Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Вересень 28, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 24 Сiчень 2020 11:52

Невпевнена "Сила Сибіру"

Rate this item
(0 votes)

2 грудня минулого року розпочалися поставки російського газу у Китай газопроводом «Сила Сибіру», збудованого після підписання 21 травня 2014 р. 30-річного контракту між «Газпромом» і китайським концерном CNPC про поставку з Росії 38 мільярдів кубометрів газу щорічно.

Перші поставки газу у Китай не означають, що реалізацію проєкту завершено. З метою досягнення запланованих максимальних транспортних можливостей ще необхідно збудувати кілька компресорних станцій, газопровід на відтинку Ковикта — Чаянда, а також підприємства з переробки газу. Максимальний законтрактований обсяг поставок буде досягнутий не раніше 2025 року.

«Сила Сибіру» належить до найдорожчих інфраструктурних проєктів, реалізованих у Росії, — загальний кошт будівництва з російського боку становить 55–70 мільярдів доларів; крім того, влада РФ надала цій інвестиції податкові преференції.
Умови поставки газу у Китай ставлять під знаком запитання рентабельність усього проєкту, особливо в умовах диверсифікації імпортної стратегії КНР. Додатковий виклик для «Газпрому» становить конкуренція з боку зрідженого газу російського походження — китайський концерн CNPC має свою частку у двох проєктах зі зрідженого газу, які реалізує російський концерн «Новатек» (Novatek).

«Сила Сибіру»: незавершений проєкт
Урочистості пуску в дію «Сили Сибіру» 2 грудня завершують лише перший етап реалізації проєкту, а саме: пуск у дію газопроводу довжиною 2,2 тисячі км між родовищем Чаянда і містом Благовєщенськом. Допіру у 2023–2024 роках буде завершено будівництво відтинку довжиною 793 км між обома східносибірськими родовищами (Ковикта і Чаянда), які становлять сировинний резерв поставок у Китай. Крім того, треба збудувати кілька компресорних станцій — нині готова до експлуатації лише одна.
Також не готовий ще інфраструктурний супровід газопроводу, а особливо підприємство переробки газу в Амурській області та нафтохімічний комплекс, який будує фірма Sibur.
Очищення видобутого газу вимагає будівництва підприємства з його переробки. Будівельні роботи розпочались у жовтні 2015 року, але перші дві виробничі лінії будуть готові тільки у 2021 році; всього на підприємстві має бути сім виробничих ліній із переробкою 7 мільярдів кубометрів газу щорічно кожна.
Проєкт будівництва нафтохімічного комплексу перебуває у початковій фазі реалізації; ще не прийнято остаточного рішення про інвестиції. Наразі передбачається будівництво переробного підприємства вартістю 500 мільярдів рублів (приблизно 7,7 мільярда доларів).
5 червня 2019 року підписано договір між російською фірмою Sibur і китайським концерном Sinopec про створення спільного підприємства, яке мало би відповідати за функціонування закладу.
Іншою проблемою є питання газових сховищ, необхідних у випадку сезонних перепадів поставок. Проєкти у цій сфері поки що перебувають у фазі планування: у травні 2017 року «Газпром» підписав із китайською фірмою CNPC три контракти на проведення досліджень щодо спільного будівництва газосховищ у Китаї.

Коштовна політична користь
Реалізований проєкт газопроводу приносить Росії певну користь у закордонній і внутрішній політиці і є однією з небагатьох інвестицій, здійснених у рамках оголошеного у 2013 році президентом Путіним так званого повороту на Схід.
Тим самим на політичному рівні Москва з певністю використає газопровід для демонстрації стратегічних відносин із Пекіном та ілюстрації пропагандистської тези, що добрий політичний клімат у двосторонніх відносинах втілюється у реальних економічних проєктах.
Російська влада також буде намагатися використати «Силу Сибіру» та плани наступних російсько-китайських газових проєктів для тиску перспективою виникнення альтернативних ринків збуту енергетичної сировини на Сході у відносинах із Заходом. У контексті внутрішньої політики завдяки проєкту може вирости рівень газифікації країни.
Однак ці політичні зиски є дуже коштовними. «Сила Сибіру» — один із найдорожчих інфраструктурних проєктів. Його сумарна вартість має становити приблизно 55 мільярдів доларів, а насправді може досягнути навіть 60–70 мільярдів доларів.
Більше того, вся ця сума припадає на російську сторону; обіцянки керівництва «Газпрому» з червня 2014 року, що китайська сторона заздалегідь заплатить за частину поставок газу на суму 25 мільярдів доларів, не виконані.
«Газпром» отримав при цьому значну підтримку з боку держави на реалізацію Східної газової програми. На підставі спеціального закону від 24 листопада 2014 року прийнято низку преференцій для проєктів концерну, у тому числі нульовий податок від видобутку газу з родовищ, які становлять сировинну базу для поставок у Китай на термін 15 років із моменту початку їх експлуатації та нульову ставку майнового податку від газопровідної інфраструктури та всіх об’єктів й інсталяцій, які служать для транспортування і переробки газу на території Якутії, Іркутської і Амурської областей.

