ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КРИМІНАЛ
КОРОТКІ ГАСТРОЛІ РОЗБІЙНИКА
Криміналістиці відомі випадки, коли люди, схильні до скоєння злочинів або й навіть раніше засуджені, можуть роками не конфліктувати із законом, а вести тихе розмірене життя. Та варто у їхньому житті з'явитися якомусь відчайдушному авантюристові, як усе йде шкереберть. Підпавши під магічний вплив сильної особистості, ці люди кидаються у вир злочинів. Розплата за таке запаморочення буває вельми гіркою. Саме така ситуація відобразилась у кримінальній справі, за якою нещодавно виніс вирок Святошинський районний суд Києва.

Бердичівський дебют
Із Романом Биковим сталось те, що трапляється з іншими засудженими — у виправній колонії він знайшов собі кращих друзів, аніж у себе вдома у місті Красний Лиман на Донеччині. Там, коли вони ще 20-літніми хлопцями йшли грабувати і ґвалтувати заїжджих молдаванок, які торгували на місцевому ринку, всі здавалися одне одному такими рідними й близькими. Та коли їх спіймала міліція, від зворушливої дружби не лишилося й сліду: на слідстві кожен вигороджував тільки себе, а батьки збилися з ніг, шукаючи грошей та адвокатів. І тільки за Бикова ніхто не клопотався — ні батько, котрий залишив сім'ю, ні матір, яку в житті цікавили лише дві речі: алкоголь і черговий коханець. Тому на суді все спихнули на нього. І протягом п'яти років, котрі він сидів, ніхто його передачами з волі не підгодовував.
У колонії ж дружба народжується в дещо інших умовах: там, якщо ти не будеш щоразу заступатися за товариша, який також не буде щоразу заступатися за тебе, то завше будеш із обділеною пайкою і битий. Роман же у своїй відчайдушній сміливості один кидався на десятьох супротивників. Через це багато в'язнів хотіли з ним потоваришувати, ділилися своїми передачами й запрошували після звільнення до себе в гості.
Саме тому Биков після виходу з колонії поїхав не до рідного міста, куди йому не хотілось з'являтися без копійки, а до Бердичева — найближчого місця, де жив один із друзів по ув'язненню Сашко Козленко, за допомогою якого він сподівався дістати грошей.
Родина Козленків — як батько й матір, так і двоє їхніх синів, користувалися у Бердичеві недоброю славою. Хлопці, зокрема, по разу відсиділи за крадіжки. Проте особливих нарікань на них не було — брати підробляли то будівельниками, то вантажниками, своїм кримінальним минулим не хизувалися і взагалі намагалися не дратувати зайве місцеву міліцію. Та коли до них завітав старий друг, вони пристали на його пропозицію трошки поскубати місцевих «куркулів».
Перший злочин вони готували довго й ретельно: обрали заможне подружжя, котре тримало крамницю, дочекалися вихідного дня, коли воно поїхало за покупками у Хмельницький, і вистежили їхню 16-літню доньку, що поверталася додому з базару. Спочатку до квартири зайшов Биков. Тримаючи велику сумку, він представився знайомим її батька, з яким він заздалегідь домовлявся привезти на продаж речі. Почувши у відповідь, що той буде лише надвечір, він попросив дозволу тимчасово залишити у них увесь його крам і написати записку.
Далі Биков мав намір зв'язати її, накинути на голову мішок, аби вона бува не впізнала братів Козленків, і разом з ними обікрасти квартиру. Проте дівчина, котра не помітила у поведінці гостя нічого підозрілого, значно полегшила це завдання: залишила йому папір з олівцем, а сама зайшла до ванни. Тож нападник зачинив її там і впустив до помешкання спільників. Поки бідолашна щосили верещала, зловмисники винесли з оселі скриньку із золотими прикрасами, відеомагнітофон, телевізор, чимало одягу й взуття.
Так у Бикова з'явився і пристойний одяг, і гроші, щоб посидіти у генделику, про який він мріяв аж п'ять років. Такий заробіток йому сподобався і він легко переконав братів продовжити грабувати квартири.

