту залежить від множини асоціацій, які у ньому закладено. Тому математики часто мислять музичними, ба навіть еротичними образами, аби збільшити ареал своїх асоціацій. Шпитальний, який винайшов ручний кулемет, де у диску були спіраллю згорнуті кулі, дійшов відкриття, побачивши спіральну туманність. Так астрономія дала йому потрібну асоціацію. Видатний сучасний математик Вейль запевняє нас: «Математика — це не розрахунки. Я не рахую. Я прогулююсь парком топологічних формул і обираю найгарніші з них».
Саме знання є трагічним. Як Біблія каже: «Примножуючи знання — примножуєш печалі». Тому що спробуйте уявити океан незвіданого! Трагічною була доля одного вченого, який працював із Бором, Гайзенбергом й Ейнштейном. Він мав чудові результати досліджень, та повсякденного спілкування з геніями не витримав — покінчив самогубством. Зазвичай, великі вчені, генії не створювали шкіл, не тиснули на молодих своєю особистістю. Тільки у Бора була школа. Коли він 1976 року був у Москві, його запитали, як йому вдалося створити школу. Він відповів: «Ми приймали на роботу тільки людей з почуттям гумору». Гумор зрівнює всіх — і аспірантів, і академіків. У найкращих наукових установах так і є: все пронизане атмосферою іронії, іронія — проти академічного закостеніння. Це стимулює творчість. До того ж, наука розвиває аналітичність.
Гайзенберг описує ситуацію, що коли 1933-го фашисти прийшли до влади у Німеччині, він напросився на прийом до президента Прусської академії наук Макса Планка і спитав, що йому робити, від’їжджати з Німеччини чи залишитися. Планк відповів: «Якщо ви поїдете з Німеччини, ви втратите зв’язок із німецькою інтелігенцією. Якщо ж ви залишитесь, будете змушені іти на тяжкі компроміси. У будь-якому разі ви програєте». Гайзенберг залишився на батьківщині. Нині вважається, що він загальмував створення атомної бомби.
Я завжди проти від’їжджання вчених з України — державі потрібен інтелект.

Конфлікт: Тарковський — Лем
Наука може бути аморальною. Культура не задається списком. Культура — динамічне явище. Вона завжди оточена хмарою паракультури, антикультури. Завжди між ними є взаємодія. На початку ХХ ст. виник джаз. Томас Манн написав статтю, що джаз — це помста Чорної Африки — Європі, альтернатива європейській культурі. Горький написав есе «Світ Жовтого Диявола». Та ситуація почала змінюватися років через двадцять, поступово. До джазу навернулися Глазунов і Рахманінов. У результаті такого «освоєння» джаз увійшов таки до культури. Наразі лунає полемічне питання: «Чи входить рок до культури»? Завжди не ми, а історія вирішує, що увійде, а що не увійде до культури. Слово «тусовка» ще тридцять років тому було жаргонним, тепер це нібито нормальне літературне слово...
Коли наука є інструментом створення засобів масового знищення, вона «випадає» з культури, вона — проти людини. Культура — завжди активізація людського фактора.
Коли Енріко Фермі, творця ядерного реактора, запитали, чому він займається ним, адже шкідливо для людей, він відповів: «Це — цікава фізика». Наука може «випадати» з культури, бути антилюдською, як ті ж досліди нацистських лікарів над людьми. Завдання науки — стояти на позиції служіння людям, а не на позиції цинізму знання». Під забороною деякі генетичні дослідження, адже можна призвести на світ, наприклад, «людинощура», створити будь-яку химеру, ми можемо зашкодити ходу еволюції. Якщо наука вторгатиметься до людської природи, вона «випадатиме» з моралі, духовності.
А духовність, до речі, може обійтися і без науки. Духовність пов’язана із самосвідомістю людини. Ще до будь-якої науки у суспільстві були табу: єдиного сина не брали на військову службу, дружин шукали в іншому клані, аби убезпечитися від інцесту...
...Свого часу виник конфлікт між фільмом Андрія Тарковського «Соляріс» і автором книги, письменником-фантастом Станіславом Лемом. Останній рішуче виступив проти стрічки, заявивши, що тут порушено всю ідеологію його твору. З погляду Лема, космос — ворожа сила. А режисер уводив гуманні інтереси до космосу. У красі є милість людині, адже все інше спрямоване проти неї.
Наука дає привід для духовності. Головне, щоб вона не суперечила гуманістичним цінностям людства.

Розмовляла Ірина КИРИЧЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ГУРТОЖИТОК НА МІСЯЦІ
• ОЗОНОВИЙ ШАР ВІДНОВЛЮЄТЬСЯ

назад »»»