ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УВАГА: ДІТИ!
СЕКРЕТИ ВИХОВАННЯ: ХВАЛИТИ ЧИ СВАРИТИ?
Значення батьків і вчителів у житті дитини важко переоцінити. Тому помилки цих двох категорій вихователів завжди призводять до сумних наслідків. Отже, спробуймо розібратися, як не зашкодити дитині, щоденно регулюючи її поведінку, тобто виховуючи.
Дорослі щиро впевнені, що виховання дитини без критики неможливе. Якщо прийняти цей постулат за аксіому, то слід зауважити, що в загальновживаній її формі, якою послуговується більшість батьків і вчителів, критика може стати приводом, пусковим механізмом для формування в дітей комплексів неповноцінності.

Наприклад, у хлопчиків, переповнених енергією і до всього цікавих, досить скоро виникає підозра, що, крім помилок, вони ні на що більше не здатні. Щоб запобігти формуванню хибної й заниженої самооцінки, критикуючи черговий промах свого зірвиголови, закордонні психологи радять починати з похвали. Отримавши порцію позитивної інформації, дитина легше сприйме зауваження на свою адресу.
Утім, краще зовсім обійтися без критики! Спробуйте взагалі не говорити дітям про їхні недоліки, акцентуйте увагу тільки на позитиві. Це сприятиме створенню доброзичливої атмосфери у вихованні й навчанні дитини, дасть їй змогу повірити в себе й власні сили, створить додаткову потребу й бажання вчитися.
Трапляється, звичайно, що дорослі не можуть обійтися без критики на адресу дитини. У такому випадку важливо навчитися правильно спрямувати вістря зауважень. Якщо вона зробила щось не так, це зовсім не привід для негативних висновків щодо її особистості в цілому. Дорослі, на жаль, дуже часто не помічають різниці між поведінкою та ідентичністю дитини, і саме це є найбільш значною помилкою батьків і вчителів, за що дітям доводиться розплачуватися протягом життя.
Дорослі часто повторюють: «Ти роззява», «Ти товстун і ненажера», «Ти нетямковитий». Діти беззастережно вірять у те, що говорять про них дорослі, й негативну оцінку власної ситуативної помилки переносять на оцінку свого «я». З педагогічного погляду замість «Ти тупа й дурна дитина, двієчник, нічого путнього з тебе не буде» правильно було б сказати: «Я знаю, що ти — здібний і розумний хлопчик (дівчинка), коли ти хочеш і стараєшся, то в тебе все виходить добре. Сьогодні ти не вивчив уроку, тому маєш двійку. Отже, потрібно бути стараннішим».
Особливо слід наголосити, що батьки й учителі поступово забувають, що поставлена оцінка фіксує рівень знань тільки на певний момент. Вона не має прямого відношення до здібностей учня. Ви не знаєте, як та сама дитина виконає ту саму роботу за тиждень або за місяць. Тим часом є оцінки, які буквально визначать подальше життя дитини (за іспити, наприклад). Але ж на ці випробування впливає збіг різних факторів: вдало або невдало «витягнутий» білет, самопочуття дитини, настрій екзаменатора (учителя), його особистісне ставлення до учня. Декого з педагогів особливо цікавлять попередні оцінки дитини. Дуже несправедливо, коли від випадкових чинників залежить оцінка знань. Ще прикріше, коли за сукупністю отриманих дітьми оцінок роблять висновки й про них самих. Так і стають «двієчниками», «трієчниками», «хорошистами» й «відмінниками». І ставлення до деяких груп учнів у вчителів зазвичай буває упередженим.
Пригадую, як після восьмого класу мій син вирішив вступити до Суворовського училища (нині військовий ліцей) — навчального закладу для хлопчиків — з перспективою присвятити своє доросле життя військовій службі. За умовами конкурсу документи для складання іспитів приймали тільки в тих учнів, які в табелі не мали «трійок». Ми удвох з ним зустрілися з його класним керівником — педагогом суворого радянського гарту. Я пояснила вчительці, у чому наша проблема, й запитала, чи не може син перескласти предмет. Те, що відповіла мені синова класна керівничка у його присутності, не забулося досі — вона почала репетувати, що я випрошую для сина оцінки (хоча за вісім років його навчання це був перший випадок, коли я прийшла в школу з такою проблемою — син вчився нормально).
Роздратована вчителька сказала, що я даремно турбуюся про майбутнє сина, бо він уже «закінчений» і безнадійний. «Йому тільки 15 років, а Ви поставили на ньому таке тавро,— заперечила я, поки вчителька набирала в легені повітря для чергової серії страшних висновків.— У нього ще все життя попереду».
Тепер мій син дорослий, має вищу освіту. Отож жодне з чорних пророцтв класної керівнички не справдилося.
Життя, на щастя, часто виявляється мудрішим вихователем дитини, ніж дорослі, які її оточують. Але покладатися на щасливий випадок ні вчителі, ні батьки не мають права, як не мають права помилятися, перекреслюючи особистість дитини тільки за те, що вона засміялася під час уроку чи отримала не найвищу оцінку за виконання домашнього завдання. Я знайома з колишнім безпросвітним двієчником, на якого всі махнули рукою і ніхто, крім його мами, не сподівався, що він зможе досягти в своєму життя хоч якихось успіхів. Нині цей чоловік — бізнесмен (став власником кількох ресторанів) і систематично переказує пристойні суми, підтримуючи матеріально свою школу. Пам'ятайте: критикуючи дитину тепер, не варто кидати тінь на її майбутнє. А тим більше — ображати її гідність: у конфлікті дорослого з дитиною завжди винен дорослий.
також у паперовій версії читайте:

• СВІТЛО В КІНЦІ ТУНЕЛЮ
• ЯК І КОЛИ ГОВОРИТИ З ДИТИНОЮ ПРО СЕКС

назад »»»