ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ТЕХНІКА
РАКЕТНИЙ КОНВЕЄР: ЗРОБЛЕНО В УКРАЇНІ
Супутник для Японії
Відбувся 20-й пуск з «Морського старту», здійснений за допомогою ракети-носія «Зеніт-3SL» в Тихому океані (в рамках міжнародного проекту «Сі Лонч»). На навколоземну орбіту успішно виведено космічний апарат «JCSat-9» телекомунікаційного призначення, який на замовлення японської корпорації «JCAT» створила компанія «Locheed Martin commercial space systems» (розташована в американському місті Ньютаун, що в штаті Пенсільванія).

Цю систему призначено для безпосереднього телевізійного мовлення на Японію та деякі інші країни азійського регіону, а також для надання послуг супутникового зв’язку (стаціонарного і мобільного).
Підготовку ракетно-космічної техніки до старту та пуск виконувала міжнародна команда фахівців з різних країн (в тому числі й України). Нагадаємо, що загальну координацію проекту та відносин із замовниками пусків з «Морського старту» покладено на американську компанію «Боїнг». Перші та другі ступені ракет-носіїв сімейства «Зенітів» виготовляють у виробничому об’єднанні «Південний машинобудівний завод» у Дніпропетровську за конструкторською розробкою державного КБ «Південне», а третя ступінь ракети — розгінний блок «ДМ-SL» спроектовано й змонтовано в Росії — у ракетно-космічній корпорації «Енергія», що в підмосковному Корольові.
Ракети доставляють у порт Жовтневий українського міста Миколаєва, звідки морями й океанами транспортують у Лонг-Біч — базовий порт міжнародної компанії «Сі Лонч» (у штаті Каліфорнія на тихоокеанському узбережжі США). Звідти флотилія — командно-складальне судно «Сі лонч коммандер» і самохідна платформа «Одіссей», споруджена норвезькою компанією «Кварнер» як плавучий космодром,— вирушила в багатотисячомильну подорож Тихим океаном — у його екваторіальну зону (поблизу острова Різдва). Там і відбувся ракетний пуск, що дало змогу досягти поставлених завдань.
Нинішнього року планується звідти ж запустити на комерційних засадах ще чотири ракети-носії «Зеніт-3SL» з космічними апаратами різного призначення.

Бразильський вектор
Відповідно до українсько-бразильської угоди про співпрацю в космічній сфері (ця тема висвітлювалася на сторінках «ДУ») має розпочати діяльність спільне підприємство «Алкантара циклон спейс». Воно здійснюватиме запуски супутників з космодрому Алкантара в Бразилії (на узбережжі Атлантичного океану неподалік екватора) за допомогою перспективних космічних носіїв «Циклон-4» (така ракета нині створюється в Україні в ДКБ «Південне»).
Угода про космічне співробітництво вже ратифікована парламентами обох країн. Проте СП «Алкантара циклон спейс», незважаючи на неодноразові двосторонні переговори, що час від часу відбуваються то в Україні, то в Бразилії, усе ще не розпочало практичної роботи.
— У чому причина? — запитав я генерального директора Національного космічного агентства України Юрія Алексєєва.
— СП «Алкантара циклон спейс»,— розповів Юрій Сергійович,— це не звичайне спільне підприємство, утворене якимись компаніями, а радше міждержавна корпорація, подібних до якої на території Бразилії досі ще не було. Тому-то бразильська сторона зажадала, щоб і статут цього СП також було ратифіковано парламентом їхньої країни. На це потрібен час. Сподіваємося, що приблизно за місяць статут згаданого спільного підприємства у Бразилії буде затверджений.
А для створення наземного стартового комплексу в бразильському пусковому центрі Алкантара, звідки мають запускати наші ракети-носії «Циклон-4», українська сторона планує залучити російських партнерів — москвичів з Конструкторського бюро транспортного машинобудування (КБТМ). З огляду на це, нині готується українсько-російська угода, у якій були б урегульовані всі нюанси дотримання режиму нерозповсюдження ракетних технологій — зокрема в «третіх» країнах. Адже хоча між Україною та Росією подібна двостороння міжурядова угода укладена, проте у зв’язку з проектом «Алкантара циклон спейс», про який нині йдеться (майбутні пуски українських ракет у Бразилії), виникає ота «третя сторона», що й потребує відповідного нормативно-правового оформлення.

