ІЗ БЕЗСМЕРТЯМ
НЕ ЖАРТУЮТЬ...
ЧИ ПОТРІБНО БУЛО ПРОВОДИТИ ЕКСГУМАЦІЮ ТІЛА В'ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА?
Минулого тижня українська влада ще раз довела, що вона не лише активно намагається жити сьогоденням. Приводом для таких висновків стала ексгумація тіла загиблого дванадцять років тому лідера Народного руху В'ячеслава Чорновола.
Про те, що цю процедуру було зроблено, м'яко кажучи, не надто коректно, сказано чимало. Як і слід було очікувати, головною дійовою особою знову став син згаданого політика Тарас Чорновіл, котрий свого часу давав дозвіл на ексгумацію. Втім, Тарас В'ячеславович залишився незадоволеним. Передовсім тому, що вічний спокій його батька було порушено без отримання згоди інших родичів (зокрема дружини лідера Руху Атени Пашко).
Отже, методи, якими діяли представники прокуратури, знову не бездоганні. Це не може не насторожувати. Бо задекларований благородний захід — докопатися до істини — також не безсумнівний.
Нагадаємо: В'ячеслав Чорновіл загинув 25 березня 1999 року на п'ятому кілометрі траси Бориспіль — Золотоноша. Його автомобіль врізався в КамАЗ, котрий розвертався посеред траси, порушуючи правила дорожнього руху.
Одразу після цієї події Україною поповзли чутки, що це була спланована акція тодішньої влади з метою прибрати відомого діяча з політичної арени держави. Очевидним недоліком таких припущень було те, що на той момент В'ячеслав Максимович уже ухвалив для себе рішення — не балотуватися на чергових президентських виборах 1999-го р. Від Народного руху така честь випала Геннадію Удовенку — колишньому міністрові закордонних справ і майбутньому лідерові НРУ.
Сам Рух у ті часи також не був схожий на потужну монолітну команду. На парламентських виборах 1998 року партія здобула підтримку менш ніж десяти відсотків виборців, а за кілька місяців до трагічної загибелі Чорновола розкололася на «два Рухи», що стало предметом неабияких кпинів і насмішок з боку опонентів.
Безумовно, В'ячеслав Максимович намагався робити все для збереження авторитету колись потужної організації. Проте і його власний зоряний час на той момент був у минулому, а точніше на президентських виборах 1991-го, де Чорновола підтримала майже чверть виборців України.
Словом, на момент своєї трагічної смерті Чорновіл переживав далеко не найкращі часи. І зовсім невідомо, як розвивалася б його політична кар'єра, залишись він серед нас.
Загибель же зробила його легендарним. І в цьому Чорновіл — не виняток, чимало видатних постатей отримувало безсмертя після відходу від земного життя. Політиків, а надто політиків із протестними настроями, це, вочевидь, стосується найперше.
Проте до безсмертних постатей не підходять і звичайні методи. Тож ексгумація може мати значно більші наслідки, ніж це уявляють її ініціатори. Насамперед варто замислитися: чому чинна влада так палко взялася за справи Георгія Ґонґадзе та В'ячеслава Чорновола?
Відповідь нібито лежить на поверхні, бо попередники цієї самої влади багато обіцяли, «струшували» повітря гучними й патетичними словами, а самі не просунулися в гучних справах ні на йоту.
Нинішня «команда професіоналів» хоче показати себе не лише модераторами реформ, а ще й справедливими суддями, для яких істина — понад усе. От біда тільки, що у щирість подібних намірів нині не надто хто і вірить.
Парадокс: чим більше проколів у влади спостерігається на так званому реформаторському фронті, тим активніше вона діє в напрямку якихось резонансних розслідувань. Причому байдуже: ідеться про Юрія Луценка та Юлію Тимошенко чи В'ячеслава Чорновола та Георгія Ґонґадзе.
У цьому, напевно, головна біда нинішніх можновладців. Вони не здатні усвідомити, що методи, які вони застосовують до живих, не підходять у ситуації, коли йдеться про мертвих. Демонстративно порушувати спокій задля намагання нарощувати якісь політичні дивіденди не просто цинічно, це — великий гріх.
Магічна сила В'ячеслава Чорновола саме тепер може повернутися в Україну. Причому стократ підсиленою. Поки що важко сказати, як і в якому напрямку піде подальше слідство щодо його загибелі чи вбивства. Чинна влада аж надто непередбачувана, щоб відповісти на це запитання. Проте очевидно: в опозиції з'явився ще один шанс реально втрутитися в боротьбу з владою.
Причому шанс цей надзвичайно хиткий. Бо й політики опозиційного табору цілком можуть піддатися спокусі використати ім'я Чорновола винятково в меркантильних цілях. З цього приводу колись влучно висловився Леонід Кучма. Коментуючи події 9 березня 2001 року, він зронив щось на кшталт: «Вони й Тараса Шевченка воліють записати в опозицію і поставити по той бік барикади...». Про те, куди й кого намагався поставити сам Леонід Данилович, ми поки промовчимо. Обмежимося констатацією: сказано було влучно.
У розвиткові подальшої політичної ситуації багато залежатиме від широких громадських мас. Цікава деталь, яка чомусь залишається практично непоміченою: коли президентом був Віктор Ющенко, опоненти української державності метали стріли переважно в нього і в усіх «помаранчевих» разом узятих. Це був своєрідний громовідвід від інших, значно важливіших і глобальніших речей. Тепер же у дискусіях про червоні прапори чи повернення України до зони інтересів РФ сумнівам нерідко піддається державність, ідея незалежності та європейського вибору.
В'ячеслав Чорновіл, котрий багато років віддав боротьбі за незалежність, такого стану справ за життя не стерпів би. Тим більше не стерпить зараз, коли він є справжнім символом. Усім нам варто довести, що його загибель (спланована чи випадкова) була не марна. І ексгумація тіла для цього потрібна найменше.
Руслан ІВАНІВ
також у паперовій версії читайте:
- ЛІТНІ «ПРЕМ'ЄРІАДИ»
назад »»»