Зокрема, активісти протестів зажадали відставки керівника виконавчої влади Гонконга, розширення повноважень законодавчих зборів, які після завершення перехідного періоду мають проголосити незалежність Гонконга. Дуже швидко було представлено прапор і гімн Гонконга.
Одночасно протести стали ще більш радикальними. Соціальний склад активістів заворушень становить молодь, яка народилась у Гонконзі, тому не має ніяких емоційних і фактичних зв’язків із материковим Китаєм.
Аналогічною є ситуацію з тайванською молоддю, яка також становить основу стану прихильників швидкого проголошення незалежності Тайваню. Але у випадку з Гонконгом ситуація є ще більш заплутаною.
У 1981 році тодішня прем’єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер і китайський лідер Ден Сяопін уклали угоду про умови передання Гонконга під контроль Пекіна з 1999 року, але за умов незмінності у наступні 50 років суспільно-політичного устрою.
Зазначена угода виконувалася до початку у липні 2019 року масових протестів. Активісти протестів закликали країни Євросоюзу посилити тиск на Пекін. Велику Британію закликали надати британське громадянство активістам. Німеччину спонукали відмовити Китаю у продажу сльозогінного газу, запаси якого вичерпалися внаслідок тривалого протистояння сил правопорядку і демонстрантів.
Тактика учасників протестів помітно радикалізувалася. Вони захопили не тільки вулиці, а й станції метро та навіть торгові центри. Впродовж декількох діб ділове життя у Гонконзі було паралізовано. Це стало потужним ударом по китайській економіці.
У Пекіні побачили у цьому «американську руку», зважаючи на контекст глобальної китайсько-американської торговельної війни, яка набирає обертів. Звичайно, китайські еліти не могли не помітити й символізму радикалізації гонконзьких протестів саме напередодні святкування 1 жовтня 2019 року 70-річчя проголошення Китайської Народної Республіки.
Своєрідним «подарунком» від американського Конгресу стали рішення щодо можливості введення додаткових санкцій проти Китаю у відповідь на спроби Пекіна «самоорганізувати» процес майбутніх виборів далай-лами, духовного лідера ще однієї проблемної китайської провінції — Тибету. Також неспокійно у найбільшій мусульманській китайській провінції — спеціальному автономному Сінцзян-Уйгурському районі.
Відповіддю Китаю на ці події стало недавнє проведення масштабних військових навчань «Центр-2019» країн — учасниць Шанхайської організації співробітництва. Сценарій навчань виконувався за алгоритмом масштабної військової операції проти «умовних терористів».
Попри це політична ситуація у Гонконзі стає непрогнозованою. Пекін рішуче попередив активістів демократичного руху, що не терпітиме проведення акцій протесту на адміністративному кордоні між Гонконгом і материковим Китаєм.
Власті Китаю стурбовані ризиками провокацій із боку активістів, що може спонукати застосувати для придушення протестів Народно-визвольну армію Китаю. Це, звичайно, буде прямим порушенням британсько-китайської угоди щодо Гонконга, але у Пекіні вважають, що їх свідомо штовхають за цю «червону лінію».
Внаслідок цього ризики перетворення конфлікту навколо Гонконга на масштабну регіональну кризу з максимально негативними наслідками для глобальної безпеки зростають.
Саме Гонконг є тією «кістянкою доміно», падіння якої може спровокувати сходження лавини офіційного проголошення незалежності Тайваню та подальших заворушень у Тибеті і Сінцзяні..