Натомість із тривогою на референдум дивились у Бельгії, де регулярні тертя між валлонами і фламандцями вже неодноразово ставили королівство на межу територіального розпаду. Тож шотландський референдум змусив понервувати й еліти Євросоюзу, адже фактично став прикладом використання демократичних інструментів проти самої ідеї наднаціональної європейської інтеграції.
Відродилися не лише ментальні спогади про століття шотландської незалежності та напружені відносини з англійцями, а далися взнаки певні економічні переваги Шотландії над іншими частинами Великобританії. Активісти руху за незалежність невтомно нагадували: за даними офіційної статистики, рівень життя в Шотландії трохи вищий за решту королівства, не кажучи вже про депресивний Уельс. Помітний вплив на це має видобуток нафти й газу на шотландському узбережжі Північного моря. Тому прихильники шотландської незалежності наголошують, що, маючи величезні людські та матеріальні ресурси саме на часі відокремитися від Великої Британії.
Найбільш прискіпливі шотландські історики нагадують, що англійці традиційно намагалися загарбати їхнє гірське королівство, але вдалося це їм завдяки історичній випадковості, коли 1703 року на британському престолі ствердилися вихідці з шотландської королівської династії. Найбільш оригінальні шотландські історики доводять, що це Англія тоді приєдналася до Шотландії, а не навпаки.
Послідовна пропаганда ідеї незалежності Шотландії включно з помітним нальотом соціального популізму принесла свої плоди. За декілька тижнів до голосування соціологічні опитування зафіксували майже однаковий результат: 48% — за незалежність, близько 52% — проти. Помітну роль під час голосування мала позиція молоді, якій шотландські націоналісти пообіцяли безкоштовну освіту та гарантоване перше робоче місце за здобутим фахом.
Ця ініціатива стала потужним ударом по британських консерваторах на чолі з Девідом Кемероном, який останніми роками суттєво збільшив плату за навчання та дерегулював ринок праці. Тож не дивно, що напередодні голосування Лондон доклав чимало зусиль, аби змінити негативну для себе тенденцію електоральних симпатій у Шотландії.
У ній побувала в повному складі вся королівська родина, агітаційний тур провів колишній лейбористський прем’єр-міністр Гордон Браун, який є шотландцем за походженням. Усі вони переконували шотландців, що «разом краще». Крім емоційних аргументів, лунали й цілком раціональні попередження. Міністерство оборони Великої Британії нагадало, що на землі Шотландії перебуває левова частка британської ядерної зброї, а НАТО запевнило, що в разі самовизначення Шотландія автоматично не збереже свого місця в альянсі.
Так само критично щодо шотландської незалежності налаштований Європейський Союз. Фактично перед шотландцями на дільницях під час референдуму постало сакраментальне питання: голосувати серцем за незалежність або розумом — проти самовизначення. Щільний результат голосування змусить Глазго та Лондон шукати подальші компроміси, які стосуватимуться розширення автономних владних повноважень Шотландії, можливо навіть до рівня конфедеративних зв’язків із Великою Британією. Насамперед це може стосуватися податкових та інших економічних питань.
Спроможність британських політиків на практиці продемонструвати гнучкий підхід до врегулювання шотландської проблеми може започаткувати зразковий алгоритм вирішення подібних проблем у глобальному масштабі.