Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Березень 28, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 17 Жовтень 2014 03:00

Захід і Азербайджан

Rate this item
(0 votes)

За­вдя­ки спів­пра­ці із За­хо­дом Азер­бай­джан став ам­бі­цій­ним грав­цем на між­на­род­ній аре­ні, клю­чо­вою дер­жа­вою ре­гіо­ну і важ­ли­вим парт­не­ром в енер­ге­тич­ній га­лу­зі. На спів­пра­цю з Азер­бай­джа­ном роз­ра­хо­ва­на, зок­ре­ма, стра­те­гіч­на кон­цеп­ція Єв­ро­со­юзу з бу­дів­ниц­тва Пів­ден­но­го га­зо­во­го ко­ри­до­ру (ПГК), під­три­му­ва­на Спо­лу­че­ни­ми Шта­та­ми Америки.

Парадоксально, але зі зростанням сили і амбіцій Азербайджану його політика відходить від очікувань і планів Заходу. Агресія Росії в Україні змусила Азербайджан переоцінити своє місце в регіоні. Головним імпульсом став страх перед Росією і слабкість Заходу, яка в черговий раз проявилася під час цієї кризи.
З точки зору як Заходу, так і Росії, Азербайджан став ключовою країною Південного Кавказу. Це пов’язано з родовищами нафти і газу, найбільшим у регіоні демографічним потенціалом і геостратегічним розташуванням на перехресті схід-захід і північ-південь. Азербайджан відіграє важливу роль у формуванні регіональної безпеки: він підтримав Грузію під час газових конфліктів із Росією у 2007-му і 2008 роках і став потенційно важливою транзитною територією для сировини з Центральної Азії, у чому зацікавлений Захід, але не Росія.