Прибутки підрядників і сумнівні прибутки «Газпрому»
Реалізація проєкту дуже корисна для фірм, які беруть участь у ньому. Будівництво «Сили Сибіру» здійснювали дві приватні фірми: «Стройтрансгаз» (нині «Стройтранснєфтєгаз»), більше 50% акцій якого контролюються родиною Геннадія Тимченка, та «Стройгазмонтаж», яка належить Аркадію Ротенбергу. Обидва вони — близькі друзі Володимира Путіна.
Натомість сумнівними є перспективи економічної користі для самого «Газпрому». Хоча ціна поставок російського газу у Китай, законтрактованого у травні 2014 року, становить комерційну таємницю, вже на момент підписання договору питання його економічної доцільності сильно загострилося.
З повідомлень медіа виникало, що цінова формула передбачала прив’язку ціни газу одночасно до ціни нафти, кошика нафтопродуктів і спотових цін. На момент підписання контракту ціна нафти перевищувала 100 доларів за барель (нині вона трохи більше 60 доларів), а ціна газу на азіатських біржах була майже вдвічі більшою, ніж нині.
Тому сумнівними стали заяви керівництва «Газпрому» з червня 2014 року, що вартість контракту становить 400 мільярдів доларів. І хоча завдяки «Силі Сибіру» концерн отримує доступ до нового ринку збуту, відкриття нового газопроводу дуже мало диверсифікує напрямки експорту протягом найближчої декади.
У відповідності з графіком, прийнятим у 2014 році, обсяг експорту газу у Китай буде незначним і становитиме: у 2020 р. — 5 мільярдів, у 2021 р. — 10 мільярдів, а у 2022 р. — 15 мільярдів кубометрів газу. Умова take-or-pay передбачає купівлю китайською стороною на мінімальному рівні 85% від контракту.
Згідно із заявами «Газпрому» максимум законтрактованих поставок має бути досягнутий лише у 2025 році. Тому якщо експорт російського газу системою газопроводів до європейських споживачів і Туреччини буде збережений на нинішньому рівні (приблизно 200 мільярдів кубометрів щорічно), то досягнення максимального законтрактованого нині максимуму експорту газопроводами у Китай означатиме, що у цю країну буде потрапляти приблизно 16% усього експорту «Газпрому».

Туманні перспективи інших східних проєктів «Газпрому»
Нині нема жодних поступів в інших далекосхідних проєктах «Газпрому». Всупереч обіцянкам із 2015 року досі не підписано контракт на поставки російського газу так званим західним шляхом. Він носить назву «Сила Сибіру-2» (раніше «Алтай»). 8 травня 2015 року відбулося підписання договору про рамкові умови (30-річний контракт на щорічну поставку 30 мільярдів кубометрів).
Подібно виглядає ситуація у випадку оголошеного «Газпромом» у травні 2015 року проєкту поставок газу у Китай з Далекого Сходу під назвою «Сила Сибіру-3». Досі підписано лише меморандум у цій справі на Економічному форумі у Владивостоку 3 вересня 2015 року.
У грудні 2017 року його доповнено вступним порозумінням про рамкові умови поставок. Але контракт досі не підписано, хоча це мало статися до кінця 2018 року. У серпні 2018 року «Газпром» навіть почав підготовку проєктної документації.
Перспективи зміцнення газової співпраці з Китаєм у випадку «Газпрому» обмежують два чинники: активність «Новотека», який співпрацює з китайським концерном CNPG у рамках проєктів зі зрідженого газу, та імпортна стратегія Пекіна у газовому секторі.
CNPC має свою частку в обох великих експортних проєктах «Новатека»: у введеному в дію у 2017–2018 роках підприємстві зі зрідження газу «Ямал LNG» він має 20%, а у терміналі «Арктичний LNG-2», який почне свою діяльність у 2022–2026 роках, — 10%.
Також у проєкті «Ямал LNG» бере участь державний Фонд Шовкового шляху (9,9% частки). Китайські банки надали фінансову підтримку цьому проєкту в обсязі 9,8 мільярда юанів (1,4 мільярда доларів).
Іншим обмеженням є імпортна стратегія Пекіна у газовому секторі, спрямована на диверсифікацію джерел поставок газу. За китайською статистикою, країна імпортує приблизно 126 мільярдів кубометрів газу щорічно: приблизно 50 мільярдів кубометрів припадає на імпорт газопроводами (47 мільярдів із Центральної Азії; 3 мільярди — з М’янми) і до 76 мільярдів кубометрів — у зрідженій формі.
Одночасно рівень споживання газу у Китаї нині нижчий, ніж передбачалося кілька років тому: у 2018 він становив 280 мільярдів кубометрів. Ще у жовтні 2015 року були скориговані прогнози у бік зменшення потреби на 2020 рік із 400 мільярдів до 330 мільярдів кубометрів газу.
Шанси нових російсько-китайських газопровідних проєктів залежать від позиції Китаю, який досі не зацікавився жодним із них. Ситуація може змінитись у разі поглиблення проблем у співпраці КНР з країнами Центральної Азії, особливо з Туркменістаном.
Недавно виникли запізнення у розбудові системи газопроводів між державами цього регіону і Китаєм. Економічні проблеми Туркменістану проявляються у періодичному зменшенні обсягів поставок газу в Китай.
Про зростання зацікавленості Пекіна реалізацією нових газопровідних проєктів свідчать заяви президентів РФ і Китаю з вересня 2018 року на Економічному форумі у Владивостоку. Тоді «Газпрому» і CNPC було доручено прискорити переговори з реалізації проєкту «Сила Сибіру-2».
Голова «Газпрому» Олексій Міллєр заявив у жовтні 2018 року, що у разі потреби концерн готовий розширити транспортні можливості «Сили Сибіру» на 5–10 мільярдів кубометрів газу щорічно.
Враховуючи специфіку російсько-китайських переговорів в енергетичній сфері, не належить очікувати швидких рішень. Нема жодних гарантій, що черговий інфраструктурний проєкт, реалізований «Газпромом» із китайськими партнерами, принесе російській стороні відчутні економічні прибутки.

Євген ПЕТРЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».