ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КРИМІНАЛ
ПРАЦЯ І ЗАРПЛАТА
Поки автомобіль, куплений за кордоном, дістанеться України, він підвищиться у ціні принаймні вдвічі. Це відомо кожному власникові іномарки. Причина — високі податки на ввезення промислових товарів і митні платежі. Саме тому, приміром, не шикарного класу машину «Фольксваген-Пассат» віком близько чотирьох років купують у Німеччині за 9–10 тисяч доларів США, а у нас продають за 16–18. Проте знаємо й інше — це саме авто можна придбати на київському автобазарі значно дешевше, скажімо, за 13–14 тисяч. Це означає, що спритники вигадують найрізноманітніші схеми, аби обійти закон — від кримінальних до легальних. Одна з останніх називається «молдовська схема».

За Дністром розмитнити іномарку дешевше
Річ у тім, що у невеликої й бідної Молдови не існує своєї автомобільної промисловості, а тому не має потреби ставити високі протекціоністські бар'єри на митниці. Через те розмитнення автомобіля з Німеччини там коштує відносно недорого — 500–700 гривень. Використовуючи це, бізнесмени розвантажують машини з кораблів, що прибувають в Одеський порт, переганяють їх у Молдову, оформлюють на підставну особу, котра виписує доручення на одесита — справжнього покупця авто, і той далі їздить на ній.
Усе нібито просто, якби не одна прикрість, — цей одесит їздитиме на ній до першої зустрічі з інспектором ДАІ. Адже автомобіль зареєстрований у Молдові, тож мусить їздити з місцевими номерами. Згідно з українським законодавством на закордонній машині в Україні може їздити лише іноземець, котрий не має права ні продавати, ні передавати її комусь у користування за довіреністю. Хочеш продати — заплати податково-митні збори, зареєструй у нашому МРЕО, отримай українські номери на машину, тоді продавай її кому хочеш. Єдина обставина, за якої громадянин України може законно сісти за кермо іноземної машини — якщо поруч із ним попереду сидітиме її власник— іноземець.
Проте закон є закон, а подейкують, ніби таким чином на молдовських машинах їздить пів-Одеси. Одні відкуповуються від автоінспекторів, інші намагаються їздити так, щоб не порушувати правила дорожнього руху і не привертати до себе уваги.
Та, погодьтесь, не може не привертати до себе уваги машина з іноземними номерами. Якщо нею не зацікавиться міліція, то за неї це може зробити громадськість. Саме прискіпливі журналісти свого часу «засікли» сина Президента України Андрія на тому, що він систематично їздить на автомобілі БМВ з чеськими номерами. При цьому поруч із ним був не чех, котрий міг бути власником машини, а юна леді українського громадянства.
У таких випадках працівники Державтоінспекції мають скласти на водія протокол про адміністративне порушення, який треба надіслати до суду, а машину вилучити і поставити на штрафмайданчик.
Отже, теоретично можна і не спійматися, і відкупитися, та коли нічого не «вигорить», наслідки можуть бути сумними. Штрафи за порушення правил дорожнього руху в Україні — копійчані, але за кожен день послуг штрафмайданчика протягом короткого часу набіжить кругленька сума.