Павлоград і навколо нього
Уже не перший рік є актуальною проблема, пов’язана із зберіганням в Україні — в місті Павлограді, що на Дніпропетровщині, п’яти тисяч тонн твердого ракетного палива (ТРП), яке — в споряджених корпусах двигунів — залишилося після того, як згідно з міжнародними угодами у нашій країні були ліквідовані твердопаливні ракети РC-22 (або, за західною класифікацією, SS-24 під умовною назвою «Скальпель»).
Нагадаємо, що свого часу Сполучені Штати Америки, аби стимулювати Україну до якомога швидшої ліквідації ракет SS-24, розпочали фінансування здійснюваних у нас робіт, спрямованих на утилізацію твердого ракетного палива. Зокрема, на Павлоградському хімічному заводі була споруджена дослідна (пілотна) установка, за допомогою якої — за кошти США — мала відпрацьовуватися технологія гідравлічного розмиву ТРП та подальшого видалення цього палива із корпусів ракетних двигунів і перетворення його на вибухівку промислового призначення.
Проте згодом в американців, мабуть, знизилася зацікавленість до проблеми утилізації ТРП в Україні, оскільки всі наші ракети РС-22 (SS-24) вже були ліквідовані, а їхня «спадщина» — у вигляді чималої кількості твердого ракетного палива, що зберігається тут,— не становила загрози для Сполучених Штатів Америки. Отож США припинили фінансування робіт з опробовування технології утилізації палива методом гідророзмиву, стверджуючи, що він нібито є небезпечним, і почали наполягати на застосуванні інших технологій, зокрема «вогньової» (тобто шляхом спалювання). Відтоді тривають періодичні українсько-американські переговори з цієї проблеми...
— Чи вдалося нарешті про щось конкретне домовитися зі США? І якою тепер є ситуація з твердим ракетним паливом, що зберігається в Павлограді? — запитав я в Юрія Алексєєва.
— Проблема, на жаль, поки що позитивно для нас не вирішена,— констатує генеральний директор НКАУ.— Погодитися на американську пропозицію про спалювання ТРП, яке зберігається в нашій країні, ми не можемо. Бо якщо, скажімо, у Росії, де також утилізують тверде ракетне паливо, що залишилося в неї від ліквідованих ракет такого ж типу, є чималі безлюдні території, де можуть без особливої шкоди працювати вогневі стенди для спалювання ТРП, то в Україні таких малонаселених районів немає. Тому-то ми й не припиняємо переговорів з відповідними міністерствами й відомствами США, прагнучи переконати їх у необхідності зважено, з розумінням підійти до ситуації, що склалася, й обопільними зусиллями таки знайти шляхи до оптимального вирішення згаданої проблеми (нині американці надають певні кошти лише для фінансування зберігання цього палива в Павлограді).
Поки що в нас державним бюджетом України на 2006 рік передбачено асигнування для забезпечення належних умов зберігання твердого ракетного палива на суму, удвічі більшу, ніж торік. Проте, орієнтуючись на досвід, отриманий під час роботи дослідної установки з гідророзмиву ТРП у Павлограді, українські фахівці мають вже нинішнього року створити аналогічну більш масштабну промислову установку. Слід також шукати, окрім гідравлічного методу, й якісь інші варіанти утилізації твердого ракетного палива, використовуючи для цього розробки вітчизняних і зарубіжних учених-хіміків.

«Зеніти» і пілоти
Протягом тривалого часу в Радянському Союзі для виведення на навколоземні орбіти пілотованих кораблів застосовувалися ракети-носії «Союз» різних модифікацій (їх і досі використовують у Росії), спроектовані в конструкторському бюро, очолюваному академіком Сергієм Корольовим, а згодом — його заступниками (це КБ було перетворене в ракетно-космічну корпорацію «Енергія»). «Союзи» являли собою ті чи інші модернізовані варіанти корольовської «сімки» (тобто ракети Р-7).
А от ракети-носії із сімейства «Зенітів», створені в дніпропетровському КБ «Південне» й серійно вироблювані в тому ж місті на ВО «Південний машинобудівний завод», призначалися для безпілотної космонавтики — на них запускали дослідницькі, зв’язкові, спостережні та інші супутники.
— Чи не було намірів сконструювати такий варіант «Зеніта», який міг би слугувати ракетою-носієм для пілотованих космічних кораблів? — цікавлюся в Юрія Алексєєва.
— Ще тоді, у 80–90-ті роки, були пропозиції, спрямовані на те, щоб створити таку модифікацію «Зеніта», котру можна було б використовувати й у пілотованій космонавтиці,— згадує Юрій Сергійович.— Для цього в тодішньому СРСР ракета-носій мусила відповідати дуже суворим вимогам щодо надійності (ідеться, зокрема, про чималу кількість безаварійних пусків). Поки здійснювалися необхідні конструкторські розробки, котрі, як сподівалися, мали б бути втілені приблизно в 1995–96 роках, на «зенітівському» майданчику космодрому Байконур встигли збудувати башту для передстартової підготовки космонавтів (у розрахунку на майбутній «пілотований» варіант ракети-носія).
Проте коли на початку 1990-х розпався Радянський Союз, цей напрям загальмувався. В Україні після здобуття державної незалежності створенням власної пілотованої космічної техніки практично не цікавилися (нагадаємо, що Леонід Каденюк здійснив свою подорож у космос на американському «шатлі» — човнику «Коламбія»).
— Але нині,— веде далі генеральний директор НКАУ,— коли російські конструктори з РКК «Енергія» спроектували й продемонстрували (у макеті) на міжнародному авіакосмічному салоні МАКС-2005 проект нового багаторазового пілотованого корабля «Кліпер» (його перший запуск заплановано на 2012 рік), виникає питання вибору: за допомогою якої ракети цей майбутній російський космічний «човник» виводитиметься на орбіту? Росіяни сподіваються, що цим носієм для «Кліпера» стане один з модернізованих «Союзів. А ми вважаємо, що і з технічного, і з економічного погляду було б доцільно запускати «Кліпери» в космос українськими ракетами-носіями «Зеніт» (ясна річ, у їхньому модифікованому вигляді).
І це — не просто побажання. Нині дніпропетровські творці «Зенітів» спільно з росіянами із «Енергомашу», що в підмосковних Хімках (вони є розробниками двигунів для «Зенітів»), працюють над підвищенням енергетики першої ступені української ракети-носія, щоб довести вантажність «Зеніта» приблизно до 13 тонн.
Водночас у НКАУ підготовлено проект листа Президента України до Президента Росії з приводу наших пропозицій щодо можливого використання українських «Зенітів» для виведення в космос майбутніх російських «Кліперів».

