Водночас швидко стало зрозуміло, що єменські шиїтські повстанці не мають технічної можливості нанести такий масований удар по саудівцях. Натомість Іран мав і мотив і нагоду здійснити такий напад, адже напруження посилюється три місяці поспіль.
Стартом стало захоплення у липні іранського нафтового танкера у Гібралтарській протоці. Потім Іран відповів нападами на нафтоналивні танкери в Ормузькій протоці. Піком цього протистояння став обстріл саудівської нафтової інфраструктури.
Тегеран фактично пішов на підняття ставок у протистоянні із США. Вашингтон схилив країни Євросоюзу до санкцій проти Ірану, що потужно вдарило по іранській економіці. Тепер Євросоюз підтримує американську позицію щодо відмови від ядерного компромісу 2015 року. Це означає, що на випадок справжньої війни у Перській затоці Іран готовий буде форсувати свою ядерну програму та ще більше підняти ставки у конфронтації.
Президент США Дональд Трамп був вимушений збільшити американську військову присутність на Близькому Сході. Певну зацікавленість у військовому ударі по Ірану демонструє Ізраїль, який переживає непрості часи формування нової правлячої коаліції після других поспіль парламентських виборів. Але відкритим є питання, чи готовий Трамп піти на підвищений ризик війни проти Ірану, адже поки що його все влаштовує.
Відкриття стратегічного нафтового резерву США для стабілізації ринку нафти після атак дронів дало додаткові прибутки американським нафтовикам, які є впливовими спонсорами політичної виборчої кампанії Трампа 2020 року. Ще більшою загадкою є питання готовності саудівців іти до прямого збройного конфлікту з Іраном.
Атака дронів наочно продемонструвала вразливість саудівської інфраструктури до асиметричних нападів. Війна зробить ці проблеми це більш наочними. Крім того, саудівські збройні сили вже п’ять років ангажовані у внутрішньополітичний конфлікт між сунітами і шиїтами у сусідньому Ємені.
Проблема у тому, що особливих успіхів ці війська там не мають. Тобто Іран демонструє спроможність бити по найбільш уразливих точках саудівців.
Однак позиція Ірану також вразлива. Фактично 40 років санкцій із незначними перервами негативно позначилися на економічному потенціалі Ірану. За цих обставин реальним є ризик перенапруження іранського суспільства з можливими соціально-політичними протестами, вихід з яких влада може шукати у ставці на війну.
Тож «заміс» у Перській затоці стає настільки небезпечним, що ситуація може загостритися від будь-якої провокації або випадкової події.