Законні шляхи обійти... закон
Для тих, хто не бажає ризикувати, є два законних способи обійти закон і уникнути розмитнення.
Перший пов'язаний з тим, що будь-який іноземець може залишити у спадщину громадянинові України один автомобіль, котрий звільняється від розмитнення. На практиці це означає, що слід знайти у Молдові бабусю, котра на ладан дихає, зареєструвати на неї дорогу машину, скласти заповіт на себе і спокійнісінько чекати, поки старенька переставиться. Мінус цього способу — може статись так, що чекати доведеться надто довго. Якщо, звичайно, не «хімічити» з довідкою про смерть, бо трапляються й такі спритники. Кілька років тому один іноземець, щоб отримати солідну страховку летального випадку, не лише купив в Україні свідоцтво про смерть своєї молодої й живої дружини, а й... облаштував її бутафорську могилу на одеському цвинтарі.
Тим, кому не до вподоби «чорний гумор», пропонується інший спосіб. Відповідно до того ж закону, якщо іноземець приїздить в Україну на постійне місце проживання, він має право взяти із собою один автомобіль, який також звільняють від розмитнення. Якщо ж до нас переселяється ціла сім'я, привезти з собою по одній машині має право кожен дорослий з її складу. Щоправда, це правило діє за умови, якщо цей іноземець до переїзду в Україну володів машиною не менше року. Лише через рік після переїзду він може її продати.
Як це використовується на практиці? Машину, привезену морем в Одесу, переганяють у Кишинів, там реєструють на якогось молдованина і віддають справжньому покупцеві. Через рік молдованин робить вигляд, ніби він переїжджає на постійне мешкання до України, не втрачаючи свого громадянства. Насправді він може нікуди не переїжджати, а жити у своїй Молдові. Еміграція відбувається лише на папері, але й паперова морока у паспортно-візовій службі МВС коштує недешево. У нашому випадку — не менш як 500 доларів США. Якщо економити на розмитненні автомобіля вартістю 3–4 тисячі доларів, то цього робити не варто, а якщо тисяч 10–15, тоді є сенс поморочитися. Ще через рік після уявного переселення молдованин на законних підставах продає нібито свій автомобіль його фактичному українському власникові, а сам займається паперовим оформленням своєї «рееміграції».
Увесь цей час (два роки) справжній господар машини може тримати її у гаражі й лише милуватися нею. Це, звичайно, не кожному до вподоби, а тому за «молдовською схемою» купують іномарки переважно у прикордонних із нею районах, де люди мають у цій республіці родичів чи друзів. Робити з цього бізнес на перший погляд незручно: який покупець погодиться купувати машину, сідати за кермо якої можна лише через два роки? Але можна зробити для цього своєрідний термінал-накопичувач, тобто купити спочатку одну машину, потім другу, третю, п'яту, десяту, а коли купувати одинадцяту, надійде час продавати першу. Капіталовкладення почнуть давати перший прибуток і конвеєр поступово запрацює.
На словах це виглядає буцімто просто, але якщо поглянути глибше, виявиться: окрім грошей, потрібне місце для тривалого зберігання машин, надійна охорона для нього, зв'язки у паспортно-візових службах обох країн, і, врешті-решт, знайомства серед молдован, щоб вербувати охочих брати участь у цих оборудках.
Ми розповідаємо про них докладно не для того, аби рекламувати, а щоб на конкретному прикладі, котрий був предметом кримінільної справи, розглянутої нещодавно Святошинським районним судом Києва, показати, яка то може бути непроста й небезпечна справа. А також хочемо звернути увагу творців нормативної бази на «проріхи» в ній.

