Із серпня 1974 року на Кіпрі перебувають миротворчі сили ООН. Сподівання на розв’язання конфлікту оживилися, коли реальною стала можливість вступу Кіпру до Євросоюзу.
Упродовж 2001–2004 років за посередництва ЄС та ООН тривали переговори між грецькою та турецькою громадами острова. Було навіть запропоновано компромісний варіант створення грецько-турецької конфедерації Кіпру.
Дві етнічні громади мали замиритися, зберегти широке місцеве самоврядування, але мати єдиний уряд, який би представляв Кіпр на міжнародній арені. Але такий варіант не влаштував турецьку громаду острова. У підсумку 1 травня 2004 року членом Євросоюзу стала лише грецька частина Кіпру.
Черговий виток протистояння на острові розпочався 2017 року, коли геологи розвідали великі поклади нафти і газу на середземноморському шельфі поблизу грецької частини острова Кіпр.
У відповідь турки почали бурити шельф Північного Кіпру, що з точки зору міжнародного права є незаконним. Євросоюз вказав на це Анкарі. Але Євросоюз також залежить від доброї волі Туреччини, яка 2015 року уклала угоду з ЄС на утримання на своїй території сирійських біженців.
На цьому тлі після того, як турецькі і грецькі військові кораблі показали один одному свої прапори, в ситуацію втрутилося НАТО. У підсумку у нейтральній Женеві відбулися переговори президента Кіпру Нікоса Анастадіадіса і лідера турецьких кіпріотів Мустафи Акінджі.
Турецький президент Реджеп Ердоган намагається використати кіпрську проблему по повній, аби змусити ЄС відновити переговори про вступ Туреччини на турецьких умовах. Такий підхід робить малоймовірним досягнення компромісу щодо предмета суперечки, тобто відновлення територіальної цілісності Кіпру, не кажучи вже про статус нафтогазових родовищ на його шельфі.