Тому вже від 2016 року у Лівії розпочався новий етап громадянської війни між парламентом на чолі з Фарухом Сараджем (його із самого початку активно підтримала Туреччина) та урядом, який здобув притулок у Бенгазі та отримав під контроль загони «маршала» (колишнього військового ще часів Каддафі) Халіфа Хафтара (за ним стоять Росія, Єгипет).
Інтерес Євросоюзу у цій колотнечі обумовлений викликами, які громадянська війна в Лівії створює для просування нелегальних мігрантів із Тропічної Африки до Європи. Впродовж 2019 року баланс сил на фронті поблизу Тріполі (після прибуття російських найманців із приватної військової кампанії Вагнера) почав схилятися на бік Хафтара.
Після цього турецький президент Реджеп Ердоган прийняв рішення про направлення на допомогу Сараджу турецьких військових та зброї. Оскільки Росія і Туреччина вимушені демонструвати «компроміси» у Сирії, Путін і Ердоган не могли допустити відкритого протистояння у Лівії.
Свої посередницькі пропозиції висунула Німеччина. Декларація Берлінської конференції передбачає припинення вогню та започаткування переговорного процесу між ворогуючими у Лівії сторонами. Правда, фактичними гарантами цього процесу є не стільки Євросоюз, скільки Туреччина і Росія.
Оцінюючи підсумки конференції, міністр закордонних справ Німеччини Хайко Маас зазначив, що головне — не допустити, аби інтенсивність громадянської війни у Лівії досягла «сирійських показників».
Поки що присутній обережний оптимізм щодо можливості замирення ворогуючих сторін, але на цьому шляху все ще залишається більше проблем, аніж можливостей для їхнього вирішення.