Як бізнесмен сам себе обдурив
Підприємець Іван Микитенко (умовно назвемо його так) торгував автомобілями саме за «молдовською схемою». Маючи гроші з кредиту та дачу під Києвом, облаштував на ній великий гараж, де протягом двох років зберігав нерозмитнені «фольксвагени», оформлені на підставних осіб. Він їх шукав найдешевшим, на його погляд, способом. Знаходив у глухому молдовському селі дівчину, аби лишень їй виповнилося 18 років, і робив її номінальною власницею дорогої іномарки.
Ту машину селянка бачила лише тричі: коли реєструвала її під час купівлі у себе в Молдові, коли через рік, «переїжджаючи» в Україну, розписувалася за її постановку на облік у місцевому МРЕО, і ще через рік, коли немовби продаючи автомобіль, розписувалася за її зняття з обліку. За виконання кожної з цих процедур дівчина отримувала по 100 доларів — величезні для молдовської глибинки гроші. Певна річ, податкові, митні й паспортні витрати брав на себе Микитенко.
Чому ж він волів мати справу з наївними дівчатами, а не з метикованими чоловіками? Боявся, що останні його надурять. Розумний молдованин може сказати: «Моя машина, і нікому її не віддам!» Що тоді робити Микитенкові? В міліцію скаржитися чи в поліцію? Але ж за документами юридичним власником іномарки є молдованин. І закон, а тим більше місцевий, захищатиме свого громадянина, яким би пройдисвітом той де-факто не був.
Через це Микитенко залучав до своїх схем жінок — у них, мовляв, не вистачить тями на махінації з машинами. Думка слушна, але бізнесмен не врахував одного: молоді молдованки можуть стати слухняними маріонетками не лише в його руках, й у руках недругів.
Аби зрозуміти механізм афери, жертвою якої він став, слід пояснити, як взагалі Микитенко вийшов на такий собі «Молдовський клондайк». Вивела його на терени Бессарабії київська повія молдовського походження на ім'я Лаура. Спочатку чорнява красуня вийшла заміж у Одесі. Там вона не дуже дотримувалася подружньої вірності й через рік, покинувши чоловіка, поїхала до Києва на шикарному «мерседесі» разом із бізнесменом. Та через півроку вона йому набридла і він вигнав її.
Проте Лаура не розгубилася і, почавши «кар'єру» вуличної путани, заробляла собі й на хати куток, і на хліба шматок. Мало того, вона ще робила протекцію своїм юним землячкам із глухих сіл рідного повіту, й, виставляючи їх на проспект Перемоги чи Окружну дорогу, надавала спочатку притулок. Познайомившись на «лінії» з Іваном Микитенком, дівчина стала його постійною клієнткою, а невдовзі й діловим партнером. Саме вона знаходила бізнесменові дівчат із Молдови, котрих разом робили підставними власниками машин. Поки їхня справа не приносила жодного доходу, Лаура покірливо горнулася до Микитенка, жила з його подачок. Та коли пішли перші прибутки, а потім усе більші й більші, вона вирішила, що той її обділяє, бо вона заслуговує на більшу частину автомобільного пирога.
Отже, серед своїх секс-клієнтів Лаура знайшла ще одного бізнесмена, котрий погодився викрасти і продати молдовські машини. Тепер це було відносно просто — не треба було ні морочитися з розмитненням, ні очікувати два роки для їх законного продажу. Той чоловік знайшов покупців, а жінка потай привезла з Молдови чотирьох дівчат, які були формальними власницями машин, і поселила їх на конспіративній квартирі.
Тепер лишалося тільки заволодіти «фольксвагенами», а це питання аферистка владнала так: звабила молодого охоронця гаража, пообіцявши йому золоті гори і віллу на Чорному морі. Темної ночі хлопець зачинив у туалеті свого напарника із чергування, відчинив гараж і разом з іншими водіями «вигнав» з нього чотири іномарки. Зловмисники могли не боятися інспекторів ДАІ, що зупинили б їх на дорозі, адже поруч із ними сиділи дівчата-молдованки, на яких були записані машини.
Тож поки Микитенко розбирався що до чого і шукав Лауру, вона зі своїм спільником устигла укласти законні договори купівлі-продажу і накивати п'ятами разом з грішми. Бізнесмен зрозумів, що його обдурила людина, котра була найближчим діловим партнером. Проте міліція нічим у цій ситуації допомогти йому не могла: все було законно. Микитенко з товаришами кинувся було в Молдову, аби через дівчат вийти на слід Лаури, але там його зустріли кремезні хлопці з місцевого злочинного угруповання.
Єдиною людиною, яку внаслідок цієї оборудки покарали за законом, був молодий охоронець. Отримавши завдаток, він заховався у селі в батьків і чекав, коли Лаура віддасть йому решту грошей і подарує омріяну віллу. Окрім іномарок, хлопець поцупив із кімнати охоронців телевізор й відеомагнітофон, що належали Микитенкові на правах особистої власності. Це й дало підстави працівникам міліції розшукувати його як крадія, а потім притягти до кримінальної відповідальності. За вироком суду він отримав чотири роки позбавлення волі.

Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:

• БАНДА ШИРОКОГО ПРОФІЛЮ

назад »»»