ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА «НА ВЛАСНІ ОЧІ»
ПЕРИФЕРІЯ ЯК ЦЕНТР ЄВРОПИ
Моє знайомство з Мукачевим розпочалося з потяга, котрий у післяполудневу пору зі столиці прямував до краю карпатських гір. З говірки сусідів по купе було неважко здогадатися, що вони закарпатці — їхня мова була приправлена мадярськими словами. Слухаючи їх, я мимоволі замилувалася. Мова віддавала горами, пахла ялинкою і бринзою з овечого молока. Тільки на Закарпатті, щоб висловити своє позитивне ставлення до чогось, кажуть «полюбилося», а не сподобалося. Ніби зізнаються в любові до всього, що стосується життя.
Закарпаття має спільні кордони з чотирма європейськими країнами — Угорщиною, Словаччиною, Румунією та Польщею.

У цьому краї живуть представники понад 30 етносів: румуни, угорці, роми, словаки, чехи, українці та інші. Дехто в пошуках кращої долі їде на батьківщину предків, дехто, адаптувавшись, залишається в Україні, бо «там» усе треба починати з нуля. Для етнічних угорців місцева влада відкрила дві загальноосвітні школи (в Ужгороді та Мукачевому), викладання там ведеться угорською мовою. Специфіка регіону спонукає місцевих чиновників розмовляти мовою етнічних меншин. Приміром, у структурах пенсійного фонду спеціалісти відповідають так, як до них звертаються відвідувачі.
За своїм географічним положенням регіон вважається центром Європи. Саме на Закарпатті в Рахівському районі встановлено символічний монументальний знак, на якому латинською написано: «Постійне, точне, вічне місце. Дуже точно, зі спеціальним апаратом, який виготовлено в Австро-Угорщині, зі шкалою меридіанів і паралелей, встановлено центр Європи. 1887 рік».
Як і мова, смачна на Закарпатті кава. Як на мене, навіть краща, ніж у Львові, нехай вибачать мені прикарпатці. У барі, кафе чи ресторані зазвичай готують заварену каву, що подається у маленьких чашечках чи горнятках. Розчинна кава лише в «бужнях» (на місцевому діалекті це слово означає дешеву забігайлівку). В одному домі господиня пригощала мене кавою з ванільним цукром. З її слів, такий напій допомагає позбутися стресу чи депресії. Спробувала — дуже сподобалася. І настрій справді став кращим. Та, на мій погляд, причина не в каві, а в люб’язності господині. Таку люб’язність досі помічала в західних європейців, які приїздять в Україну.
Після велетня Києва, Мукачеве здається маленькими містечком. І — вражає чистотою вулиць. Тут достатньо є контейнерів для сміття, причому більшість з них невеликі за розміром і не брудні ззовні,— щоб хотілося викинути сміття саме в них, а не на бруківку. Як сказав мій знайомий, що був за гіда, засмічувати місто — то все одно, що смітити у своєму помешканні. «Можливо, через швидкий ритм Києва ти, заклопотана своїми проблемами, кинеш непотрібний папірець і підеш собі далі. Але тут все навпаки»,— пояснив він.
Архітектура Мукачевого збереглася з минулих століть. Більшість будівель споруджено в готичному, бароковому, візантійському стилі, пофарбовано в пастельні тони. Приміром, міська ратуша має зеленувато-бірюзовий колір, кілька крамничок навпроти — світло-зелений і теракотовий. У центрі міста будівель сірого кольору майже немає, як і «будинків-коробок». Як пояснив мій гід, «коробки» є, на околицях, але вони не псують зовнішнього вигляду міста, позаяк гармонійно вписуються у гірський ландшафт.
Закарпаття — слаборозвинутий в економічному плані регіон. У селі немає роботи й нормального культурного відпочинку. Саме тому практично половина тутешніх селян намагаються виїхати до великих міст чи податися за кордон: у Німеччину, Чехію, Словаччину, Угорщину, Росію. А молодь, приїхавши до великого міста на навчання, хоче всіма можливими й неможливими способами зачепитися там. Ті ж, хто залишається вдома, вирощують виноград, яблука, полуниці. Орних земель на Закарпатті дуже мало: 80% — це гори й ліси, тому кожний клаптик тут старанно обробляють. І добре, що уряд розробив спеціальну програму, відповідно до якої держава виділяє матеріальну допомогу на розвиток садівництва і ягідництва.
Я покидала Мукачеве. Весела провідниця перевірила мій квиток, навіть не глянувши на документи,— не від недбалості, а від довіри. Мовляв, яка з тебе шахрайка? Закарпатська гостинність виявилась й тут. Коли потяг рушив, я відчула в серці щем і мені захотілося ще раз приїхати сюди.

Ольга ЖИЛА
також у паперовій версії читайте:

• ВИПУСКНИКІВ РОБЛЯТЬ «ПРОЗОРИМИ»
• КНИГОМАНІЯ, або ПОВЕРНЕННЯ В ДИТИНСТВО

назад »»»