Бойові ракети: за чи проти?
Час від часу від деяких українських політиків можна почути пропозиції про те, що для зміцнення обороноздатності нашої країни було б доцільно відновити в Україні проектування й виробництво сучасних бойових ракетних комплексів (зрозуміло, що в неядерних варіантах, бо свого часу, як відомо, наша держава офіційно проголосила свій без’ядерний статус). Україна має необхідний для створення таких ракет інтелектуальний, науково-технічний і промисловий потенціали. Тож я поцікавився: як до такої ідеї ставиться генеральний директор НКАУ?
— На мій погляд,— відповів Юрій Алексєєв,—Збройні сили України потребують оновлення різних видів озброєнь, зокрема ракетного. А підприємства та організації вітчизняної космічної галузі здатні сконструювати й виготовити бойові ракети, якщо таке завдання буде поставлено урядом України.

Четверта ступінь сходження
За роки незалежності України дослідження та використання космічного простору відбувалося відповідно до трьох національних програм — першої (1993–1997), другої (1998–2002) і нині виконуваної третьої (2003–2007).
— Тепер,— зазначає Юрій Алексєєв,— уже підготовлено нову концепцію розвитку космічної галузі. На підставі цієї концепції у 2006-му має бути сформована й до кінця року затверджена четверта Національна космічна програма України на період від 2007-го до 2011 року включно. Нею визначатиметься великий комплекс заходів, спрямованих на використання різноманітних космічних засобів, на розвиток високих технологій та піднесення на якісно новий рівень міжнародного космічного співробітництва за участі нашої країни.
Одночасно спільними зусиллями фахівців НКАУ та Федерального агентства Росії опрацьовуватиметься програма двостороннього українсько-російського співробітництва в сфері космічних досліджень та використання космосу на 2007–2011 роки. Розвитку партнерства сприяють і регулярні ділові контакти між керівниками Національного космічного агентства України та ФКА Російської Федерації. Зокрема, нещодавно в Москві під співголовуванням Юрія Алексєєва та його російського колеги Анатолія Пермінова відбулося перше засідання українсько-російської підкомісії з питань співпраці в космічній галузі. Ця підкомісія (її створено у межах діяльності комітету з економічного співробітництва українсько-російської міждержавної комісії) розглянула актуальні питання перспективної реалізації спільних досліджень та експериментів у різних напрямах — супутникової навігації, біології, океанології, дистанційному зондуванні Землі з космосу, у вивченні явищ, що відбуваються на Сонці та в навколоземній іоносфері, сонячно-земних зв’язків тощо. Пропонується ширше використовувати і можливості розміщеного в Євпаторії й підпорядкованого НКАУ Національного центру управління та випробування космічних засобів, у тому числі й для управління тими російськими апаратами, які працюють у дальньому космосі. Також приділятиметься увага й різноманітним науковим дослідженням та експериментам за проектами, запропонованими українськими вченими для можливого втілення на російському сегменті Міжнародної космічної станції.
— Крім усього цього,— зазначає Юрій Алексєєв,— ми разом з нашими російськими партнерами маємо намір відродити плідну чотиристоронню співпрацю за участі НКАУ, Національної академії наук України, ФКА РФ та Російської академії наук, яка в минулі роки принесла чимало результатів.

Вадим ФЕЛЬДМАН
також у паперовій версії читайте:

назад »»»