Крім офіційно задекларованої Азербайджаном з 90-х років політики рівного дистанціювання від найважливіших міжнародних гравців у регіоні (Росія, США, Іран), розвиток і незалежність держави ґрунтуються на співпраці із США, ЄС і Туреччиною. Наслідком такого рішення, прийнятого попереднім президентом Гейдаром Алієвим (правив у 1993–2003 роках), став допуск західних нафтових фірм, зокрема британської BP, до азербайджанських родовищ і будівництво трубопроводів з Азербайджану повз територію Росії. Співпраця із Заходом мала захистити Азербайджан від Росії, яка допомогла вірменам захопити Нагірний Карабах і прилеглі до нього території (гостра фаза конфлікту тривала у 1991–1994 роках).
Незалежний Азербайджан розвивав передовсім відносини із Заходом. Ілюстрацією такої політики став експорт нафти і газу на Захід по новозбудованих трубопроводах і витіснення Росії з регіонального енергоринку, збільшення частки ЄС в торговельному обміні Азербайджану і наплив західних інвестицій.
Захід вважається джерелом модернізаційних імпульсів в окремих сферах економіки, а також у певному сенсі цивілізаційним зразком: у рамках урядової програми закордонних стипендій громадяни Азербайджану навчаються здебільшого у Великобританії, Німеччині і Канаді (до 50%) і Туреччині (приблизно 20%). У Росію потрапляють до 5% азербайджанців, які користуються урядовими стипендіями. Але Росія залишається натомість важливою країною для заробітчанської еміграції — до 1,5 мільйона азербайджанців працюють у цій країні.
Усупереч попереднім прогнозам Азербайджан не став важливою транзитною територією для сировини з Центральної Азії. Не вдалось і трансформувати політичну систему за західним зразком — на відміну від Грузії, правляча еліта в Баку послідовно зміцнювала авторитарну систему. Вона не дозволяє ефективно розв’язувати зростаючі проблеми політичного, суспільного і релігійного характеру, зате посилюється контроль за суспільством.
У політичному вимірі попри участь Азербайджану у програмі Східного партнерства співпраця із Заходом обмежена енергетичною і економічною сферами та намаганням Баку здобути підтримку на переговорах щодо Карабаху. Азербайджан ставиться до Заходу як до споживача його сировини і не зацікавлений політичною співпрацею.
Водночас результатом співпраці із Заходом стало зменшення значення Росії у політиці Азербайджану. Баку обмежив відносини з Москвою через недовіру і її підтримку вірмен (російські війська на базі у Гюмрі у Вірменії, система ПВО, співпраця в рамках ОДКБ та поставки зброї). Але вимушений діалог через посередницьку роль Росії у карабахському конфлікті між Баку і Москвою тривав. Москва також стала бенефіціантом військових контрактів Баку, який почав активно озброюватись.
Будь-яка активність Росії, спрямована на інтенсифікацію відносин між двома державами або зміцнення позицій у регіоні, вважається в Баку небезпечною. Так він розглядав російське вторгнення в Грузію у 2008 році, присутність Москви у Вірменії (через ОБСЄ) та примушування до участі Єревана в інтеграційних процесах, форсованих Москвою.
Безпосередньою формою тиску на Азербайджан стала участь у президентських виборах у жовтні минулого року Рустама Ібрагімбекова з російським громадянством як головного кандидата опозиції (остаточно він відмовився від участі). У Москві був також створений непідконтрольний Баку Союз азербайджанських мільярдерів.
Під час минулорічного візиту президента Володимира Путіна у Баку напередодні президентських виборів Москва запропонувала Баку широку співпрацю, особливо в енергетичній сфері. Втім, Баку відмовився від неодноразових запрошень до вступу до Євразійського союзу, декларуючи одночасно небажання до зближення з Євросоюзом. Це мало символізувати нейтральність Азербайджану у відносинах Росії із Заходом.
З перспективи Баку російська активність, пов’язана з Євразійським союзом, небезпечно нагадує намагання Москви залучити Україну до цієї організації у 2013 році. Росія також зацікавлена економічною співпрацею і розраховує на інвестиції в Азербайджані, бажаючи замінити у цій ролі Туреччину.
Баку побоюється втручання Росії у внутрішні справи шляхом використання прозахідних неурядових і опозиційних середовищ або підігрівання внутрішніх напружень у суспільстві за допомогою етнічних меншин, зокрема лезгинів, які проживають у північній частині Азербайджану на кордоні з Росією; сама російська меншина в Азербайджані мізерна.
Особливо чутливий Баку на всі потенційні протести у суспільстві з огляду на заворушення і демонстрації, які відбулися напередодні виборів у 2013 році. Правляча еліта негативно відреагувала на приклад Грузії, де в результаті демократичних виборів владу втратив Михайло Саакашвілі, що, з погляду Баку, є проявом нелояльності Заходу до союзників.
Українська криза також змінює ситуацію навколо Нагірного Карабаху. На переговорах про врегулювання карабахської кризи в рамках Мінської групи ОБСЄ співголовами є конфліктуючі між собою на тлі України Росія, США і Франція. Тому незначні досі шанси на досягнення компромісу наблизилися до нуля. А спровоковане Росією відновлення конфлікту навколо Карабаху може стати реальним інструментом тиску на Азербайджан.
Зміни у балансі сил і недовіра до російської політики як у Баку, так і у підпорядкованому Москві Єревані змушують їх переглянути підходи до конфлікту навколо Карабаху. Додаткове напруження підігрівається нині у вірменських медіа навколо можливості передачі Росією частини Карабаху Азербайджану взамін за вступ до Євразійського союзу, що добре ілюструє недовіру вірмен до Росії. Спостерігається безпрецедентна за останні десять років ескалація на лінії фронту — тільки з кінця літа загинуло щонайменше 25 військових.
Відповіддю Азербайджану на перелічені загрози стала консолідація авторитарного режиму, винятково гостра хвиля репресій, спрямована на всі незалежні середовища: опозицію, етнічні меншини, ісламських радикалів, а також міжнародні організації і передовсім удар по захисниках прав людини і неурядовому сектору.
Така гостра кампанія щодо незалежних середовищ в Азербайджані показує нехтування Заходом і його цінностями. З іншого боку, неможливість впливу на Баку оголила неефективність політики Заходу — посилення репресій відбулось одночасно з початком головування Азербайджану у Раді Європи.
Завжди стриманий і критичний щодо європейських цінностей і принципів Азербайджан ще більше віддаляється у цивілізаційному відношенні від Європи. Усуваючи всі прояви опозиції до політичної системи, держава позбавляється каналів комунікації із суспільством і вентилів безпеки. Це робить можливі майбутні кризи і суспільні напруження ще більш непередбачуваними і небезпечними. Одночасно зростаючі авторитарні тенденції і посилення репресій роблять Азербайджан подібним за політичною системою до Росії і ще більше ускладнюють співпрацю Заходу з Баку.
Зростаючий тиск Росії і брак віри в ефективність дій Заходу (це сильно унаочнила агресія Росії в Україні), а також недовіра до намірів обох сторін схиляють Баку ще старанніше закриватися від зовнішнього світу. Азербайджан буде ще більше, ніж досі, зацікавлений розвитком виключно технічної співпраці із Заходом. Це перетворить державу на нафтове підприємство, що перебуває у власності правлячої еліти, яка вважає суспільство баластом, а не капіталом.
Викликом для Заходу стане також вразливість Азербайджану на російський тиск, що принесе чергові ускладнення у відносинах Баку і Заходу. Цілі Кремля у версії «максимум» передбачають включення Азербайджану у російські інтеграційні проекти та ліквідацію проекту ПГК, підтримуваного Заходом. У версії «мінімум» Росія прагнутиме заблокувати зближення Азербайджану із Заходом і здобути вплив на ПГК, наприклад шляхом участі в ньому. Це означає, що вимірним негативним наслідком російського тиску може стати ускладнення будівництва ПГК, підтримуваного Заходом.
Нарешті, проблемою для Заходу буде зростаючий ризик відновлення конфлікту у Нагірному Карабаху між Азербайджаном і Вірменією. Замороження конфлікту сприяло західним інвестиціям в Азербайджані і реалізації енергетичних проектів. Відновлення війни за Карабах може щонайменше ускладнити існуючу співпрацю в енергетичній сфері і тим самим дати Росії геополітичну перевагу над Заходом на Південному Кавказі.
Євген ПЕТРЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».