Конвеєр квартирних грабежів
На жаль, далеко не всі потерпілі залишалися неушкодженими після розбійних нападів цієї кримінальної трійці. Так, одну жінку, котра насмілилась чинити опір, Биков поранив ножем у шию й плече. Зате іншим разом зовні непоказний чоловік викинув нападника зі свого помешкання. Тож вони вирішили нападати лише на квартири, де заставатимуть тільки жінок.
Однак попри деякі прикрі невдачі, розбійницький бізнес поки давав безперебійний прибуток, і в генделику, де зловмисники зазвичай прогулювали гроші, навколо них утворився гурток ласих до дармової випивки хлопців і дівчат. Один із них — Андрій Мельник, разом із батьківською машиною «Жигулі» став у них за штатного водія, котрий возив їх по місту і зберігав у своєму гаражі здобич. А 21-літня Анжела Янченко, яка закохалась в Романа Бикова, стала активною помічницею злодіїв. Тепер вона стежила за майбутніми жертвами, входила у довіру до жінок і дівчат, з'ясовувала по телефону, хто з них знаходиться дома і з ким.
Тим часом серія зухвалих і незвичних для Бердичева розбійних нападів не залишилась без уваги ні місцевої міліції, ні громадськості, й все частіше жертви злочинів заявляли, що підозрюють у їхньому скоєнні братів Козленків.
Так, власниця пограбованого кіоску розповідала, що старший з них регулярно заходив сюди точити ляси з молоденькими продавщицями і знав, де лежать гроші, котрі потім під час нападу викрадали. В іншому випадку молода жінка свідчила, що менший Козленко був одним із небагатьох, хто знав, що до них завше не дзвонять, а стукають, оскільки у квартирі — мала дитина. Ще одна потерпіла згадувала, що незадовго до нападу до неї приходила її подруга, котра продавала їй відеомагнітофон, а з нею разом був один із братів, який вивчав обстановку в квартирі.
Співробітники карного розшуку про всяк випадок перевірили обох Козленків і оглянули їхню квартиру, але ні викрадених речей, ні інших доказів проти них не знайшли.
Більш рішуче діяла одна з потерпілих — 18-літня дівчина, у якої розбійники забрали золоті персні, сережки, ланцюжок і дорогий мобільний телефон. Вона прямо сказала своєму коханцеві, що це — справа рук Козленків, а хлопець, зібравши гурт друзів-спортсменів, завітав до них додому і без зайвих церемоній обох «наклепали», попередивши, що наступного разу вивезе їх у ліс і закопає живцем, якщо не повернуть речі.
Порадившись, розбійники правильно зміркували, що Биков із усім містом воювати не зможе, тож треба втікати. Тому, завантажившись у «Жигулі» та прихопивши з собою Анжелу, хлопці подалися до Києва, де на Борщагівці мешкав друг по колонії.

Столичні походеньки провінційної банди
В його квартирі втікачі застали щось схоже на притон. Окрім господаря, там постійно товклися ще троє хлопців і двоє дівчат, котрі жили своїм розміреним життям: хлопці вечорами чатували на п'яних перехожих і зривали з них хутряні шапки, а дівчата тими ж вечорами тинялися поблизу місцевої кав'ярні, ловлячи «клієнтів» — легковажних чоловіків, яких можна пограбувати. На щось більше вони були не здатні, та коли до їхньої компанії приєдналися хлопці з Бердичева, життя набуло зовсім іншого темпу.
Так, Женя Копитенко, котра називала себе Глорією, запропонувала вчинити розбійний напад на двох багатих іранців, з якими тривалий час плутається. Цей план вона пропонувала своєму кавалерові Максиму, але той ніяк не міг наважитися. Зате вкупі з бердичевцями операція пройшла блискуче: Глорія, з якою була і Анжела, зайшла у гості до іранців і, запопадливо залишивши двері відчиненими, одразу ж нейтралізувала одного з них, затиснувши його у своїх міцних обіймах. Тож Биков із братами Козленками, котрі зайшли до помешкання за хвилину, дуже швидко впоралися з ними, після чого винесли з квартири півтори тисячі доларів США, шкіряні куртки, чоботи, джинси.
Після цього розбійні напади на квартири почастішали. Зазвичай у двері стукала якась із дівчат, адже відомо, що господар навряд чи відчинить двері кремезному хлопцю. Зате у Києві, на відміну від Бердичева, у квартиру ломилися не один Биков, а й брати Козленки, які тепер не боялися, що їх впізнають.
Якось група скоїла пограбування, яке не було заздалегідь заплановане та й взагалі не вкладалося у звичні для неї рамки, але започаткувало нову спеціалізацію бандитів — розбійне заволодіння автомобілями. Того вечора уся бригада сиділа в кав'ярні, де до Глорії став залицятися добродушний чоловічок. Його грабувати не збиралися, але напідпитку він так нав'язливо пропонував дівчині відвезти її додому на своїй «Шкоді», що вона відмовити не могла. Щоправда, у салон машини сіла не одна лише Глорія, а й уся їхня компанія, чого залицяльник зовсім не чекав. Биков ще й відштовхнув його від керма і сів за нього сам — куди тобі, мовляв, коли ти вже й на ногах не тримаєшся.
Одне слово, чоловік, хоч який п'яненький не був, а здогадався, що у нього не тільки автомобіль заберуть, а й самого можуть десь прибити, а тому чкурнув куди подалі. Наздоганяти його не стали, але що робити з машиною, яку вони поставили під своїм будинком, теж не знали. Відтак, кружляючи містом у таксі, запитували водіїв, чи не потрібна їм «Шкода» у непоганому стані, але без документів.
Не одразу, але знайшовся таки таксист, який придбав «Шкоду» за 250 доларів, а, крім того, запевнив, що готовий купувати машини ще, але бажано російські «Волги».

Розкол і крах
Отже, у столиці злочинна група запрацювала на повну потужність, та коли вона розрослась, у ній стали гостріше виявлятися внутрішні конфлікти. Першою з команди вибула Анжела, коханка Бикова. Якось він із хлопцями, нарешті, вибрався відвідати Красний Лиман, рідну матусю і друзів дитинства, а її залишив чекати на себе у київській квартирі. Там Анжела поводила себе поміж інших дівчат немов королева серед служниць, котрій інші мусять подавати каву, прибирати за нею і прати її брудну білизну. Глорія, обурившись, влаштувала їй «темну», а під ранок виштовхала її на мороз.
Повернувшись з Донеччини, Биков не дуже сумував за подругою, оскільки йому давно припала до душі Глорія, така ж, як і він, смілива й відчайдушна. З нею він «експропріював» кілька «Волг» за такою схемою. Хлопець з дівчиною спиняли машину і просили їх відвезти у якесь недалеке село Києво-Святошинського району. Водій погоджувався підвезти симпатичну молоду пара, але в безлюдному місці, де у засідці чатували спільники, пасажири просили пригальмувати. Потім його витягували з машини і, якщо той не чинив опору, просто прив'язували до дерева.
Такій бойовій дівчині пасував саме Биков, і вона стала його коханкою, давши відставку своєму колишньому приятелеві — м'якотілому Максимові. Той спробував протестувати, але його побили і вигнали геть. Замість нього до команди влилися двоє завзятих донецьких хлопців, котрих Биков привіз із Красного Лиману.
Конвеєр викрадення «Волг», за кожну з яких замовник платив по тисячі доларів, діяв безвідмовно, і ватажок банди Биков був переконаний, що в столиці, на відміну від Бердичева, йому ніщо не загрожує. Та це було помилкою: побитий та ображений, здав міліції всю банду.
Биков пробув на волі лише три місяці й знову відправився у місця позбавлення волі — цього разу на тринадцять років. Разом із ним на квартирі-притоні арештували й братів Козленків, які були засуджені до 9 і 6 років. Усього ж у справі проходили десять осіб, у тому числі й Анжела Янченко, котра єдина з них отримала умовне покарання. Проте Глорію, тобто Євгенію Копитенко, не вдалось спіймати. Якимось дивом вона «розчинилась» на просторах України. Або може переховується десь у Росії, Білорусії чи іншій країні з прозорими кордонами.

Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:

• АВТОВИКРАДАЧІ

назад »»»